Сьогодні дуже особливий день. І, власне, йдеться, що 1 червня у світі відзначають Міжнародний день захисту прав дітей.

Діти завжди були вразливою групою і наше завдання, яко дорослих, захищати їхні права, чути їхні голоси, робити так, аби їхнє дитинство та їхнє входження у доросле життя було набагато спокійніший, менш тривожним та щоб ці діти не залишалися самотніми.
Діти не заслуговують на те, щоб бути покинутими, щоб спостерігати, як їхні батьки постійно сваряться, щоб у них взагалі не було батьків. Вони мають мати повноцінний доступ до освіти, повноцінний доступ до медицини повноцінний доступ до будь-якої допомоги, яка спонукатиме їх виростати сильними, незалежними, впевненими у собі. 

Незалежно від статі, раси, соціального статусу та інших ознак діти насамперед заслуговують на безпечний простір, любов та увагу.

Так, у цей день можуть проводити розважальні заходи для дітей, але це не має бути один день в році. Діти потребують захисту своїх інтересів щодня.
Діти – це наше майбутнє і те, що ми, дорослі, робимо своїми вчинками, відштовхує дітей на багато кроків назад. Вся поточна екологічна, соціальна, політична, економічна ситуація у світі є руйнівною для нас та дітей. І вона забирає шанси на щасливе майбутнє для наступних поколінь.

У відео та в цьому матеріалі ми не прагнемо охопити всі аспекти, які стосуються захисту прав дітей, але ми намагатимемося пояснити основні пункти і зрозуміти, що ми можемо покращити та як нам діяти далі.

Отож розпочнемо!


Коротко про свято

 1 червня Україна та ще понад  60 країн світу святкують Міжнародний день захисту дітей. Свято, яке діти асоціюють із закінченням школи, початком літніх канікул, морозивом і щастям має насправді зовсім не розважальний характер.
Головною метою цього дня є розказати про проблеми і труднощі дітей у всьому світі і наголосити на важливості захисту їхніх прав.

Офіційним роком народження Міжнародного дня захисту дітей вважають 1949 рік . Саме тоді в Парижі відбулася спеціальна сесія Міжнародної демократичної федерації жінок, на якій і було вирішено заснувати дитяче свято. Таке рішення прийняли через жахливе становище дітей у всьому світі у післявоєнний період: багато неповнолітніх залишилися сиротами, без домівок і їжі з численними хворобами/
Згодом був представлений перший міжнародний документ, що захищає права дітей – Конвенцію з прав дитини. Конвенцію з прав людини ратифікували всі країни-члени ООН, окрім США. Україна ж приєдналася до Конвенції ООН 1992 року.

 

Базові емоційні потреби дитини         

Когнітивно-поведінкова терапія, сучасний науково обгрунтований напрямок психотерапії, виділяє 5 базових емоційних потреб дитини, забезпечення яких необхідне для формування цілісної особистості:
1. Прив’язаність та безпека. Дітям важливо мати близький емоційний зв’язок з іншими, що дозволяє відчувати безпеку, стабільність, увагу, довіру, розуміння, любов і прийняття інших.
Важливо розуміти, що дитина не зобов’язана добре вчитись чи бути слухняною, відповідати певним рамкам, аби її любили.
2. Незалежність, компетенція та ідентичність. Діти мають мати захищене та безпечне середовище, звідки вони можуть вивчати і дізнаватися про світ.
Батьки (опікун_ки) мають навчитись поважати межі дитини. Батькам (опікун_кам) потрібно повільно, але впевнено дозволяти дітям відокремлюватись від них, щоб вони перетворилися на автономних дорослих.
Розвиток компетенцій, адекватного самосприйняття, відчуття власної гідності необхідні дитині, щоб розвинути почуття власної ідентичності. І все це робиться для того, щоб дитина знайшла власний спосіб реалізації себе у світі.
3. Свобода виражати, висловлювати свої важливі потреби та почуття. Дітям важливо відчувати, що вони емоційно пов’язані з іншими людьми. Те, що вони можуть ділитися своїм досвідом, думками та почуттями, емоційно проявляти себе, не має супроводжуватися засудженням чи покараннями. 
4. Спонтанність, веселощі та гра. Можливість спонтанного вираження думок і почуттів задля їх вивчення та розуміння, відсутність жорстокості та гнітючих правил є важливою умовою для розвитку дитини.
5. Реалістичні межі, самодисципліна та самоконтрольДіти мають потребу в скеруванні та емпатичній твердості, у розвитку здорового самоконтролю і самодисципліни; емпатичного встановлення меж, для розуміння наслідків власних дій для себе та інших.
Дітям дуже важливо навчитися здоровим способом приймати обмеження і боротися з розчаруванням.

Цей список актуальний також і для дорослих.

 

Доступ до освіти

Україна є серед країн з найвищою кількістю писемності в світі: загальна шкільна освіта в Україні безкоштовна і обов’язкова для всіх. Безумовно, ми маємо також ставити під сумнів якість такої освіти.
За даними Організації Об’єднаних Націй у 2019 році понад 260 мільйонів дітей не ходили до школи. Близько 50 % дітей, які не ходять до школи, проживають на територіях, що постраждали від воєнних конфліктів.
Більше як 600 мільйонів молоді у всьому світі не мають основних навичок математики та грамотності, з них жінки становлять більшу частину.
Аж ¾ дітей з інвалідністю в регіоні від Центральної Європи до Центральною Азії обмежені у доступі до якісної та інклюзивної освіти.

Дівчата у світі є особливо вразливою групою, яка ризикує не закінчити школу, оскільки стикаються з сексуальними домаганнями у школах та своїх спільнотах, гендерною дискримінацією, дитячими та ранніми шлюбами. У деяких країнах Африки дівчат, які одружуються або вагітніють виключають зі школи, згідно з даними Human Rights Watch.
Дівчата стикаються з численними щоденними перешкодами до навчання в школі – від шкільних зборів та витрат до відсутності належних туалетів та навіть меншої кількості шкіл для дівчаток, ніж для хлопчиків – це може бути виправлено, якщо уряди вживатимуть заходів щодо їх масштабного вирішення.

 

Діти і війна: Схід України        

За даними Уряду України, з часу початку в 2014 році війни на сході країни та анексії Криму, в Україні офіційно зареєстровано близько 1,5 млн.: близько 1,2 млн сімей та майже 197 тисяч дітей.

Неповнолітні діти, які проживають на тимчасово окупованих територіях, є жертвами фізичного, психологічного, сексуального насильства, зафіксовані факти сексу в обмін на гроші задля виживання серед підлітків, діти не мають доступу до лікування, ліків, нормальних умов життя, доступу до базових продуктів. Однак у нас є брак інформації про їхнє життя.

Діти кримських татар в Криму стають є свідками насильства і переслідування, яке здійснюється щодо батьків вдома зі сторони окупованої влади.

Близько 33 % переселенців у 2019 році заявляли, що їм вистачає коштів лише на харчування. 
Ситуація з COVID-19 і карантином у школі має прямий вплив на погіршення харчування для майже 200 тисяч дітей. 

 

Підліткова вагітність

Якби ми жили десь 200 років тому, раннє материнство не викликало б жодної реакції..

Адже ще на початку минулого століття середній вік дівчат, яких видавали заміж заради створення сім’ї, а значить і народження дітей, був 14-16 років та й середня тривалість життя жінок складала лише 30-35 років. Сьогодні ж вік жінок, які виходять заміж і вперше народжують дітей, значно підвищився. У багатьох країнах він становить близько 30 років.

Здебільшого незапланована вагітність трапляється саме серед підліток, які проживають в поганих соціально-економічних умовах, бо вони:
– не мають грошей на придбання надійних методів контрацепції;
– мають низький рівень освіти;
– мають більший шанс бути зґвалтованими, такі дівчата потерпають ще й від емоційного болю від насильства;
– частіше переживають насильне спонукання до статевих відносин.

У світі щороку приблизно 16 мільйонів дівчат у віці 15-19 років народжують дітей (не враховуючи легальні чи нелегальні аборти). 
Але ж де батько цієї дитини? Ох, так. У більшості ситуацій його це ніяким чином не стосується.

Чим небезпечна підліткова вагітність?

  1. Психологічні проблеми. Відсутність підтримки з боку батьків та суспільства. Висока ймовірність самогубства.
  2.  Фізіологічні проблеми. Чим молодша дівчина, тим більший ризик ускладнень і вірогідність патології як у неї самої, так і в дитини, якщо рішення було народжувати.
  3. Соціальні проблеми. Через ранню вагітність дівчата змушені кидати навчання, позбавляючи себе можливості подальшої освіти, самореалізації і хорошого заробітку. Про створення повноцінної сім’ї мова практично не йдеться.

Що можна зробити, щоб запобігати такій сумній статистиці підліткової вагітності?

Насамперед підвищення рівня статевої освіти на шкільному рівні.
Створення соціальних програм, а також організацій для підтримки малолітніх матерів та надання їм різних видів допомоги, пов’язані з незавершеною освітою, ізоляцією через сором та відчай та відсутністю засобів для існування.

 

Домашнє насильство над дітьми

Насильство над дітьми є особливо великою проблемою не тільки в Україні, а й у всьому світі.
Унаслідок свого соціального статусу дитина є залежною від дорослих і є беззахисною перед владою старших.
Насильство − це травма для дитини, яка негативно впливає на її фізичне, емоційне та психічне здоров’я. Діти вчаться всього від батьків, повторюючи та наслідуючи сімейні моделі поведінки. Тому часто діти, які потерпають від насильства у родині, можуть ображати своїх ровесників/ровесниць або ж самі ставати їхніми жертвами.

Ви можете запитати: “Виховання дитини ременем – це насильство? І що кропивою теж не можна?”
Звісно, що так. І кропивою теж не можна. Це те, що принижує честь та гідність людини, а побої – це саме приниження. 

На сьогодні виокремлюють декілька видів жорстокого поводження щодо дітей:
– фізичне насильство – тілесні покарання, нанесення фізичних пошкоджень, а також втягнення дітей до вживання алкоголю та наркотиків;
– сексуальне насильство – використання дитини для задоволення сексуальних потреб дорослих, залучення в заняття дитячою проституцією, зокрема використовуючи порнографічну літературу, фотографії, кінофільми з метою одержання прибутку; найчастіше кривдниками є люди з близького оточення (члени сім’ї, родичі, знайомі);
– психологічне (емоційне) насильство – відсутність любові та уваги до дитини, приниження її людської гідності, грубість (словесні образи, погрози);
– зневажання основних потреб дитини – відсутність умов для нормального життя дитини, турботи про її здоров’я та розвиток.

За даними Національної гарячої лінії “Ла Страда-Україна”, у 2016 році більше 80% жінок, які мають неповнолітніх або малолітніх дітей, повідомляли про те, що часто свідками акту насильства, який відбувався над жінкою, були їхні діти. Жертва-дитина боїться втратити родину − навіть таку, як є; боїться зізнатися одному з батьків про жорстоке поводження іншого.

А чи може дитина взагалі самостійно поскаржитися на насильство? Так, цілком. Дитина може звернутися до поліції зі скаргами. «За 2017 рік в поліцію надійшло понад 120 тисяч звернень, які стосуються домашнього насильства, і півтори тисячі з них – від дітей», – джерело.

Дітей тепер можна вважати жертвою насильства й у тому разі, якщо вони були просто присутні при таких сценах вдома.
Бити, ображати дитину – не виховання. Це знущання, яке не заслуговує ні ще маленька людина, ні доросла.

 

Дитячий булінг

За даними UNIСEF 67% дітей стикаються з випадками булінгу, 40% жертв булінгу ні з ким не діляться цією проблемою. 
Слово “булінг” означає цькування. У це поняття входить навмисна, постійна агресія стосовно одн_ієї член_кині колективу. При цьому чітко і зрозуміло простежується нерівність сил жертви і агресор_ки, тому цькування відрізняється від конфлікту, де сили сторін приблизно рівні.

Жертвами цькування в школі здебільшого стають діти, які відрізняються чи мають певні особливості, також мають підвищену чутливість, що показує «слабкість» (страх, образу або злість). Їхня реакція відповідає очікуванням агресорів, народжуючи шукане відчуття переваги.
У результаті булінгу жертва втрачає впевненість в собі. Це явище може призводити до різних психічних відхилень і думок про суїцид.

Основними видами булінгу є вербальний (тобто словесний), фізичний, соціальний (наприклад, тактика повного ігнорування) і кібербулінг. Останній, є найбільш актуальним під час карантинної самоізоляції.

Якщо дитина повідомляє вам про те, що над неї/ним (або ще кимось) знущаються, то підтримайте, похваліть дитину за те, що набралась сміливості і розповіла вам про це. З’ясуйте усі деталі цієї інформації (при цьому не варто сердитися і звинувачувати саму дитину). Підкресліть різницю між скаргами з метою просто зробити комусь неприємність, і відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти. 
Сконтактуйтесь зі школою вашої дитини, щоб контролювати ситуацію доти, поки вона не припиниться. Також можна зателефонувати на одну з гарячих ліній.

Якщо Вашу дитину булять, то це зовсім не означає, що вона від цього “стане сильною, пізнає життя”. Їй потрібна Ваша підтримка і допомога, як дорослої людини.

 

Молодь і бідність 

Бідність може бути як причиною, так і наслідком порушень прав людини,  це означає, що не тільки невиконання прав людини може призвести до бідності, а і той факт, що бідність, як така, може спричинити ще більше порушення прав людини.

Бідність безпосередньо зумовлює невиконання прав людей: бідність спричиняє позбавлення прав на освіту, на участь у прийнятті суспільних рішень, на відпочинок і дозвілля, на участь у громадському житті, а також на інші цивільні і політичні права.

Згідно зі статистикою багатьох країн, молодь, яка виросла у бідності, як правило, більш вразлива. Така молодь, швидше за все, має поганий стан здоров’я, не отримує освіту, успішність у школі погана, молоді дівчата з бідних сімей часто рано вагітніють, не мають досвіду і амбіцій, їх робота низькооплачувана, багато з них безробітні і залежать від родичів чи організацій соціального забезпечення.

Загрози життя в бідності може призвести до:

  • ізоляції від сім’ї та друзів, однолітків у школі;
  • почуття безсилля і неможливості приймати рішення, які впливають на щоденне життя;
  • відсутності знань про доступну підтримку і послуги;
  • проблем задоволення основних  потреб: гідне житло, медичне обслуговування, навчанням у школі, можливість отримувати освіту впродовж всього життя;
  • життя в небезпечному районі з високим рівнем злочинності та насильства, у несприятливих умовах навколишнього середовища або у віддаленому і ізольованому сільському районі;
  • відсутності можливості сплачувати за комунальні послуги та воду, тепло і електроенергію або купувати здорову їжу і новий одяг та користуватися громадським транспортом;
  • відсутності можливості дозволити купити собі ліки або відвідувати стоматолога;
  • життя без будь-яких заощаджень або резервів на випадок таких кризових ситуаціях, як безробіття або хвороба;
  • ризику незаконної експлуатації і примусової роботи;
  •  ризику піддатися проявам расизму і дискримінації;
  • відсутності можливості брати участь у нормальному соціальному житті та дозволяти собі такий відпочинок та розваги, як, наприклад, у кіно або купити подарунки на день народження для членів родини.

Що таке рівень бідності?

Для розрахунку рівня бідності використовуються різні формули.
За даними Міністерства соціальної політики у 2019 році рівень бідності в Україні за абсолютним критерієм становив 41,4% – коли витрати домогосподарства є нижчими від фактичного прожиткового мінімуму.
Згідно з прогнозуванням міністерства, рівень бідності у цьому році через пандемію зросте до 45% , експерти UNICEF називають навіть вищі цифри.

У квітні 2020  фактичний прожитковий мінімум становив 3 846 грн (з урахуванням суми обов’язкових платежів – 4 411 грн), для дітей віком до 6 років – 3 597 грн,  для дітей віком від 6 до 18 років – 4 422 грн, для працездатних осіб – 3 983 грн (з урахуванням суми обов’язкових платежів – 4 948 грн),

Сім’ї, де витрати менше цієї суми – за межею бідності. Цей еквівалент фактичного прожиткового мінімуму не забезпечує у необхідній мірі базових потреб людини та є вищим, ніж мінімальна заробітна плата в країні.
В Україні пандемія COVID-19 стала реальним викликом як криза в галузі здоров’я населення, як соціально-економічна криза через її вплив на бідність, зокрема бідність дітей.

Дослідники з UNICEF прогнозують, що категорії більш залежні від єдиного джерела доходу з більшою ймовірністю стануть бідними в результаті COVID-19. Серед них: домогосподарства з дітьми до 3 років, одинокі батьки з дітьми, одинокі пенсіонери старше 65 років, сім’ї з трьома та більше дітьми, серед яких традиційно спостерігаються найвищі рівні бідності.
Саме тому UNICEF, дитячий фонд ООН, наголошує на розробці програм підтримки сімей з дітьми як важливим кроком подолання бідності в Україні в контексті наслідків пандемії.

 

Діти-сироти, життя в інтернатах

Ми звикли вважати, що у дитбудинках перебувають діти, які не мають живих батьків. Проте станом на кінець 2019 року згідно з даними уповноваженого з прав дитини Миколи Кулеби зі 100 тисяч, а це 1,5 % всього дитячого населення України, 95 % мають живих батьків, тобто вони є соціальними сиротами. До такого здебільшого призводить бідність або інше неблагополуччя в сім’ї цієї дитини.

Образ сироти надзвичайно поширений і “романтизований” в літературі. Часто трапляється в казках. Багацько відомих авторок, таких як Шарлотта Бронте, Л. М. Монтгомері, Джоан Роулінг написали книги за участю дітей-сиріт у яких все закінчувалося гепі-ендом, проте чи є казка реальністю?

  1. Ізоляція від навколишнього світу й до пандемії.
  2. Самотність, нестача тепла та любові.
  3. Втрата індивідуальності внаслідок групового підходу.
  4. Формування споживацької позиції, неготовність до самостійного життя.
  5. Зростання шансів стати жертвою торгівлі людьми, експлуатації, підліткової вагітності.

Це коротко про головні проблеми.

І це ще не враховуючи нелюдське відношення й жахливі умови існування у деяких дитячих будинках. Не схоже на щасливу казку на ніч, правда ж?

Однак як можна допомогти дітям-сиротам?
Вирішувати корінь проблеми, тобто на державному рівні допомагати сім’ям, які буквально не можуть прогодувати своїх дітей. А також не критикувати батьків, які усиновлюють чи удочеряють дитину з дитячого будинку.

 

Дитяча праця

За даними МОП – Міжнародної організації праці, у світі працюють 218 мільйонів дітей віком від 5 до 17 років. Більше як 150 мільйонів є жертвами дитячої праці, близько половини працюють в жалюгідних умовах, не відвідуючи шкіл.
Дитяча праця до зосереджена головним чином у сільському господарстві (71%), 17% у сфері послуг; і 12% в промисловому секторі, включаючи роботу на копальнях.
Майже половина дітей, які працюють у світі (у віці від 5 до 18 років), заангажовані на умовах повного робочого дня чи довше. Вони позбавлені необхідних можливостей для навчання, охорони здоров’я та основних свобод.

Сьогодні у світі нараховується 1 млрд. неписьменних, оскільки, будучи дітьми, вони змушені були працювати замість того, щоб відвідувати школу. Мільйони їхніх дітей теж змушені сьогодні працювати з тим, щоб допомогти своїм сім’ям хоча б трохи віддалитися від порочного кола бідності, нерівності та недорозвиненості.

В Україні найпоширенішими сферами застосування дитячої праці є: сільське господарство, торгівля та сфера послуг; менше дітей працює у промисловості та будівництві.

Законодавство України дозволяє роботу з 14 років для дітей, однак оскільки переважно діти працюють неофіційно, вони зіштовхуються з експлуатацією: виконанням додаткових обов’язків, про які не було попереджено, низьку оплату праці,  невиплату зарплати,  шкідливими для здоров’я умовами праці. Також діти скаржаться на ситуації, де вони були об’єктами сексуальних домагань на робочих місцях, переживали приниження.

Основними причинами для праці діти називають “бажання мати власні гроші”, а також складний матеріальний стан сім’ї. Частина дітей навіть не отримує заробітної плати за свою роботу, зокрема діти, залучені у сільськогосподарські роботи у сільській місцевості.

Для ілюстрації ситуації з працею дітей –  пропонуємо переглянути фільм журналіста Богдана Кутєпова “Життя і смерть в Гуцулії” – про життя дітей в українських Карпатах та фільм естонської режисерки Маріанни Каат “Шахта №8”, який під час виходу був заборонений до показу на українських кінофестивалях і був презентований в інтернеті, – про життя і працю дітей на Сході.

Авторки тексту теж мають досвід дитячої праці – сільськогосподарські роботи,  торгівля продуктовими товарами на ринку, роздавання листівок, навчання дітей іноземної мови тощо.


 Кожного року у цей день держава та громада влаштовуються різноманітні розважальні заходи: конкурси, майстер-класи, виставки та фестивалі. Проте чи насправді це потрібно дітям, які живуть за межею бідності, дітям, яких кожного дня вдома чекає п’яний батько або дітям, які через війну на Сході залишили свої домівки?

Головний заклик Дня захисту дітей: “Тільки дорослим під силу вирішити дитячі проблеми”. Тож саме поступовим вирішенням проблем і потрібно зайнятися.


Підтримати нас на Patreon!      Залишити відгук! 

 


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.