Як тільки жінка сягає фертильного віку, зусібіч – від батьків, далеких родичів, роботодавця і взагалі будь-кого – починають лунати два запитання: «Парубка маєш? Час би вже заміж!» та «А дитинку коли?». І хоч від первісної людини нас розділяють сотні тисяч років, “програмні налаштування” людини ніскілечки не змінились – найважливішою метою життя досі вважають виживання та продовження роду. Материнство досі вважають так званим жіночим призначенням, фізіологічним фактом, покликом природи, словом всім, але тільки не свідомим вибором. Якщо коротко: тебе не питають, ти мусиш. Це і є репродуктивний тиск.

Тиск буває кардинально різним, і дуже часто питання про кавалерів та дітей від троюрідного дядька Івана, якого ти вчора вперше в житті побачила на сімейному застіллі, можуть здатись безневинними. Промовчала. Ніяково звела плечима. Поспіхом змінила тему на іншу. Ти чула ці питання не вперше і знаєш, що почуєш їх ще не раз. Але якщо задуматись, то чому той дядько Іван взагалі питає щось подібне?

У суспільстві все ще домінує негативне ставлення до бездітних жінок, адже жінка ототожнюється посудині, яка першочергово мусить виносити дитя, а краще й не одне, аби призупинити або ж ліпше взагалі подолати демографічну кризу.

Роль матері починається транслюватись з самого дитинства, з вибору іграшок. Якщо хлопчикам здебільшого купують іграшки, які викликали б у них прагнення вивчати світ, а також будь-які мілітаристичні іграшки (для створення моделі «захисника»), то дівчата ж відразу починають грати у доросле життя: починаючи з дитячого посуду та іграшкових малюків, за якими потрібно доглядати, і закінчуючи канонічною грою в «доньки-матері». Таким чином у формі ігор дітям нав’язують гендерні ролі, які вони мають ревно наслідувати вже у дорослому житті.

З часом роль матері згадується все частіше. Так званий «материнський інстинкт» має соціальну природу і продукується найчастіше саме вихованням. Сенс життя жінки зводиться до народження дитини, без продовження роду жінка стає неповноцінною в очах суспільства, а безплідна, на жаль, часто трактується як дефектна.

«Час би вже задуматись», «біологічний годинник цокає», «ти вже не молодієш, пізніше народжувати буде важче» – список неетичних питань може звучати нескінченно. Навіть в гінекологічному кабінеті попри всі межі професійної етики тобі можуть порадити: «Нічого, народиш – і все мине».

Особисте часто переростає в суспільне, тож репродуктивний тиск легко переходить на професійні терени. Жінка? Значить скоро завагітнієш, потрібно буде оплачувати декрет, шукати заміну – надто багато проблем. Жінка, яка обрала кар’єру? Емоційно-неповноцінне стерво. Щоб досягнути успіху у своїй роботі, жінці зазвичай потрібно докладати вдвічі або й втричі більше зусиль, аніж чоловікові.

Репродуктивний тиск особливо добре помітний у стигматизації абортів. Саме явище описується, немов щось брудне, щось, чого потрібно соромитись. Народжувати потрібно – свідомо чи несвідомо, з бажанням чи без нього, незважаючи на якість життя що дитини, що її матері, тому що «вже час, потім буде пізно».

А тепер повернімось до нашого сімейного застілля з троюрідним дядьком Іваном. Він – це втілення нашої репродуктивноцетричної культури. Скоріш за все, він навіть не усвідомлює, наскільки сильно він впхався у твій особистий простір. Дядько Іван не розуміє, чим це не нормально і до чого призводять такі питання. То що ж з ним робити?

Замість звичного віджартовування чи мовчання ліпше спробуй, все ж, захистити свої особисті кордони і пояснити, чому ставити питання про чоловіка й діток – максимально неетично. Конструктивний діалог нікому не робив гірше. Поясни йому, що такі питання можуть зробити невимовно боляче та створити комплекс неповноцінності. Поясни, що кожна жінка має свої пріоритети в житті, тож не варто постійно просовувати їй лишень один сценарій розвитку. Поясни, що це особиста справа кожної, а не предмет обговорення сімейних зборів.

Однак, якщо ж дядько ще той фрукт, а на всі твої намагання щось йому донести він відповідає іронічною посмішкою, то можеш спробувати діяти у його ж стилі: незворушно запитай щось таке ж безтактне. Як-от: улюблену позу в сексі. Поверни йому його ж удар. Вибивай «клин клином».

Головне – не мовчи. Зрештою, суть таких розмов полягає вже навіть не в нав’язуванні материнства, а в можливості обирати самій. Аби потім одного ранку не прокинутись в антиутопії Марґарет Етвуд.

 

 

Текст: Роксана Шевчук
Ілюстрація:  Irena Sophia

Підтримати нас на Patreon!         Залишити відгук! 


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.