В 2012 році нігерійська письменниця та феміністка Чімаманда Нґозі Адічі виступала на конференції TED. На базі виступу пізніше було опубліковане есе. Тепер його безкоштовно отримає кожна жителька та житель Швеції по досягненні 16 років.

Чімаманда Нґозі Адічі — відома нігерійська письменниця. Одна з 20 найважливіших письменників-фантастів старших 40 за версією The New Yorker, була на обкладинці квітневого Time Magazine в 2012 році, а також була додана у лист 100 Найбільш Впливових Людей Світу. Книга «We Should All Be Feminists» має 65 сторінок. Ми переклали українською деякі уривки з цього есе.


Околома був одним з найкращих друзів мого дитинства. Він жив на моїй вулиці та приглядав за мною як старший брат: якщо мені подобався хлопчик, я питала що про це думає Околома. Він був веселим, розумним та носив ковбойські чоботи з гострими носами. В грудні 2005 Околома загинув під час авіакатастрофи на півдні Нігерії. Мені все ще важко передати словами свої почуття. Околома був людиною, з якою я могла посперечатись, посміятись й відверто поговорити. Також він був першою людиною, яка назвала мене феміністкою.

Мені було близько чотирнадцяти. Ми були в його домі, сперечались, вдвох закидували одна одного уривками знань з прочитаних книжок. Я не пам’ятаю, про що конкретно йшлося, але пам’ятаю, як я сперечалась без передиху. Околома подивився на мене й вимовив: «Знаєш, ти феміністка».

Це не було компліментом, судячи з його тону.
Таким тоном кажуть: «Ти підтримуєш тероризм».

Я точно не знала, що означає слово феміністка. І я не хотіла показувати Околомі, що я не знаю. Тому я відмахнулась та продовжила сперечатись. Перше, що я збиралась зробити після повернення додому — знайти це слово в словнику.

~ ~ ~

В 2003 році я написала роман з назвою Purple Hibiscus про чоловіка, який, окрім всього іншого, б’є свою дружину, й чия історія закінчується не дуже добре. Коли я просувала роман у Нігерії, журналіст, чудова людина, сказав, що хоче дати мені пораду (нігерійці, щоб ви розуміли, майстри видачі непроханих порад).  Він сказав, що люди називають мій роман феміністичним, і його порада для мене — він сумно хитав головою, поки промовляв це — я ніколи не повинна називати себе феміністкою, адже феміністками є жінки, нещастя яких в тому, що вони не можуть знайти собі чоловіків.

Тому я вирішила називати себе Щасливою Феміністкою.

Тоді освічена нігерійська жінка сказала мені, що фемінізм — це не наша культура, фемінізм не африканський і що я називаю себе феміністкою тільки через вплив західної літератури. Що мене розсмішило, адже більшість із прочитаного мною в юні роки було рішуче анти-феміністським. […] А кожна моя спроба прочитати щось на кшталт класичного феміністичного тексту, була неймовірно нудною, тому я насилу це дочитувала).

Так чи інакше, через те що фемінізм виявився не африканським, я вирішила називати себе Щасливою Африканською Феміністкою. Пізніше близький друг сказав мені, що називаючи себе феміністкою, я кажу, що ненавиджу чоловіків. Так я вирішила називати себе Щасливою Африканською Феміністкою Без Ненависті До Чоловіків.

В якийсь момент я встигла побути Щасливою Африканською Феміністкою Без Ненависті До Чоловіків З любов’ю До Блиску Для Губ Та Високих Підборів Для Себе А Не Для Чоловіків.

Гендер важливий всюди в світі. Але зараз прийшов той час, коли ми можемо починати мріяти про інший світ, планувати його. Більш справедливий світ. Світ щасливих жінок та щасливих чоловіків, які чесні з собою.

Гендер — не найпростіший предмет для обговорення. Людям некомфортно, деякі навіть виходять з себе. Й жінки, й чоловіки пручаються розмовам про гендер, відмахуються від гендерних проблем. Адже думки про зміну статусу-кво завжди викликають дискомфорт.

Люди питають: «Чому слово феміністка? Чому просто не сказати, що ти захисниця прав людини, чи щось на кшталт такого?» Тому що це буде нечесно. Фемінізм у загальному, звісно, про права людини, але використання хиткого терміну права людини передбачає заперечення специфічних й досить конкретних гендерних проблем. Це шлях, на якому ми несвідомо говоримо, що не жінки були виключені століттями з історії. Це шлях заперечення того, що саме жінки стають мішенями гендерних проблем. Такі проблеми не стільки загальнолюдські, скільки конкретно жіночі. Століттями всі люди світу були поділені на дві групи, одна з яких пригнічена й дотепер, а інтереси її представниць не беруться до уваги. Це проста чесність: рішення проблеми має включати визнання її існування.

Деякі чоловіки відчувають загрозу від ідеї фемінізму. Відбувається це, на мою думку, через невпевненості, що викликана вихованням хлопчиків, коли їм нав’язують, що їх самооцінка впаде, якщо вони перестануть займати «природню для чоловіка» панівну позицію.

Інші чоловіки можуть відповісти: «Окей, це цікаво, але я так не думаю. Я взагалі не думаю про гендер». Може й не думаєте, але це частина проблеми. Багато чоловіків не замислюються про гендер або не помічають його; багато чоловіків говорять, що в минулому все будо дійсно погано, але зараз-то все прекрасно; багато чоловіків нічого не здійснюють для зміни порядків. Якщо ви — чоловік, пішли в ресторан, а офіціант привітався тільки з вами, чи спадало вам на думку спитати офіціанта: «Чому ви не привітались із нею?» Чоловіки мають висловлюватися в усіх цих начебто незначних випадках.

Через те що гендерні питання можуть спричиняти незручності, є прості способи закрити тему. Деякі люди в якості прикладів використовують еволюційну біологію та мавп, в яких самці керують самками, — й таке буває. Але справа в тому, що ми не мавпи. Взагалі, мавпи живуть на деревах і їдять земляних хробаків. Ми — ні. Хтось скаже: «Ну… бідним чоловікам теж важко жити». Так, це вірно.

Але мова йшла не про це! Гендер та клас — різні речі. Навіть бідний чоловік зберігає чоловічі привілеї, хоча в нього при цьому нема привілеїв заможньої людини. В розмові з чорним чоловіком я багато дізналась про системи пригнічення й про те, як можна бачити одну систему, але не помічати іншу. Одного дня я розказувала про гендерні проблеми, й чоловік сказав мені: «Чому це зачіпає тебе, як жінку? Чому не тебе, як людину?» Питання такого типу відкидають особистий досвід. Звісно, я людина, але є певні речі, які відбуваються зі мною в цьому світі лише через те що я жінка. Цей самий чоловік, до речі, доволі часто розповідав про свій досвід, як чорного чоловіка (на що я, звісно ж, відповіла: «Чому це не твій досвід, як чоловіка, чи як людини? Чому саме як чорного чоловіка?»).

~ ~ ~

Тому, ні, це розмова саме про гендер. Хтось скаже: «Хм, але в жінок є реальна сила — “сила кицьки/ bottom power”» (це нігерійський вираз для опису жінок, які використовують свою сексуальність задля отримання будь-чого від чоловіка). Але “сила кицьки” — це взагалі не сила, адже така жінка насправді не має сили; в неї просто є спосіб схилити іншу людину до використання її сили для потреб жінки. Але що стається, якщо чоловік не в гуморі, або захворів, або тимчасово знесилений (temporarily impotent)?

~ ~ ~

Хтось скаже, що жінка має підкорюватись чоловіку, адже це закладено в нашій культурі. Але культура постійно змінюється. Я маю двох прекрасних 15-річних небог. Якщо б вони народились сто років тому, їх би забрали від батьків та вбили. Бо сто років тому в культурі Ігбо народження близнюків було знаменням зла. Сьогодні така практика просто неадекватна для будь-кого з людей Ігбо.

В чому сутність культури? Зрештою, ціль культури в тому, щоб забезпечити збереження й цілісність народу. В моїй сім’ї я була дитиною, яка найбільше цікавилась нашою історією, землями походження, традиціями. Моєму братові не було так цікаво, як мені. Але я не могла ні в чому брати участь, бо в культурі Ігбо подібні привілеї є тільки в чоловіків, і тільки чоловіки з великих родин можуть відвідувати основні родинні зібрання, де ухвалюються важливі для родини рішення. Виходить, що хоч я і цікавлюся більше за всіх цими темами, відвідувати зібрання я не можу.

Я не можу висловлюватися.
Бо я жінка.

Не культура створює людей. Люди створюють культуру. Якщо отримання жінками всіх прав людини дійсно суперечить нашим культурним традиціям, то ми можемо та маємо зробити це частиною нашої культури.

Моя прабабця, з розповідей рідних, була феміністкою. Вона втекла з дому чоловіка, шлюбу з яким не хотіла, й одружилась з чоловіком, якого обрала сама. Вона відмовляла, протестувала, висловлювалась кожен раз, коли відчувала, як її позбавляють майна чи прав лише через те що вона жінка. Вона не знала слово феміністка. Але це не значить, що вона нею не була.

Більшість з нас мають повернути собі це слово. Моє власне визначення терміну фемініст_ка: жінка чи чоловік, які кажуть: «Так, навіть сьогодні гендерні проблеми актуальні, й ми маємо виправити це, ми маємо зробити все можливе».

Всі ми, жінки та чоловіки, маємо зробити все можливе.

[getsocial app=”sharing_bar”]


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.