Кожен раз, коли десь у стрічці трапляється новина про сексуальне насильство над жінкою, не важко здогадатися, що побачиш у коментарях.
“Але про що вона думала, коли туди пішла?”
“Якби її реально зґвалтували, вона одразу б звернулася до поліції”
“Якщо це сталося, вона скоріш за все спочатку натякала, а потім відмовилася”
Деякі люди будуть чіплятися за будь-яку деталь замість того, щоб визнати, що жодні “але”, “якби” та “якщо” не можуть виправдати насильство та повну провину ґвалтівника.
Такі виправдання злочинців є наслідком поширеності культури зґвалтування. Вона проявляється у пошуку виправдань ґвалтівника в поведінці чи вигляді постраждалої, романтизації насилля та об’єктивації жінок у масовій культурі.
Каталізатором нашого перформансу став випадок на Закарпатті, де троє підлітків зґвалтували 14-річну подругу, знявши це на відео, але так і не отримали справедливого покарання. В ході обговорення справи ми багато чули про те, що суспільству треба задуматися про долю цих хлопців. У той же час стан та доля неповнолітньої потерпілої залишилася за дужками. Так, ніби з нею нічого й не сталося.
На пікеті активістки стояли із закривавленими ногами та заклеєними доларовими купюрами ротом. Образ зумовлений підозрами у корупції щодо судді, яка вела справу, та вчителів і психологів, які дали позитивну характеристику ґвалтівникам. Висновок: «Тривале ув’язнення – занадто жорстоке покарання для підлітків». Під час пікету активістки також роздавали брошури про культуру зґвалтування.
За останні кілька місяців це не перший випадок сексуального насильства, який досягає широкого обговорення. Але ті резонансні справи, про які ми дізнаємося — це крапля в морі. Значна частина постраждалих не йдуть в поліцію та приховують те, що з ними сталося. Бо вони бачать, що жінки отримають загальний осуд, недоречні коментарі та обговорення, а не підтримку постраждалих та справедливі покарання для ґвалтівників. Це наслідок культури зґвалтування. І це потрібно припинити!
Фото: Таня Джафарова
Текст: Валерія Саранча та Софія Потоцька
