Коли ми відкривали прихисток для ВПО на початку червня, ми відразу розуміли, що постраждалі від війни жінки та діти потребують не лише місця проживання, а й різнобічної допомоги, щоб пережити травматичний досвід і вести повноцінне життя.

Ми вважаємо, що місця довгострокового перебування мають працювати не лише на забезпечення дахом над головою та їжею. Люди, які були змушені переїхати далеко від дому, потребують безпеки, підтримки, спілкування, дозвілля, самореалізації та розвитку. Ці потреби теж є базовими, найнеобхіднішими для життя людини.

В Україні існують прихистки, які забезпечують комфортні умови проживання. Але люди виражають потребу працювати та бути незалежними від соціальних виплат, проводити різноманітно вільний час. Одним словом, повертатися до нормального життя настільки, наскільки це можливо. Відсутність таких можливостей може бути однією з причин повернення у регіони, де ведуться активні бойові дії.

Звісно, громадський сектор, волонтер_ки сьогодні роблять колосальну роботу, забезпечуючи людей найнеобхіднішим. Але в цьому матеріалі ми хотіли б поговорити про більш комплексний підхід до допомоги українкам та українцям, які втратили власний дім через війну, на прикладі нашого прихистку.

Як це працює у нас?

Наша команда кризового напряму сформувала правила проживання в прихистку, які стоять на трьох основних принципах, які ми прагнемо втілити. Це Довіра, Захист та Спільнота.

Наша мета — створити безпечний простір, який сприятиме формуванню довіри в колективі, нарощенню соціальної згуртованості та залученню ВПО в життя громади.

Втілюють ідею в життя більшою мірою чергові прихистку Тетяна та Наталя. Коли прихисток тільки був у розробці, ми розуміли, що працівниці мають займатися не лише адмініструванням приміщення. Це мають бути люди, які будуть ще й працювати з медіацією конфліктів, виявленням потреб, організацією дозвілля та навчання для мешканок. І всі ці процеси мають працювати через щоденне практикування ненасильницької комунікації (ННК) та екологічного способу співжиття.

Якщо ви колись пробували практикувати ННК, то ви розумієте наскільки це складно. А створити атмосферу ненасильницького, безпечного простору із двадцятьма людьми різного віку, з різними поглядами, потребами та бекграундом — це ще складніше.

Минули місяці роботи нашої команди і сьогодні ми бачимо, що старання приносять свій результат.

Спільнота

У нашій спільноті і є два колективи: дорослий та дитячий.

А також у нас є менеджерка спільноти Таня та няня Іванка 🙂

Таня організовує дозвілля, спільні прибирання та святкування, збори мешканок та зустрічі із психологинею. Життя мешканок та їхніх дітей не обмежується стінами прихистку. Тож Таня також влаштовує походи на виставки та пікніки, у музеї та театри.

Також для роботи із дорослими мешканками ми залучаємо соціальну працівницю Марію для індивідуального супроводу жінок, які мають таку потребу через стан здоров’я тощо.

Завдяки регулярним психологічним зустрічам з  супервізоркою Наталею Щербиною, організованими у співпраці з Мальтійською службою допомоги, та спільному часопроведенню, нам вдалось знизити рівень конфліктів у колективі на 70% і повністю викорінити насильницькі шляхи вирішення спірних ситуацій.

Дитячий світ зосереджений навколо професійної няні Іванки. Іванка водить дітей на екскурсії в Екоцентр, на майстер-класи з малювання та ліпки, часто запрошує в компанію спеціаліст_ок, які можуть навчити дітей чомусь цікавому, та найбільшу кількість годин разом вони проводять на природі. Іванка використовує ненасильньці підходи до виховання дітей, пояснює що таке культура згоди у спілкуванні та привчає до конструктивного дозвілля.

У нас проживають діти дуже різного віку, тому організувати їх всіх для чогось — справа нелегка. Та й для самої Іванки — няні з багаторічним досвідом приватної роботи з дітьми — це стало викликом. У цьому матеріалі вона ділиться своїм досвідом першої роботи з такою великою групою.

У роботі з дітьми надійними союзницями є в першу чергу їхні мами. Спільно з Мальтійською службою допомоги та Червоним Хрестом ми організували лекцію для мам про сучасні методи виховання дітей. Адаптуватися до нового середовища після пережитого через війну стресу допомагають арт-терапевтки від Мальтійської служби допомоги Ірина та Катерина,  волонтер Тарас, який вчить дітей грати в шахи, Олександр з “Ліпка-Здибка” та тренер_ки з майстерня “Soma”, які організували для наших дітей ранкову руханку.

Аби з вересня діти змогли піти в свої школи онлайн, ми допомогли знайти їм простори для навчання. У цьому нам допомогли міські бібліотеки: Леотека та бібліотека для юнацтва ім. Р. Іваничука стали місцями для занять. А після школи діти відвідують денні групи від ГО “Турбота в дії”.

Захист

Протягом трьох місяців роботи ми зрозуміли, що правила прихистку є гнучкими. Вони вдосконалювалися у спільній роботі з мешканками, щоб відповідати викликам, яких ми не могли передбачити на стадії планування. Але головне правило, яке працює безапеляційно, — ми проти будь-яких проявів насильства.

За цей час ми були змушені просити деяких жінок шукати нове місце для проживання саме через недотримання цього правила. Звісно, спершу ми намагаємося допомогти людині, залучаємо до терапії та надаємо підтримку на шляху до змін. Якщо ж людина не готова прийняти цю допомогу, то ми не можемо нехтувати іншими мешкан_ками. Крім того, за потреби ми залучаємо місцеві органи соціального захисту та поліцію. 

Але безпека стосується не лише того, що відбувається у прихистку. Пошук роботи, наприклад, теж має свої ризики. Особливо, для людей з вразливих груп, як ВПО. Тож ми співпрацювали з кар’єрним хабом “Розірви коло” для допомоги мешканкам в пошуку роботи, де будуть захищені їхні трудові права.

Довіра

Прихисток для довготривалого проживання не може працювати як хостел. Це не те місце, де люди постійно змінюються, та залишаються лише “на ніч”. Ми прагнемо, щоб прихисток став для мешкан_ок хоч тимчасовим, але домом.

Тому окрему роботу ми проводимо задля вибудови довіри в колективі. Мешканки беруть участь в організації роботи прихистку. Свої пропозиції вони можуть передати анонімно або через чергову. А з вересня три мешканки й самі працюють адміністраторками прихистку з частковою зайнятістю.  

Таким чином, ми забезпечуємо цих людей не лише додатковим доходом, а й створюємо простір для ініціативи. Мешканки ще більше відчувають залученість у роботу прихистку і вирішення побутових питань. Також такий підхід покращив стосунки в колективі.

Так на початку роботи ми мали конфліктні ситуації через розподіл ресурсів — готової їжі, продуктів та інших речей, які надаються не індивідуально, а на всіх мешканок. Зараз жінки самостійно розподіляють ці ресурси та шукають шляхи справедливого розподілу без залучення працівниць прихистку. Кількість побутових конфліктів зменшилася вдвоє.

Також у нас є спільний простір — горище, — яке вдень працює як ігрова зона для дітей. Ввечері ж кожна мешканка може “забронювати” цей простір для особистих потреб. Це теж момент, який потребує комунікації та спільного обговорення.

Сьогодні комфорт та добробут людей, які вимушено покинули свої домівки, майже повністю залежить від громади та місцевих ініціатив. Але крім того, що можемо тимчасово забезпечити людей їжею та житлом, ми маємо можливість закласти фундамент для діалогу, об’єднання та розвитку.

Текст:
Катерина Довбня — координаторка кризового напряму ГО "Феміністична майстерня"
Юрченко Анастасія — медіа-координаторка ГО "Феміністична майстерня"