Уявіть лише: Йош звернулась до 4 тисяч фем-активісток щодо війни в Україні.
Ділимося нею і з вами, а ще додаємо контексту від Йош:
«Серед сотень подій не було жодної прицільно про Україну, тому я відчула потребу привнести нашу повістку. І перше, що робиш, їдучи за кордон зараз, — береш свій прапор. Збираючись на AWID, я планувала наполегливо вимагати солідарності з Україною, не дивлячись на те, чи це передбачено регламентом, чи ні. В цьому ж і є наш активізм — діяти поза встановленими рамками, коли йдеться про екзистенційні і принципові питання. Але форум змінив мій первинний намір.
Форум відкрив мені складну картину глобальної солідарності. Я зустріла активісток з країн Глобального Півдня, для яких участь США чи українських військових може мати зовсім інше значення. Це змусило мене замислитися про контексти та перспективи різних спільнот: як для них звучать наші традиційні заклики?
Зрештою, в останній день форуму організатор_ки запропонували всім охочим висловити заклики до дій з головної сцени. Промову допомогла написати Оля Бойко, українська кліматична активістка. Ми сфокусувались на тому, що може об’єднувати, а не звучати неоднозначно. Я говорила про те, що українські жінки (а не тільки чоловіки, як це часто змальовують в військових конфліктах) борються проти імперіалізму (а не просто проти групи з іншим баченням майбутнього для країни) вже протягом десятиліть. Наголосила, що ми боремося за державу як гарантію демократії та свободи.
Бурхливі оплески на початку, коли аудиторія почула “Ми — українські феміністки”, довели: солідарність існує, треба лише шукати спільні точки дотику.
Активізм — це діалог, а не монолог. Ми маємо бути готові чути та розуміти різні контексти, залишаючись при цьому непохитними у своїх принципах».
