З початку повномасштабного вторгнення наша організація надає безкоштовні послуги няні для сімей, які приїхали до Львова через війну. Займається цим напрямом наша активістка Іванка — професійна та досвідчена няня, яка теж переїхала до Львова через початок бойових дій у Харкові.
Спочатку це були індвивідуальні зустрічі та прогулянки з дітьми, але з появою прихистку від нашої організації робота дещо змінилася. Зараз Іванка працює з дітьми, які живуть у нашому прихистку для ВПО. І цей досвід став викликом навіть для нашої няні з багаторічним досвідом.
Коли Іванка працювала у приватному форматі в сім’ях, вона часто чула від знайомої вчительки фрази відчаю накшталт “Все! Я звільняюся!”. Таке траплялося після кожної неприємної історії з роботи. То діти розмалюють сумку стійкими фломастерами, то виникнуть конфлікти з батьками. У Іванки, незважаючи на педагогічну освіту, ці історії завжди викликали здивування і все більше переконували її в тому, що вона обрала оптимальний для себе професійний шлях. Вона не працювала в дитячому колективі та була переконана, що групова робота з дітьми — це не для неї.
Ще до відкриття прихистку Іванці пропонували проводити відкриті заходи для дітей, але вона відмовлялась. Не думала, що у неї вийде. Діти з прихистку стали для неї першим досвідом роботи не просто у групі, а у великій та неоднорідній за віком групі дітей.
На першу прогулянку Іванка вела по місту 9 дітей.
“Коли йшла на цей робочий день, мені було страшно і я відчувала себе невпевнено. Коли ж я їх побачила, то це була любов, перемішана зі стресом, але з першого погляду і назавжди!”
Звісно, складнощі, яких так боялась Іванка, теж ставалися. Варто було їй тільки відвернутися, хтось починали їсти пісок, хтось — битися, хтось — бігти незрозуміло куди. Але активістка вірила, що любов, турбота та її дружній підхід дадуть свої плоди.
Вона почала радитися з по_другами-колегами щодо конфліктних ситуацій, які були частим явищем серед дітей. Окреме занепокоєння викликало суперництво за увагу няні: майже всі діти одночасно хотіли тримати її за руку під час прогулянки, малювати разом з нею, обійматися та гратися. Звісно, приділити увагу всім одночасно неможливо. Тож між дітьми виникали конфлікти, кож_на шукали свій шлях привернення уваги няні.
Крім порад знайомих колег, Іванка почала шукати додаткову літературу, катаючись на велосипеді слухала аудіокнигу про школу Самерхілл.
*Школа Самерхілл — британська школа-інтернат, створена на демократичних засадах на основі думки про те, що “школа має підлаштовуватися під дітей, а не навпаки”.
“Мені трішки соромно зізнатися, але я не боялася експериментувати. Я брала перевірені педагог_инями та психолог_инями практики та спостерігала, які працюють з моєю «зграйкою», а які — ні”.
Зараз комунікація з дітьми, яких Іванка любляче називає “зграйкою”, вже налагоджується. На власному досвіді няня вивчила динаміку, тепер для неї все простіше та зрозуміліше. Іванка переконана, що інакше й бути не могло, коли мова про справу, яку ти любиш.
Часто про Іванку говорять, як про людину, яка працює з дітьми. Але сама вона не любить називати це роботою.
“Я дружу з ними, спостерігаю за світом, дивувуюся та мрію разом з ними. За це літо у моїй практиці трапилося стільки цікавих, кумедних та курйозних випадків з дітьми, що все й не перерахувати.”
Для Іванки особливо важливим у її професії є саме дружба. Їй хочеться відійти від усталеного образу няні, які жінки, яка лише стежить за жітьми, готує їсти, пере дитячий одяг тощо. Часом, на думку активістки, няні асоціюються з літніми жінками, колишніми виховательками дитячих садків. Тому люди інколи дивуються, чому дівчина “витрачає” молодість на чужих дітей. Але для себе вона взагалі не формулює це таким чином.
“Я енергійна, можу з ними лазити по гірках, щиро цікавитися їхніми іграми та заняттями. У мені діти бачать подругу, старшу приятельку, з якої можна пожартувати і разом подуріти. Ми лазимо по деревах і розглядаємо жуків. За цей час я у повній мірі відчула свою суперсилу – бути подругою для дітей”.
Іванка любить називати себе не бейбі-ситтерка чи вихователька, а саме няня.
“Все так само просто, як дві літери «н» та дві літери «я»” — каже активістка.
Під час прогулянок на дитячих майданчиках до групи часто доєднуються й інші діти, які проводять час на свіжому повітрі зі своїми мамами. Якось одна з мам запитала дитину з групи, що то за дівчина з ними гуляє. На що дитина відповіла: “То наша няня”. Іванці було дуже приємно це почути.
Отримавши новий досвід, активістка задумалась про розвиток своїх навиків та здобуття другої вищої освіти, пов’язаної з дітьми. Крім того, у неї з’явилась мрія про створення профспілки чи агентства нянь. Тим паче, що у Іванки в колі спілкування є люди, які розділяють її професійні підходи — активні подруги, які люблять дітей, складають їй компанію на прогулянках.
Текст: менеджерка ФМ Іванка, медіа координаторка ФМ Настя
