Голова нашої організації Ольга Ященко побувала у Нью-Йорку на 69-ї сесії Комісії ООН зі становища жінок.

Трохи про захід: це — щорічна подія, що об’єднує уряди країн світу, ООН, громадський сектор і медіа, для розмови про поточні виклики у сфері прав людини та оцінки виконання Пекінської декларації.

Ми її відвідали, щоб вчергове нагадати про війну і потреби України, підсилити голос українського фем руху та обмінятися досвідом на міжнародному рівні.

«Це була моя перша велика міжнародна подія, тож поділюся не назвами івентів чи подяками, а тим, що з неї забрала.

  • 1. Брати, а не чекати, поки дадуть. Ми мусимо невтомно шукати підходи, завчасно готувати тези, практикувати англійську, брати собі слово та простір, підсилювати голоси українських феміністок, нагадувати про війну, про потреби України. Якщо цього не робити, інші вирішать за нас, а нам це не потрібно.
  • 2. Міжнародна солідарність будується через обмін спільним болем. Це було найкраще — обмінюватися думками з активістками різних країн і захоплюватися, як багато у нас спільного, які схожі маємо підходи та рішення. Нам є чому вчитися одна в одної, і такі події якраз стають чудовим майданчиком, якщо ним правильно скористатися.
  • 3. Не будувати очікувань щодо офіційних подій. Інституції, як завжди, бездушні і неповороткі, це їхня сутність. Я була засмучена, слухаючи теоретичні і розмиті відповіді на прямі практичні питання, але потім зрозуміла, що по-іншому і бути не могло, тож треба розуміти, де і що очікувати та куди скеровувати сили. Іноді важлива не стільки доповідь, скільки правильно поставлене питання і реакція аудиторії.
  • 4. Міжнародна робота — це не про швидкі результати, а про систематичні маленькі кроки. Очікувати швидких результатів тут — це лише фруструватися, тому я вибираю спокійно робити крок за кроком, вибравши вектор і загальну ціль.

  • 5. Більше уваги приділяти особистим зустрічам. На мій погляд, неформальні розмови за кавою чи в барі були найпродуктивнішими і справді відвертими. В цих розмовах є можливість підтримати та зрозуміти одне одних, придумати ідеї співпраці, лишитися в пам’яті людини, яка потім буде просувати твої думки далі в своїх колах.

Планувала без подяк, але хочу відзначити класну ідею Бьолля не просто оплатити поїздку, а зібрати групу незнайомих активісток і поселити разом. Завдяки тому, що по стипендії поїхали по 1 людині з різних країн, ми знайомилися, проводили час разом і дізнавалися про досвід та бачення одна одної. Цей нетворкінг дав мені дуже багато підтримки, натхнення та відкриттів! Я б не отримала стільки, якби поїхала з групою колег українок, яких уже знаю.

З іншого боку, без підтримки товаришок з України я б поїхала дахом від стресу і втоми, тож величезне дякую дівчатам, які були на зв’язку», — додає Оля.