Другий рік поспіль ми робимо програму на Мандрівному міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Події відбулись в Львівському обласному молодіжному центрі за сприяння та локальної координації ГО «Патронус», а модерували їх менеджерки ФМ Йош та Бумі.

 

«Біла мама» і обговорення про великі родини

Фільм «Біла мама» (реж.  Євґєнія Останіна, Зося Родкєвич)  розповідає історію сім’ї, де матір-росіянка, яка має шість власних дітей від чоловіка-ефіопця, вирішує всиновити ще одного хлопчика з дитячого будинку. 

Після перегляду обговорювали український контекст життя багатодітних сімей та дітей, які виховуються без батьків за участі адвокатки Тетяни Жидачек та психологині Дар’ї Михайлів. Розмову модерувала Йош.

Тетяна навела статистику, що в Україні близько 100 000 дітей виховуються в інтернатах, а з них тільки 8% можуть бути всиновлені. Разом з тим відбувається реформа системи догляду, і держава планує надалі кардинально зменшити кількість дитячих будинків, натомість допомагаючи сім’ям виховувати рідних дітей. Окрім того, збільшується увага до прав дитини. На прикладі сцен фільму ми поговорили про конфліктні ситуації та систему «адвокат дитини», коли діти могли б звертатись по допомогу у разі порушення їхніх прав, зокрема з боку батьків. 

Дар’я прокоментувала педагогічні методи батьків у фільмі. Наприклад, недопустимість фізичного та психологічного насильства. Психологиня пояснила, що для формування почуття безпеки та довіри дітей до батьків, останні мали б вирішувати свої проблеми (серед яких і проблеми у стосунках з іншими дітьми) самостійно, а не перекладати відповідальність на дітей. Прикладом недовіри дитини до матері стала сцена, де молодший син Домінік приховує від матері походження поранень на руках.

Дар’я звернула увагу на те, що мати, якою б незворушною та героїчною вона не здавалась, не може витримувати навантаження у вигляді виховання семи дітей. Разом з тим, рішення про прийом в родину дитини з дитячого будинка мало б бути спільним рішенням усієї родини. У фільмі ми побачили, що згода дітей була досить умовною, неусвідомленою, діти не почувались в праві не погодитись під тиском матері. Як дорослі, так і діти, мають розраховувати свої сили на вибудовування стосунків з новим членом родини. Для цього могли б запроваджуватись програми попередньої підготовки для сімей.

Окрім цього, Дар’я  запропонувала матерям бути уважними до особистих потреб, а партнерам — підтримувати жінку після народження дитини, адже їй потрібен відпочинок. Виникла ідея про те, що після народження дитини могла би бути декретна відпустка для обох батьків — аби батько міг піклуватися про жінку в стресовому післяпологовому періоді та розділяти піклування про дитину.

 

«Чемпіонка» та «Дівчина проти гравітації» і розмови про дівчат у спорті

Фільм «Чемпіонка» (реж. Мате Барта) показує юну ромську боксерку, а «Дівчина проти гравітації» (реж. Єнс Педерсен) — 11-річну монголку, яка будує кар’єру пластичної акробатки.

Дискусія після фільмів пройшла у веселому настрої завдяки запрошеним гостям Лілі та Божені, одинадцятикласницям, які поділились своїм досвідом та враженнями, за модерації Бумі.

«Я була здивована, що спорт нарешті показали з боку дівчат, тому що більше хлопці репрезентуються в цій сфері», — прокоментувала Ліля. 

Вони поділились, що приємно вражені тим, як близько до реальності був показаний шлях спортсменок, повний тренувань, болю та звичайного людського побуту. Багато розмовляли про те, чи є вибір професійного спорту дитиною її особистим вибором, чи це вплив середовища: тренерок, родини та стану, в якому опинилась дитина.

«Конкуренція, яка відбувається на тренуванні, є конструктом, який встановлюють тобі або батьки, або тренери. І це твій нав’язаний стимул, про який ти постійно думаєш, і від якого у тебе починається залежність», — зауважила Боня.

 Дівчата також розповіли про свій досвід у спортивному середовищі, який стосувався фізичних та емоційних травм, токсичних тренерок та вплив батьків, які мають алкогольну залежність.

 

«Дівчата у грі» і сегреговані спільноти США і України

Стрічка «Дівчата у грі» (реж. Аліна Скшешевська) розповідає про Тері та її дівчину Тіану, які намагаються зберегти свої стосунки у безладному світі лос-анджелеського Скід Роу, знаного як «столицю бездомних США».

На дискусії модераторка Йош разом з Даною Фесенко, координаторкою ГО Insight у Львові, обговорили проблеми сегрегованих спільнот в суспільстві, і яким чином ми можемо допомогти людям в скрутних становищах, не віктимізуючи їх і не нав’язуючи своє бачення добробуту. Вочевидь, багато людей цілком задоволені своїм життям та атмосферою Скід Роу. «Питання в тому, наскільки ми можемо давати людям право зробити такий вибір в житті, чи просто прийняти як дане таку реальність, якщо люди мусять так жити», — зауважила Дана.

Фільм та факт того, що його зняла білошкіра німкеня, спонукають до запитання, чи соціальна проблематика, яку ми можемо побачити в ньому, не є нашим постколоніальним і расистським поглядом, який хоче бачити мешканок Скід Роу як нещасних десуб’єктизованих заручниць білого світу? Чи фільм само собою є більше авторським висловлюванням режисерки, змонтованим для того, аби показати його білошкірій привілейованій публіці на Берлінському кінофестивалі, ніж документуванням життя героїнь і тим, як вони самі його осмислюють? Показово, що фільм задумувався як колективний продукт жінок Скід Роу, який мав постати з організованих режисеркою сесій арт-терапії. Але правила жанру (які висунули представники голівудської частини Лос-Анджелесу) не дозволили Скшешевській працювати в такому форматі.

 

«Поміж» та «Замок» і дискусія про права на житло та дозвілля.

Фільм «Поміж» (реж. Самір Карахода) показує ситуацію в Косово, де батьки зводять однакові котеджі своїм синам, які живуть і працюють в трудовій міграції в країнах Західної Європи. Фільм «Замок» (реж. Тадеуш Кабіч) показує захоплення шести працівників і працівниць Королівського замку в Польщі, контрастно змальовуючи роботу в розкішному інтер’єрі та хобі в декораціях повсякдення.

Після показу ми влаштували дискусію за участі Олександри Онишкевич,  керівниці Палацу культури імені Гната Хоткевича, Альони Ляшевої, PhD, дослідниці міської політичної економії, та Анни Оксютович, дослідниці умов праці молоді і жінок. Модераторкою обговорення була Йош.

«Проблема в тому, що це право [право на житло] в Конституції задеклароване настільки абстрактно, що воно не реалізується належно». «Важливо розуміти, що такі права, як право на місто, право на житло великою мірою відрізняються від таких прав, як наприклад, прав на свободу слова, тим, що ці права колективні. Ми не можемо жити в місті, розділивши його на невеличкі шматочки землі для кожного і кожної. […] Тому це більше право реалізувати себе в цьому просторі і змінювати цей простір так, як треба нам. Якщо говорити про конкретні практики, то в Західній Європі, є політики (policies) соціального житла, коли це житло здається не по ринковій ціні тим групам, які вимагають цього найбільше. Наприклад, це матері-одиначки або незаможні сім’ї.

Якщо говорити про те, що Україна як держава робить в цьому напрямку, то ситуація з ВПО (вимушено переміщеними особами) стала таким «лакмусовим папірцем» того, що державна політика [щодо забезпечення житлом] абсолютно неефективна», — Альона Ляшева.

Йош зауважила, що в фільмі «Замок» є гарний приклад поділу культури на «високу» і «низьку», коли замок з музейними експонатами є прикладом високої, а хобі працівників і працівниць можуть сприйматися як щось не таке вартісне. Проте з демократизацію суспільства більше розвиваються різні форми мистецтва і культури, і замість замків-музеїв постають Палаци культури, де кожен і кожна може знайти собі заняття до смаку. Таким прикладом є Палац культури ім. Гната Хоткевича у Львові, який нещодавно отримав нову команду і почав новий етап розвитку.

Олександра Онишкевич поділилась планами розширення діяльності Палацу культури ім. Гната Хоткевича. Установа орієнтована на дозвілля насамперед дітей, але наразі виникають та розвиваються різні гуртки та події для дорослих. Команда Палацу прагне забезпечити проведення тих заходів, які вимагає культурне середовище міста, з пропозиціями проведення яких звертаються творчі мешканці та мешканки міста. Реалізовувати таку програму Палац може завдяки залученню своїх фахових менеджерок, які допоможуть в організації роботи та коштів, а також надаючи приміщення.

 

Фото: Дмитро Шацький та Тетяна Джафарова


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.