Дискусії, перформанс, кінопоказ — попри пандемію у Львові відбулася «Феміністична весна». З 4 по 17 березня на різних майданчиках і платформах міста озвучували проблеми рівності та порушення прав жінок. Цього року відбулися унікальні події. Наприклад, вперше під час «Феміністичної весни» дискутували щодо насильства в театрі та життя жінок за часів сталінізму. У матеріалі розповідаємо про найголовніше з ключових подій.

Насильство в театрі

Українська акторка театру і кіно Оксана Черкашина у травні 2020 року опублікувала допис на своїй Facebook-сторінці. У ньому акторка розповіла, що їй запропонували знятися у постановці 18+. А разом з пропозицією вона отримала розцінки за свої майбутні дії в театрі: «облизати фалоімітатор — 500 грн», «зняти ліфчик — 1000 грн». Таку пропозицію надіслав представник Слави Жили — директора й художнього керівника театру «Актор» в Києві.

Фото: Facebook-сторінка “Феміністична майстерня”

Так Черкашина стала першою акторкою в Україні, яка спровокувала дискусії щодо того, що відбувається за кулісами в театрі.

«Про насильство в театрі не говорить ніхто, навіть сам театр, — каже актор, менеджер та куратор театральних й освітніх проєктів Богдан Грицюк. — Лицедії і лицедійки кажуть, що в театрі немає насилля. І вони або не хочуть про це говорити, або просто не розуміють, що це насильство відбувається. І починається воно з того моменту, коли ти тільки приходиш на прослуховування».

За словами Грицюка, ще при вступі до навчального закладу на акторську спеціальність, студенти та студентки можуть чути зауваження щодо зросту, зовнішності, голосу. Трапляється, майбутніх акторок у кабінетах театральних вишів просять підняти спідницю й показати ноги.

«У театрі часто ти не можеш сказати «ні». Бо він сприймається як щось духовне, актори вважають, що вони служать вищій меті, служать мистецтву. Театр — це широкий пласт насилля: це ставлення адміністративного персоналу до художника, художника до адміністративного персоналу, акторів і акторок одне до одного тощо. І мова не лише про сексуальне насильство, а й про економічне, психологічне тощо», — пояснює Грицюк.

За словами театрознавиці та кураторки театральних проєктів Люби Ільницької, одна з проблем театру — гендерно-обумовлене насильство. Жінку тут об’єктивують та ще зі студентських лав навчають збуджувати чоловіків, бо кажуть, ніби «сексуальна енергія є дуже важливою для актриси».

«А театр може бути інакшим. І приклади Польщі, Чехії це демонструють. Режисеру не обов’язково кричати на акторів і акторок, якщо їм не комфортно, вони не мають роздягатися чи боятися про це сказати. Театр може бути іншим зсередини. Він не стане від цього гіршим», — впевнена Ільницька.

Щоправда ані допис Черкашиної, ані дискусії після цього не спричинили інституційної реакції.

«Деякі акторки на знак солідарності розповіли свої історії. Однак підтримка Мінкульту, міської влади та інших держустанов показала б, що на проблему звернули увагу. Та цього не сталося», — додає театрознавиця.

Жінки, сексизм і законодавство

Щороку в Україні реєструють по кілька законопроєктів, які стосуються рівності. В той чи інший спосіб депутати та депутатки або намагаються розв’язати проблеми, наявні у цій площині, або ж у такий спосіб просто привертають до себе увагу.

У 2020-2021 роках представники й представниці Верховної ради ініціювали чотири законопроєкти, на які слід звернути увагу, вважає керівниця Аналітичного центру «ЮрФем» Катерина Шуневич. Це законопроєкти:

4174 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних можливостей у сфері праці». Пропонує визначити статус працівників із сімейними обов’язками та осіб, які виконують домашню працю. Законопроєкт каже, що жінки мають право визначати, коли вони хочуть працювати після народження дитини, зобов’язує роботодавця облаштовувати зони, де можна залишити дитину, поки хтось із батьків працює, тощо.

4306 щодо протидії мобінгу. Мобінг — будь-які утиски, з якими працівник або працівниця стикаються на робочому місці. Це утиски за ознакою статі, неналежне ставлення роботодавця тощо. Законопроєкт пропонує дати визначення цьому поняттю, аби в судах можна було з ним працювати.

Шість ініціатив, які пропонують визначити, що таке сексизм і запровадити відповідальність за нього. Кожен законопроєкт пропонує власне визначення сексизму, однак жодне з них неповне. Наприклад, автори не кажуть, що розуміти під «загрозливим середовищем». А якщо тлумачити кожного разу окремо, то закон не працюватиме.

3316-1 — законопроєкт, який пропонує встановити адміністративну відповідальність за посягання на так звані сімейні цінності та будь-яку спробу демонстрації в публічному просторі одностатевих відносин. Ця законодавча ініціатива спрямована на те, щоб обмежувати вибір людини, однак держава не може в такій грубій формі втручатися в життя громадян і громадянок.

«Є два підходи у прийнятті законодавчих актів: гендерно чутливий та гендерно нейтральний, — каже Катерина Шуневич. —  Перший означає, що конкретний законодавчий акт має враховувати вплив як на чоловіків, так і на жінок. Наприклад, це ініціатива зі створення додаткових місць праці, які допомогли б жінкам, що виходять з декретної відпустки. А другий полягає в тому, що законодавець закладає норми, які однаково впливають на жінок і чоловіків».

У країнах на кшталт Фінляндії чи Швеції можна керуватися гендерно нейтральним законодавством, бо там права чоловіків і жінок фактично на одному рівні, пояснює експертка. А от в державах на кшталт України краще дотримуватися гендерно чутливого підходу, допоки не буде досягнуто бодай відносної рівності в усіх сферах життя.

«Замість квітів — Стамбульську конвенцію!»: феміністичний марш 2021

8 березня центром Львова пройшов феміністичний марш, до якого приєдналися понад сотня учасників і учасниць. Охочі висловитися на підтримку прав жінок зібралися біля Ратуші, рушили колоною до Оперного театру та повернулися назад під стіни мерії.

Фото: Facebook-сторінка “Центр «Жіночі перспективи»

Активісти й активістки наголошували на необхідності ратифікувати Стамбульську конвенцію. Документ має посилити захист жінок від домашнього насильства — проблеми, яка особливо гостро постала в період пандемії, коли жінки вимушені залишатися вдома сам на сам зі своїми кривдниками. Учасники та учасниці тримали плакати з написами «Не мене треба проводжати, а себе контролювати», «Фемінізм — це гуманізм», «8 березня — свято жіночої солідарності», «Наша традиція — вільна жінка» та інші.

Охороняли марш працівники поліції. Цього року сутичок не сталося, хоча представники ультраправих організацій і вийшли на площу в той самий час зі своїми плакатами та лозунгами.

Народження смертної богині

Перформанс «Міф про народження смертної богині» створили в колаборації художниці Даша Санькова, Аніта Немет та режисерка Маргарита Бенгальськи. Ідея твору, за словами Аніти Немет, у казковій формі передати абстрактний мотив, що будувався на конкретних історіях мисткинь, які так чи інакше були дотичні до Львова.

«Скориставшись принципами конвенційних творчих практик, як-от театр, поезія, виразні сценічні образи, виконання музики на класичному інструменті та співу, ми утворили емоційну композицію, де визначаємо життя і смерть авторки як надважливу подію. Однак через неможливість діджитал-фіксації, твір сам по собі вибирає бути міфом, що житиме в переспівах тих, хто його бачив».

Арттист-ток з Анітою Немет

Про свої мистецькі практики в рамках «Артист-току» розповідала художниця Аніта Немет. За словами мисткині, її роботи дотичні до умовних свят, а 8 березня — улюблене. Тому цього дня художниця проводить акції, робить перформанси тощо.

Фото: Facebook-сторінка “Феміністична майстерня”

«Річ у тім, що коли до мене прийшло усвідомлення того, що 8 березня — це не просто свято весни і краси, а й день видимості ще не розв’язаних проблем гендерної рівності в різних інфраструктурах, проблем безпечного перебування жінок будь-де і в будь-який час та багато іншого, я почала більше звертати уваги на ці аспекти. Адже я і сама стикаюся з цими проблемами на різних рівнях. Тому озвучені питання щороку знаходять відображення і в моїх роботах, і в моїй діяльність», — пояснює художниця.

Життя жінок за часів сталінізму

Політичний терор, який запровадили на теренах СРСР за часів сталінізму, стосувався не лише противників режиму, а й їхніх сімей і знайомих, пояснює науковий співробітник музею «Територія Терору» Юрій Куденко. У 1920-х роках почала формуватися система «сімейного заручництва». Державні органи навмисно тиснули на дійсних або уявних владних опонентів, погрожували їм та їхнім родичам, дискримінували їх.

Тоді ввели поняття «ЖИР» («жена изменника родины»). Жінок переслідували, навіть якщо вони особисто не були причетні до противладної діяльності. Їх могли звільнити з роботи, навчального закладу, вигнати з помешкання, позбавляли волі на строк до десяти років, конфіскували майно, висилали до Сибіру. В цей період і з’явився «АЛЖИР» («Акмолинский лагерь жен изменников родины»). Більшість ув’язнених жінок працювали 14-15 годин на добу, самі собі зводили бараки за тридцятиградусних морозів.

У 1937 році вийшов наказ, за яким арештовували як офіційних дружин, так і співмешканок, навіть розлучених. Тільки за 1937 рік заарештували 7181 члена сім’ї так званих зрадників батьківщини. Під час пересилок до місць покарання найтяжче доводилося породіллям. Вони були змушені годувати дітей порожніми грудьми, прати пелюшки у придорожніх калюжах, висушувати їх на власному тілі.

Найгіршим було становище жінок, яких разом з чоловіками обвинувачували у контрреволюційній діяльності, шпигунстві. Покарання часто залежало від особистого ставлення слідчого. Правоохоронці примушували жінок до сексуальних стосунків, обіцяючи їм пом’якшити вирок. Дружин ворогів народу, які залишалися на свободі, зазвичай дискримінували в усіх сферах життя.

Розмова про мертвих і живих художниць

Питання про те, чому в Україні та світі мало говорять саме про художниць, коли мова заходить про мистецтво, піднімали на неформальній «Розмові на людях про мертвих і живих художниць» мистецтвознавиця Олександра Кущенко та художниці Олена Турянська й Аніта Немет.

За словами Олександри Кущенко, те, як часто згадують про художниць, можна продемонструвати на прикладі викладання в Академії мистецтв. Там вивчають лише одну закордонну художницю та роботи Олени Кульчицької. Решта — чоловіки.

«Коли я готувала курс «Істор(її) мистецтва» разом з «Феміністичною майстернею», побачила, що переказати історію мистецтва у хронологічному порядку суто на прикладах жінок дуже легко. Англомовна «Вікіпедія» неабияк допомагає», — зауважує Кущенко.

Фото: Facebook-сторінка “Феміністична майстерня”

На думку мистецтвознавиці, люди самі конструюють поняття генію та цінності робіт. А оскільки довгий час під генієм розуміли тільки чоловіків, то й цінність їхніх робіт вважається вищою. Хоча, як зауважує Кущенко, серед імпресіоністів у 1860-1880 років, наприклад, комерційно найуспішнішою була Мері Кессет.

Тож сьогодні потрібна феміністична оптика для того, щоб говорити більше саме про художниць.

Supergirls 2021

У програму кінопоказу Supergirls 2021 увійшли шість фільмів зі Швейцарії, Ірану, Канади, Китаю, Литви та Норвегії. Це історії про жінок у різних ситуаціях та середовищах, різного віку й соціального становища. 

«Supergirls — традиційний березневий показ, який ми організовуємо щороку, — каже кураторка Wiz-Art Festival Ольга Райтер. — Він присвячений Дню боротьби за права жінок. Фільми, що увійшли до добірки, обираємо з-поміж тих, які маємо у своїй базі, бачили на інших фестивалях або ж їх подавали на фестивалі. Кожен фільм заслуговує на окрему увагу і, думаю, міг би бути темою для окремої дискусії. Якщо узагальнити, це добірка про інший, не стереотипний бік жіночності, розширення трактування поняття «бути жінкою» та норми». 

Як приклад Райтер наводить фільм про жінку, яка з тривіальної домогосподарки стає злочинницею — це триллер. А також в програму увійшов фільм «про дівчаток, які на своїй “дитячій гламурній” вечірці бешкетують не по-дитячому» та інші.

І не тільки

Крім згаданих подій, в рамках «Фемінстичної весни» провели ще низку заходів. Розпочалася програма зі всесвітньої акції «Задзвони у дзвін заради ґендерної рівності!».

Також провели вебінар «Безпека багаторазових засобів менструальної гігієни». Експертки національної кампанії «Обирай багаторазове» та «ЕкоМісячний тиждень», а також засновниці екобрендів розповіли, чим небезпечні одноразові засоби менструальної гігієни та які є багаторазові альтернативи. А ще розібрали їхні плюси й мінуси.

Також усі охочі могли доєднатися до Всеукраїнського онлайн-марафону «Час жіночого лідерства» й відвідати концерт «Beshketnytsi»  та «Play Like A Girl».

В рамках «Феміністичної весни» розпочав роботу дівчачий клуб «Дівчата можуть». Тут обговорюють, як краще зрозуміти себе, своє тіло, навчитися ставити й досягати цілей, дискутувати, висловлювати свою позицію тощо. Такі зустрічі обіцяють проводити щонеділі в молодіжному центрі «МолоДвіж»

На території «Музею терору» провели розмову «Обов’язок свідчині? Рахель Ауербах, Євгенія Гінзбург та (не)почуті». Бесіда була сфокусована на двох постатях незалежних жінок-працівниць, які мріяли про велике, однак втрапили в пастку тоталітаризму. Рахель Ауербах була жертвою гітлерівського расизму, а Євгенія Гінзбург — жертвою сталінського терору.

Під час дискусії «Між героїзмом та маргінальністю: репрезентація повсякденних досвідів матерів дітей з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень» соціологиня, матері дітей з інтелектуальною інвалідністю та активістка обговорили, яким є образ матері в українській культурі. А також як наявні політики, медична модель інвалідності впливали й впливають на матерів і опікунок.

Науковиця Оксана Кісь презентувала власну книгу «Українки в ГУЛАГу: вижити значить перемогти», а історик Андрій Павлишин розповів про львівську письменницю й правозахисницю 30-х років Галину Гурську.

Завершували програму «Феміністичної весни» читання творчості поеток Ольги Поворозник та Євгенії Нестерович.

Читайте також: Політика, сцена, тіло. Якою була Феміністична весна-2020

Авторка матеріалу: Ганна Беловольченко, журналістка


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.