Звіть мене Маріанною: права транс-людей

Перша повнометражна стрічка польської режисерки Кароліни Бєлявської — «Звіть мене Маріанною». Саме цей фільм закривав Міжнародний мандрівний фестиваль документального кіно про права людини DocudaysUA на Львівщині в Палаці мистецтв.

Стрічка показує життя 40-річної транс-жінки Маріанни в той період, коли вони проходить процедури корекції статі, аби повністю відповідати жіночій статі та почуватися у власній шкурі. Режисерка, яка є одною з найближчих подруг героїні, змогла показати особистісні переживання Маріанни та складнощі у спілкуванні з батьками й колишньою дружиною.

Показ фільму для львівської аудиторії в Палаці мистецтв співпав з Міжнародним днем пам’яті жертв трансфобії, який у світі традиційно відзначають 20 листопада. Питання прав трансгендерних людей в Україні недостатньо висвітлене. Але завдяки відповідним тематичним кінопоказам, громадянські суспільства проблематизують становище трансгендерних людей в різних країнах світу.

Спробуємо коротко передати  основні напрямки дискусії, що були проговорені після перегляду фільму. Розмова відбувалася за участю координаторки правозахисних програм проекту DocudaysUA, співзасновниці Феміністичної майстерні Надії Чушак та ЛГБТ-активістки регіональної ініціативи «Women’s Voices» Лори Палмер.

За словами Надії Чушак, режисерка Кароліна Бєлявська не мала наміру знімати фільм про дискримінацію, натомість хотіла зняти кіно про любов і сприйняття з боку близьких людей та сім’ї. Головній героїні доводиться долати чимало важких випробувань, ця стрічка – прекрасна ілюстрація того, як у документальних фільмах можна планувати щось одне, але життя в результаті пише зовсім інший сценарій. У фільмі режисерка вирішила не документувати деталі трансфобності польського суспільства і державних інституцій. Однак, вибраний Кароліною підхід може мати більший вплив на певні групи суспільства, аніж показ відкритої агресивної дискримінації.

Законодавство

Одна з основних проблем в польському правовому полі, з якою стикаються трансгендерні люди — неможливість отримати нові документи без згоди батьків, що є одним з основних конфліктів у фільмів. Головна героїня Маріанна, попри те, що їй вже більше 40 років, мусить судитися з власними батьками, щоб отримати від них згоду на зміну документів.

В українських реаліях основні виклики для трансгендерних людей в правовому полі, пов’язані з все ще чинним Наказом МОЗ №60 від 03.02.2011 «Про удосконалення надання медичної допомоги особам, які потребують зміни (корекції) статевої належності». Наказ МОЗ №60 легітимізував так звану комісію з юридичного визнання гендеру в Україні. Проблематичність комісії полягає в тому, що до її складу входять лікарі  з доволі стійкими гендерними стереотипами.

(кадри з фільму)

Разом з тим, існує низка законодавчих обмежень, наприклад: людина не може перебувати у шлюбі, не може мати дітей до 18 років, наявність гомосексуальних контактів також могло бути пересторогою. «Таким набором стереотипів наше законодавство послуговувалося для того, щоб люди брехали собі, налаштовували себе на те, що для отримання дозволу обов’язково треба відповідати певним вимогам законодавства», — переконана Лора Палмер.

На думку Надії Чушак, інертність як небажання змінюватися і фобія як нерозуміння інакшості — це дуже важливий чинник застою у правовому полі. Суспільні ж фобії можна долати шляхом проговорення, того, що трансгендерні люди – це не прикре відхилення від норми, біженці – це не крадії наших робочих місць, а роми – це такі самі громадяни і громадянки України, як і всі інші. «В українському суспільстві є дуже багато упереджень і стереотипів, для подолання яких держава не докладає особливих зусиль. Фобія і патологізація – ставлення до трансгендерних людей, як до відхилення від норми – це одні з основних причин, чому наділені владою люди дуже часто не хочуть приймати рішення, що можуть забезпечити права людей», — наголосила Надія.

Умови праці

Значна частка трансгендерних людей України, які вже здійснили перехід, розчиняється у суспільстві. Вони поривають всі стосунки з попереднім оточенням і намагаються жити відповідно до вибраного гендеру. Такий вибір безперечно має право на існування та розуміння, однак, певною мірою продовжує проблему невидимості трансгендерних людей

Проблема з ефективним дієвим законодавством щодо заборони дискримінації на робочому місці чи ринку праці не дозволяє відстоювати свої права. Через складнощі з отриманням документів і офіційним влаштуванням на роботу, трансгендерні люди є вразливою групою в економічному плані. Одиниці можуть розраховувати на постійний прибуток, більшість працюють у фрілансі.

Медицина

Вразливе економічне становище трансгендерної спільноти в свою чергу ускладнює доступ до належного медичного обслуговування. Необхідні рецептурні препарати в Україні можна купити в будь-якій аптеці. До необдуманого та безконтрольного прийому гормональних препаратів людей схиляє чинна медична система: відсутність експертної допомоги кваліфікованих ендокринологів, хірургів, психіатрів і психологів. Проблема постає тоді, коли людина хоче отримати юридичне визнання своєї гендерної ідентичності. Парадокс полягає в тому, що комісія вимагає, аби людина вже якимось чином відповідала обраному гендеру. Зафіксовано, що люди, які приймали препарати зі замісної гормональної терапії до комісії, мають більше шансів отримати дозвіл для зміни необхідних документів.

Загальнолюдське/суспільне

Фільм “Звіть мене Маріанною” великою мірою є про інакшість, але в той же час, це історія про абсолютно універсальні людські проблеми: нестачу розуміння, сприйняття, підтримки. Це історія про життя середньостатистичної людини, яка має роботу, певні проблеми в сім’ї, знаходить нову романтичну пасію, опісля її спіткає хвороба, але попри всі труднощі, героїня почувається щасливою і проживає радісні моменти.

«Для мене особисто сила документального кіно є в тому, що воно може донести важливу тезу, що попри наші різності та відмінності, ми все одно є людьми. У всіх нас є схожі проблеми, потреби, цінності. Цей фільм — це хороший зразок того, як можна переступити через відмінності і дійти до загальної проблематики», — завершила Надія Чушак.

Фото з події: Марія Ворончук