Сьогодні ми не задумуючись говоримо про мусульманські суспільства, як про єдину ісламську цивілізацію, маючи на увазі певні спільні риси, спільну характеристику, ментальність та настрій, по відношенню до зовнішнього світу, які мають різноманітні народи, які переважно проживають на Близькому Сході та в Північній Африці. Тож, навіть якщо ми не знаємо певних нюансів, а тобто історії, політичних систем, точної географії даних країн, ми не помилимося, якщо скажемо, що є щось важливе, що об’єднує більшість суспільсв даного регіону – це іслам. Навіть самі мусульманські народи часто з гордістю говорять про землі ісламу, як про вітчизну (الوطن – Аль-ватан), згадуючи про минулі часі існування великого Халіфату 7 ст. – імперії, яка свого часу була однією з найчисельніших та наймогутніших в світі. Взаємопов’язаність народів, існування спільної ментальності, показали безліч історичних подій, які відбувалися вже після виникнення сучасних країн на мапі Близького Сходу та Північної Африки у XX та XXI століттях, такі як революція в Ірані 1979 року, виникнення спільних організацій, які базуються на чиннику ісламу та навіть “Арабська весна” – хвиля повстань мусульманських народів Близького Сходу та Магрибу проти тоталітарних режимів, що відбувалася в 2011-2012 рр.. Насправді, ми можемо також без сумніву сказати, що такі явища, як спільні радикальні ісламістські рухи, які несуть в собі ідеологію відродження халіфату та повернення до “чистого” ісламу, теж можуть бути прикладом існування спільної ідентичності, хоча самі по собі ці рухи, як показала історія, тільки роз’єднують мусульман, оскільки інтерпретують ісламські джерела, часто, на власний розсуд, не прислухаючись при цьому, до думок інших мусульман та мусульманок.
Таким чином, я хочу сказати, що незважаючи на багато відмінностей, ми все ж можемо говорити про суспільства, які об’єднує дана релігія і вивчати роль жінки в них, не вдаючись при цьому у деталі політичних режимів, характер правління та зовнішню і внутрішню політику лідерів країн. Поряд з цим, аналізуючи держави Близького Сходу та Магрибу вже багато років, я можу сказати, що політичний устрій даних держав є досить подібним у багатьох мусульманських країнах, що також є наслідком релігійної спорідненості та спільної історії.
Іслам з’явився в VII ст., за часів життя Мухаммеда, якому одного дня, як розповідає легенда, ангел Гавриїл послав певні істини, які згодом, послідовниками Пророка, були записані та зібрані в одній єдиній книзі – Корані. Вже в 632 році Мухаммед разом зі своїми сподвижниками захопили весь Аравійський півострів, після чого араби і почали нападати на великі монархічні імперії того часу, розширюючи ісламську (та арабську) цивілізацію на декілька континентів – з Азії до Європи [ 24, с. 6 ].
Сама діяльність Пророка, хоч і вважається такою, що узгоджувалася з самим Аллахом, повинна бути проаналізованою в контексті тодішньої епохи та потреб. В даному дослідженні я не буду вдаватися до подробиць, чому іслам так швидко набирав популярності серед кочових арабів, більшість з яких, на той час, були язичниками, однак, тільки наголошу, що вчення Мухаммеда були не тільки надихаючими – наприклад, для бідних, яких дуже приваблював факт важливості допомоги і солідарності в ісламі – надання закяту[1] [ 24, с. 68 ], а й практичною для того часу. В VI- VII ст. на Аравійському п-о існувало багато проблем, пов’язаних з роз’єднаністю арабів та постійними війнами, які вони між собою вели, тож навіть голови чисельних племен розуміли, що єдина ідеологія, яка може об’єднати населення є дуже важливою і навіть необхідною.
Тобто, особливо за часів другого періоду проповідництва – коли Пророк разом зі своїми послідовниками мусив іммігрувати в оазис Ясріб – майбутню Медину, його вчення були спрямовані на соціум та його структуру, що означає, що іслам не можна розуміти суто тільки як особисті відносини людини та Бога [ 24, с. 68 ].
Загалом, іслам – це сукупність атрибутів: віри, книги, порядку, та моральності. Що означає, що кожен мусульманин та мусульманка повинні беззастережно вірити в Бога, дізнаючись про його волю з Корану, та бути моральними, аби не порушувати індивідуальний та суспільний порядок [ 35 ].
Тож, головне джерело ісламу – це Коран, який, незважаючи на поділ даної релігії на багато різноманітних сект, що стався після смерті Пророка і стосувався переважно боротьби за владу, не ставиться під сумнів жодною гілкою даної релігії (бо ставити під сумнів слова Аллаха – це гріх). Однак, є ще одне важливе джерело, особливо в контексті вивчення життя Пророка та його практик, яке посідає важливе місце в ісламі – хадіси. Ті хадіси, які вважають достовірними, складаються в сунну. Сунна та хадіси вважаються певним нововведеннями в ісламі – Бід’а (بدعة), і по різному сприймаються мусульманами, – так, наприклад, шиїти, що є другою за чисельністю групою мусульман після сунітів, визнають тільки невелику кількість хадісів, або взагалі їх не визнають. Більшість хадісів були написані в VII -VIII ст., тими, хто безпосередньо знав Пророка та був знайомим з його життям та висловлюваннями.
Аналізуючи джерела ісламу варто сказати, що вони, як і багато інших релігійних писань часто є дуже неоднозначними та можуть бути проінтерпретовані по-різному. Так, в Корані є аяти (вірші) зрозумілі та однозначні – Мухкем (محكم), та такі, які можна трактувати по-різному- Мутешабіх (متشابه). Саме через існування останніх, виникають багато суперечок та проблем в розумінні ісламу [ 35 ].
Перше, що можна помітити, починаючи читати Коран, це те, що його сури (розділи) та аяти (вірші) спрямований на чоловічу аудиторію, як це часто і буває в середньовічних текстах. Так навіть у сурі четвертій, яка так і називається النسة (Ан-ніса) – жінка, говориться скоріше не до жінки, а про неї, їх чоловікам, батькам, братам та іншим. В Корані часто є звернення, наприклад “войдите: ликуя в рай: вы и женщины ваши» (2/228). Звернення “Ви і жінки ваші” дає зрозуміти, що передбачається, що жінка буде дізнаватися про волю Аллаха від чоловіків, до яких Писання звертається напряму. Звичайно, жінкам, і сьогодні, в мусульманських суспільствах важливо читати Коран, є навіть школи – мадрасси – що в деяких місцевостях є єдиними учбовими закладами для дівчат, в яких вони читають і вивчають аяти. Однак, зазвичай, вчителями в таких школах можуть бути лише чоловіки. Так, за часів захоплення рухом Талібан влади в Афганістані, дівчата мусили ходити в мадрасси такого типу по закону. Однак, оскільки тоді діяло два суперечливих правила – вчителями могли бути лише чоловіки, і дівчині не можна було дивитися на “чужого” чоловіка, вчителі мусили ховатися за спеціальною ширмою, так аби дівчата тільки могли чути голос наставника [ 46 ].
Зрозуміло, що так чи інакше, Пророк жив за часів патріархального суспільства, де жінка хоч і не була зовсім безпорадною, та проте всі остаточні суспільні рішення приймалися чоловіком. В той час, що було характерним для багатьох громад, цінувалися воїни, за допомогою яких халіфи могли захопити землі і розширити територію ісламу. Саме цей факт і став чинником того, що Мухаммед так чи інакше, звертався в першу чергу до чоловіків, аби вони слідкували за своїми дружинами і “не давали їм зійти зі шляху істинного”. Поряд з цим, Пророк також підкреслював, що “уверовать”, що в ісламі означає – впустити в себе віру, мають всі – і чоловіки і жінки, саме тому в Корані багато говориться про жінок і про важливість їх слідування словам Аллаха.
Багато хто, особливо останнім часом, говорить про те, що жінки, за словами Пророка, були варті лише половину чоловіка в публічній сфері. І правда, в Корані є аят, який, звичайно є важливою частиною шаріату, в якому сказано, що якщо потрібен свідок якоїсь угоди, чи при створенні якогось договору, цими свідками можуть бути двоє чоловіків, однак, якщо з тієї чи іншої причини неможливо знайти двох чоловіків, то одного можуть замінити дві жінки, але так, аби в свідках все одно залишався один чоловік, «и если одна женщина забудет, то вторая напомнит ей…» (2:282). Тобто, до серйозності та відповідальності жінки ставилися з недовірою. Про це вказує також і сура 4 в аяті 11, про спадок дітям, що, в свою чергу, вплинуло на певні закони, які існують сьогодні в таких країнах як Саудівській Аравії: «…сыну принадлежит доля, равная доле двух дочерей» (4: 11). Однак цей факт також виправдовується деякими вченими тим, що чоловік зобов’язаний був підтримувати своїх родичів фінансово, а жінка – ні.
Говорить Коран також і про розлучення, яке дозволяється, так само як і повторний брак. Однак, хоч в Писані ніде не сказано про заборони в цьому плані, справа ускладнювалалася, знову ж таки, середньовічними обставинами. Так в Корані вказується, що остаточно чоловіку та жінці можна розлучитися тільки перечекавши «три срока регул», що в 7 ст. слугувало методом для з’ясування, чи є в череві жінки плід, і якщо є – розійтися буде можливо лише після народження дитини, якщо, авжеж, за цей час, чоловік та жінка не помиряться одне з одним. Читаючи поміж рядків, стає зрозумілим, що дитина залишається у чоловіка, однак, прямо про це ніде не сказано. З контексту також зрозуміло, що іслам дозволяє розлучення як за ініціативи чоловіка, так і за ініціативи дружини: «Женщины имеют такие же права по отношению к мужьям, как и мужчина по отношению к ним по-доброму, ( з одним застереженням) хотя мужья и выше их по положению…» (2:228).
Сура 65 називається “розлучення” і в ній ще раз описано, як цей процес повинен відбуватися: «Если вы не знаете, как считать срок “идды” у разведённых женщин, у которых прекратились месячные по возрасту, то этот срок – три месяца. Такой же срок (три месяца) установлен для совсем юных жен ( для тех, у которых ещё не было месячных). А установленный срок беременным женщинам – до тех пор, пока они не разрешатся от бремени. А кто боится Аллаха, соблюдая Его установления, тому Аллах облегчит его трудности».
Після розлучення чоловік зобов’язаний видати колишній дружині так званий махр ( مهر) (долю, частину майна). Важливо, що за шаріатом жінка та чоловік повинні отримати рівну долю майна: «из мало и из многого, оставленного в наследство (родителями и родственниками)…».
В Корані дуже мало говориться про полігамію, наприклад, в сурі 2 аяті 3, сказано, що мусульманин може одружуватися на жінках, яких він сам обрав – «Если же опасаетесь вы, что не сможете быть справедливыми с сиротами находящимися на попечении вашем, то женитесь на других женщинах, которые нравятся вам, – на двух, трех четырех…», однак тільки в тому випадку, якщо йому дозволяють статки утримувати всіх без виключення своїх дружин. В самого Мухаммеда було від 12 до 15 дружин (а деякі джерела навіть вказують на 21 або 23 дружини). Полігамія виходить з традицій доісламського арабського суспільства, тому вважалася нормальною, і за часів Пророка не ставилася під питання. Сьогодні в деяких мусульманських країнах полігамія офіційно заборонена, або дозволена з певними застереженнями, хоча практики її продовжуються повсюди, особливо в сільських місцевостях. Досі в деяких суспільствах вважається, що якщо чоловік має багато дружин, він є багатою та поважною людиною. В таких країнах як Кувейт, Ліван, Марокко, Йорданія, Ірак, Іран жінкам дозволено вказати в шлюбному контракті, чи вони готові до того, щоб їх чоловік одружувався на інших жінках. Деякі країни, як, наприклад, Пакистан, дозволяють полігамію, але тільки за умови спеціального дозволу своєї першої дружини та релігійного керівництва [ 22, с. 145 ].
Характерною рисою Корану, яку зараз використовують терористичні ісламістські угрупування, такими як “Ісламська держава”, Боко-Харам, Ан-Нусра та інші, є положення про те, як треба поводити себе з жінками-полонянками (тим хто їх взяли в полон у війні з “невірними”). Згідно з традиційним ісламом, з цими жінками по-суті можна робити що завгодно, вони прирівнюються до об’єкту, особливо в тому випадку, якщо вони не приймають іслам – «по справедливости это будет». Полонянок також можна брати собі в дружини, як це робив сам Пророк.
Жінкам також передбачено жорстоке покарання за те, що в писанні називають “прелюбом” – «заприте жен в домах, пока не упокоит их смерть или не предназначит им Аллах наказание иное» (4:15). За це разом з жінкою, прийнято карати також і чоловіка, який вступив в незаконні відносини, однак його покарання зазвичай – куди більш гуманне.
Вже було сказано про те, що іслам з’явився в якусь конкретну епоху, і розуміти його канони треба в її контексті. Поряд з цим, треба також підкреслити, що це була новаторська течія реформістів, яка внесла в суспільство багато гуманістичних, та навіть, революційних, для того часу, ідей. Так, саме Коран відмінив закон домусульманських суспільств, що зобов’язував, разом в майном мертвого, успадковувати його дружину: «О вы, которые уверовали! Не дозволено вам наследовать вдов наследуемого и жениться на них против их воли и без выплаты махра».
В Корані є детальні вказівки про те, з ким конкретно дозволяється та не дозволяється шлюб між чоловіком та дружиною. «Запретны вам в качестве жен матери ваши, дочери, сестры, тетки со стороны отца, тетки со стороны матери, дочери брата, дочери сестры…падчерицы, воспитанные вами, с матерями которых сошлись вы, а если не сошлись с матерями, то нет греха, если возьмете замуж падчериц; запретны вам так же жены сыновей кровных, запретно жениться одновременно на двух сестрах…» (4:23). «Запретны вам так же женщины замужние, если не взяты они в плен вами в сражении во имя Аллаха…» (4:24). В наступному аяті дозволено одружуватися на невільних жінках (без їх згоди), яких, як вже говорилося, чоловік тримає в якості своєї власності: «Разрешение… женится на рабынях дано тем из вас, кто опасается совершить прелюбодеяние из-за отсутствия жены». Незначне застереження є в сурі 24, аяті 33, де сказано: «Не принуждайте невольниц своих, желающих сохранить целомудрие, предаваться распутству ради обретения вами земных благ для вас самих». Але далі сказано, що якщо “не удержетесь вы, то простит их Аллах” («ибо Всепрощающий Он, Милосердный»).
Поряд з цим, загалом Коран ставиться з повагою до тієї жінки, яка прийняла іслам та дотримується його канонів. Пророк Мухаммед не заперечував також і самостійність жінки, яка в його часи, як буде сказано далі, грала досить важливу роль в економічному житті суспільства: «Дарована мужчинам доля из того, что обрели они деяниями своими, женщинам так же даровано доля из того, что приобрели они». Тобто жінка може розпоряджатися своїм майном, без втручання в її справи чоловіків – сказано в Корані.
Звичайно Писання приділяє також багато уваги тому, як повинна вести себе жінка в суспільстві та родині: «Женщины добродетельны, покорны Аллаху и мужьям своим и хранят честь и имущество, которое велел беречь Аллах. А тех жен, в верности которых не уверены вы, увещайте сначала, потом избегайте на ложе супружеском и, наконец, побивайте». Так в традиційних мусульманських суспільства і сьогодні, побиття жінок не тільки за зраду, а й за підозри на рахунок цього, широко практикуються. Ця ж тема зачіпається і в сурі 38, аяті 44, де ми можемо прочитати притчу про Аййубу: «Сказал Всевышний Аййубу: Возьми в руку пучок прутьев и единожды ударь им жену свою и не преступишь клятвы своей». Побиття дружини не вважалося кримінальним злочином, а радше частиною її виховання чоловіком, який, таким чином, показував свій авторитет і статус.
В цьому аналізі мені також хотілося би сказати про знаменитий рай мусульман і те, що написано про нього в Священній книзі. Повний цей рай «девами непорочными», – говориться про нього в Корані, а в сурі 44 описано так: «51. Воистину, богобоязненные пребудут в безопасном месте, 52. в Райских садах и среди источников. 53. Они будут облачены в атлас и парчу и будут восседать друг против друга. 4. Вот так! Мы сочетаем их с черноокими, большеглазыми девами. 55. Там они будут просить любые фрукты, будучи в безопасности. 56. Там они не вкусят смерти после первой смерти. Он защитил их от мучений в Аду». Але є в Корані і щось на кшталт опису “райських юних чоловіків”, так, в сурі 76 сказано про «отроков вечно юных», які: «В саду праведников будут поить напитком, смешанным с чем-то, по вкусу напоминающим имбирь, из источника, названного благодаря тому, что его напиток полезен, приятен и вкусен, Салсабилем. 19. Чтобы служить им и приносить им счастье и радость, их обходят вечно юные отроки. Если посмотришь на них, когда они легко и живо обходят праведников, подумаешь из-за их красоты и чистоты, что они – рассыпанный, блестящий вокруг тебя жемчуг, потому что они прекрасны, и от них исходит чистое сияние.20. В любом месте, куда ни посмотришь, в раю великое блаженство и великая власть Аллаха.21. Они одеты в одежду из зелёного тонкого шёлка и плотного атласа, а украшения, которые они носят на руках, – серебряные браслеты, и напоил их Господь ещё другим напитком: чистым, свободным от грязи и скверны».
Повертаючись до “райських дів”, в Корані сказано: «Воистину сотворили их (т.е. “дев райских”) и сохранили девственницами, любящими, равными по возрасту для тех, кто на стороне правой, одна часть которых – из народов прежних, а другая – из поколений последующих». (56, аяты 35-40).
Ще в одному аспекті Коран був новаторським для своєї епохи, і, беззаперечно, це стосується традиції арабів, згідно з якою дочок при народженні закопували живими з землю, аби певні боги зробили їх ангелами. Насправді, ця традиція диктувалася прагматизмом – народження доньки було справжнім тягарем, з економічної точки зору, для родини в тодішньому суспільстві. Однак, в сурі 16, аятах 57-59 повністю забороняються такі практики: «Когда сообщают кому-либо из них (тобто арабам язичникам) весть о рождении девочки, мрачнеет лицо его, и он скрывает свой гнев, прячется он от людей из-за вести дурной и не знает, оставить ли ее в живых, снося унижения, или же предать ее земле. Как несправедлив их суд!». Про це говорять і інші аяти, наприклад сури 4 (аят 1) тощо. Однак, на даними Світового Банку, пережиток цієї старої традиції продовжує існувати в багатьох мусульманських суспільствах – так народженню сина радіють зазвичай більше ніж народженню доньки.
Декілька разів в Писанні згадуються і гомосексуальні відносини, які описуються так само як і в Торі та Біблії. Тож, наприклад, в аяті 81 сури 7 строго осуджується така практика. Про гомосексуальні відносини серед чоловіків сказано і в сурі 26, аяті 165: «Неужели будете восходить вы на ложе к мужчинам, пренебрегая женами вашими, которых создал для вас Господь? Да люди вы преступные…». Звичайно про гомосексуальні відносини серед жінок взагалі не згадується, так само як і в ранніх Писаннях.
Сура 19 називається “Мар’ям”, що перекладаючи на мову християнську звучить як “Марія”. Однак в ісламі немає і не може бути культу діви Марії, який існує в християнських суспільствах, оскільки історія появи Ісуса (Іси) відрізняється від біблійної особливо тим, що Аллах, як говориться в Корані, не може мати дітей, з чого виходить, що Іса не є сином Бога. З тієї ж причини не визнається і Свята Трійця – а тільки єдиний Бог, який каже: “Виникне”, – і все що він хоче виникає. «Не присуще Богу детей иметь. Пречист Он от этого. Когда принимает Он решение создать что-либо, то говорит: «Возникни!» – и возникает оно» (Сура 19, аят 35). «Говорят некоторые: «Милостивый породил себе ребенка». Утверждаете вы этим нечто невероятное. От слов ваших небо готово обрушиться, земля – развернуться, горы – рассыпаться в прах, ведь по неведению приписали люди ребенка Милостивому. Нет, не присуще Аллаху ребенка иметь» (19, аяты 88 – 92).
Однією з наважливіших відмінностей Корану від Біблії, в гендерному аспекті, є історія про Адама і Єву (20, аяти 115-123), в якій Єва не спокушає Адама, а, натомість, його спокушає змій. Цей факт автоматично знімає ту гріховність, яку по замовчуванню має жінка, з самого її народження, в християнстві.
Ще одне важливе послання до жінок сказано в такому вигляді: «Скажи также и верующим женщинам, что бы они потупляли свои взоры; хранили бы себя от половых пожеланий; показывали бы только те из своих нарядов, которые наружу, накладывали себе на грудь покрывала; показывали бы наряды свои только своим мужьям, своим отцам, отцам своих мужей, своим сыновьям, сыновьям своих мужей, своим братьям, сыновьям своих братьев, сыновьям сестёр своих, своим женщинам, невольницам, слугам таким, которые не имеют половых побуждений, детям, которые не распознают еще женской наготы; ногами своими не ступали бы они так, чтобы выставлялись закрытые наряды их. О верующие! С раскаянием все обратитесь к Богу, чтобы вам быть блаженными». (24:31), «Не запретно женщинам престарелым, у коих уже прекратилась менструация и нет надежды вступить в брак, снимать покрывало или джилбаб при чужих мужчинах, если не обнажают они при этом украшений своих. Но все же лучше для них скромно воздерживаться от этого» (24:60). Ця скромність і вимушена сором’язливість і є сьогодні, як ми побачимо в наступних розділах, головної характеристикою справжньої мусульманської жінки, – жінка повинна бути спокійна та “чиста”, що означає вільна від своїх “гріховних бажань”. Дане судження, призвело до нової практики мусульман, яка дуже поширена на Близькому Сході сьогодні – Обрізання жіночих полових органів (Female genital mutilation), аби вони не відчували сексуального бажання.
Про важливість жінок покривати себе написано також і в аяті 59, тієї ж сури: «О Пророк! Скажи женам своим, дочерям своим и женам мужчин верующих, чтобы лучше укутывались они в одеяния свои. Так легче будет отличить их от рабынь, и тогда не подвергнутся они унижениям каким-либо». Створення цього аяту випливає з того історичного факту, що до ісламу та і за часів Пророка, дуже мало жінок в арабському суспільстві носили покривало, оскільки це був звичай більш розвинутих цивілізацій, таких як візантійська чи перська. По мірі того як ці дві культури почали вливатися в арабські традиції, носіння покривала стало вважатися ознакою аристократизму, тож арабське (ісламське) суспільство почало чинити на жінку такий собі дискурсивний тиск, і з часом покривати голову стало традицією [ 44, с. 3 ]. Усвідомлюючи факт впливу перських та візантійських традицій, можна уявити собі про яке саме покривало йшла мова, – очевидно, що традиція покривати жінку до п’ят та закривати її обличчя, була введена пізніше, після смерті Мухаммеда.
Підсумовуючи те основне, що я навела тут, по відношенню до жінок в Корані, можна сказати, що загалом іслам змальовує жінку та чоловіка нерівними, – що не може бути спірним, бо про це прямо говориться в писанні. Однак, поряд з цим, Коран проголошує такі, на той час, новаторські положення для арабів, як ненасилля по відношенню до своєї віруючої дружини (якщо вона не провинилася), певна повага, самостійність тощо. Поряд з тим, вказано на важливість “виховання” чоловіком своєї жінки, що означає, що місце жінки десь посередині – між дитиною та дорослим відповідальним чоловіком.
Оскільки сам Пророк Мухаммед походив з племені Курайшитів, в якому родинні зв’язки особливо цінили, більшість аятів присвячено сімейним відносинам чоловіка та жінки, тобто нічого не говориться про право жінки бути незаміжньою, однак, аналізуючи певні аяти про можливість розлучення, мати власне майно тощо – теоретично, ми можемо сказати, що це є можливим.
На додачу, я також хочу підкреслити, що в Писанні також нічого не говориться, про покриття жінками себе повністю буркою, заборону жінці вийти на вулицю самій та інші речі, які практикують сьогодні не тільки ісламістські угруповання, а й, подекуди, самі держави.
Що стосується Хадисів, то їх інтерпретація настільки складна, що дехто говорить зовсім протилежні речі по відношенню до одного і того ж речення. Так, ми часто зустрічаємо речі, які напряму об’єктивують жінку:
- “Сатана живе в тій жінці, яка виходить на вулицю з непокритою головою” ( Ibn Mas’ud);
- Жінка повинна просити дозволу від свого чоловіка вийти з дому (Ibn Umar);
- Жінці заборонено користуватися парфумами (Abu Mousa Al Ash’ari);
- Жінка повинна подорожувати тільки з чоловіком, або з тим, за кого вона по шаріату не може вийти заміж, навіть якщо вона здійснює Хадж (Ibn ‘Abbas);
- Жінки повинні мати свій власний вхід в мечеть (Ibn ‘Umar);
- Жінка не повинна говорити без особливої потреба у присутності незнайомого чоловіка (Abu Huraira);
- Жінка не повинна відмовляти у сексуальних стосунках з чоловіком: Апостол Аллаха сказав: “Якщо чоловік закликає свою жінку на ліжко (тобто мати сексуальні стосунки), і вона відмовляється і змушує його спати в гніві, ангели проклинають її до ранку” (Abu Huraira) та багато іншого [1].
Однак, також ми можемо знайти новаторські для тодішнього стану речей вказівки, які навпаки, зобов’язують шанобливо ставитися до дружини і рахуватися з її думкою. Так Абу Хурайра (Abu Hurairah) говорить, що мусульманину забороняється спричиняти шкоду своїй віруючий жінці: “і якщо йому не подобаються одні її характеристики, він буде задоволений іншими”. Аіша – наймолодша дружина Пророка розповідає, що Мухаммед сам ніколи не чіпав жодної людини, чим показав, що насилля проти жінки недопустимо, хоча, звичайно, говорить вона, Пророк воював за віру. Дехто вказував, що Пророк також запевнював жінок, що вони мають право на освіту (Abu Sa`id Al-Khudri), хоча очевидно, малося на увазі релігійна освіта, що дозволяє спекулювати на цьому твердженні сьогодні [ 17 ].
Про бачення і роль жінки в ісламі, ми можемо дізнатися також з різних джерел, які оповідають про життя Пророка. Так, говорять, що жінки за часів життя Мухаммеда брали участь разом з чоловіками у молитвах та разом робили паломництво, вони навчалися і викладали разом, разом ходили на ринки та брали участь в дискусіях про публічні справи (політичному житті). Коли це було необхідно, вони також воювали.
Всім відомий факт, що в житті самого Пророка, перша дружина Хадіджа грала дуже важливу роль, підтримуючи його не тільки морально, але й фінансово. Вона свого часу, взяла на роботу Мухаммеда, в якості експортера і була настільки враженої його чесністю, що пізніше запропонувала йому взяти себе в дружини. Вони одружились, і Хадіджа с того часу була найважливішою його радницею під час першого періоду проповідництва.
Важливо також подивитися на роль інших дружин Пророка, кожна з яких, як прийнято вважати, була особливою жінкою, тобто символізувала те, якої повинна бути справжня дружина.
Савда бінт Зам’a була першою жінкою, яка іммігрувала з Абіссинії, що означає, що вона була свідомою та вірила в Аллаха та в те, що говорив його посланник. Вона одружилася на Мухаммеді після смерті свого першого чоловіка, і після одруження відразу взяла на себе всі домашні справи родини, включаючи опіку над малолітніми доньками Мухаммеда. Тобто Савда ілюструє покірність та відданість родині та родинному вогнищу.
Хафса бінт Умар теж вийшла заміж за Мухаммеда, після смерті першого чоловіка. Описуючи її, найчастіше роблять акцент на тому, що вона була донькою компаньйона Мухаммеда та другого Халіфа, тобто такий шлюб покращив становище Пророка, оскільки батько Хафси був впливовою людиною того часу.
Зайнаб бінт Хузайма сама запропонувала себе в дружини Пророку після того, як її чоловік помер на полі бою. Вона була дружиною Мухаммеда тільки протягом декількох місяців, оскільки дуже скоро померла. Вона відома як дуже щедра людина, про неї розповідають як про добру та безкорисну жінку.
Умм Сальма бінт Абі Умайа зі своїм чоловіком були з перших, хто прийняв іслам. Коли її чоловік помер на полі бою, Мухаммед запропонував їй вийти за нього заміж, аби допомагати їй з її дітьми, з якими вона лишилася сама. Умм ототожнює вольову та віруючу жінку.
Зейнаб бінт Яхш була сестрою двоюрідного брата Мухаммеда. Вона вважається гарною та дуже свідомою. Відомо, що вона багато молилася, а також, як розповідала інша жінка пророка Аіша, вона була мудра та чесна.
Ювайрія бінт Аль-Харіс – гарна та молода жінка, походила зі знатної сім’ї, тому мала добру освіту. Вона була не тільки красивою, а ще і витонченою, елегантною та красномовною, – як говорили про неї люди.
Умм Хабіба бінт Абі Суфіан була з родини, яка боролося проти ісламу. Вона одружилася на Мухаммеді, демонструючи, що діти не наслідують гріхи батьків.
Сафійа бінт Хуяі спочатку теж була ворогинею ісламу, оскільки походила з єврейської родини, однак Пророку вона подобалася і він запропонував їй прийняти іслам, на що вона погодилася. Після цього Мухаммед одружився на ній. Вважається що вона була мудрою, та дуже турботливою жінкою. Відомо, що вона, навіть після прийняття ісламу, підтримувала щільні зв’язки зі своїми родичами євреями.
Маймуна бінт Аль-Харіс була теж родичкою Пророка, яка запропонувала йому одружитися на ній. Вважається що вона могла підтримувати хороші стосунки зі всіма, хто був навколо неї.
Марія Аль-Кібтія була з християнської родини, і вважається, що її прийняв Мухаммед в якості подарунка від єгипетського царя. Розповідають, що вона народила дитину, яка скоро померла. Так, часто описують про страждання Марії, її доля у багатьох викликала співчуття [ 45 ] [ 50 ].
Та мабуть найбільш відома дружина Пророка – Аіша, з якою він одружився, коли їй було всього 9 років (хоча насправді це є дуже спірним твердженням, яке заперечують багато істориків). Аїша брала активну участь у політичному житті тодішнього арабського суспільства. Вона безпосередньо приймала участь у боях та після смерті Пророка стала авторкою багатьох хадисів, в яких розповідала про життя Мухаммеда. Багато мусульман називають її “матір’ю віруючих”.
Так зовсім коротко і узагальнюючи можна описати дружин Пророка, звичайно не про всіх з них відомо історії, та навіть не відома точна їх кількість. Поряд з цим такий швидкий аналіз демонструє амбівалентне ставлення до жінок самим Пророком – дехто очевидно ставали дружинами за своєї власної волі, але були і так звані договірні шлюби, аби об’єднати племена, що дуже характерно для Середньовіччя. В описі жінок говориться часто про красу та турботу, але часто ще і про мудрість та беззастережну віру, що є дуже важливими якостями жінки в ісламі.
Інші жінки за часів Пророка, були також зайняті в медичній справі, освіті, і надомному виробництві. Халіф Пророка Мухаммеда – Омар, взяв жінку, ім’я якої було Умм Аль-Щіфаа бінт Абдулла на роботу в якості супервайзерки. Все це свідчить про те, що в житті самого Мухаммеда та його оточення жінки грали важливу роль – вони були розумні, освічені та активні як в родинному житті, так і в публічній сфері.
Важливо також сказати, що Пророк був проти насильного одруження дівчат, яке часто практикувалося батьками. Дослідник Бадаві розказує, що одного дня до Пророка прийшла дівчина, яка розказала, що її батьки вирішили одружити її без її згоди. Тоді Пророк надав їй право не приймати цього шлюбу. За певною версією цієї історії, дівчина прийняла шлюб, але сказала: “Я хочу щоби всі жінки знали, що їхні батьки не мають ніякого права змушувати своїх дочок одружуватися на чоловіках, який вони не хочуть” [ 5 ].
Тож, насправді, ті практики, про які ми часто чуємо щодо шлюбу чоловіків та жінок в мусульманському суспільстві, не зовсім продиктовані ісламом і часто йому навіть суперечать. Та все ж, все залежить від того, як ми будемо трактувати певні канони Священного Писання, а як трактують їх мусульмани, ми можемо дізнатися, тільки безпосередньо вивчаючи практику, яка прижилося впродовж історії в цих суспільствах.
[1] Податок на майно для мусульман, який, за шаріатом, повинен бути поділений між бідними.
Авторка: Марія Демішева Ілюстрація: Gonçalo Silva/Demotix