Листопад 1893 рік. В одеському готелі «Франція» відбувся перший у світі кінопоказ фільмів «Вершник» та «Метальник списа», які зняли на кінескоп Йосипа Тимченка. Так, саме українець за два роки до братів Люм’єр та Томаса Едісона відкрив світові кінематограф. Втім його винахід не був запатентований, а сам пристрій до сьогодні зберігається в москві.
Про присвоєння чужого, пропаганду в кінематографі та репрезентацію жінок у кіно від радянських часів й до сьогодні розповідала Ксенія Термасіна, феміністка та кіноаматорка. Лекція «Українські жінки в (російському) кіно» організувала Феміністична майстерня у Львові.
Йосип Тимченко та його реконструйований кіноапарат
Фото: Укрінформ
Жінки в радянському кінематографі
Для СРСР кінематограф був одним зі способів пропаганди. Які були запити тоталітарної системи, такі й були сюжети фільмів. Зокрема, це стосувалося й жінок, а саме зображення жінки в кіно.
До революції жінки грали ролі femme fatale. Фемінних, дещо істеричних героїнь, які завжди були другорядними. Втім після революції ми бачимо на екранах нову жінку — пролетарку. Навіть, якщо вона має чоловіка та дітей, це не її основний пріоритет. Її пріоритет — це праця та служба системі. Власне, цього й вимагали від людей “совєти”.
Коли почалась Друга Світова, втім СРСР ще не брала в ній активної участі, то жінок зображували як другорядних персонажок. Вони були жінками червоноармійців, мали виконувати всі патріархальні обов’язки й підкорятися радянській владі. Але вже у травні 1941 року Радянський Союз почав використовувати образ жінок в кінематографі з метою пропаганди. Вони не були другорядними, жінки стали головними героїнями. В кіно бачимо паралелі жінки й Батьківщини, а вигляд акторок був дуже схожим на жінку з плакату «Родіна-мать кличе».
У період відлиги змінилась і зовнішність героїнь, і їхні ролі. Ще одна важлива деталь фільмів відлиги про жінок — вони вже не такі відважні героїні, які готові відстоювати своє щастя. На екранах показували жінок-кар’єристок, які шукали чоловіка, щоб нарешті умовно реалізуватися. Такий наратив, вірогідно, був вигідним керівництву Радянського Союзу, оскільки після війни було необхідно відроджувати населення. Жінки вже не мали бути сильними, вони мали стати “просто жінками”. Ми бачимо як поступово будь-які розмови, які можна вважати феміністичними, поступово зникають.
Така коротка динаміка розвитку на екранах демонструє як в СРСР намагались контролювати жінок у суспільстві. Пропаганда в кіно мала на меті задати тенденції поведінки та стилю життя, які були вигідні радянській системі.
Віра Холодна — українська акторка тогочасного німого кіно.
А що відбувалося з українським кінематографом в СРСР?
Його майже не було. Коли Україну окупувала Радянська влада, то всі кіностудії піддались націоналізації. Замість естетичних, мистецьких та просто вартісних фільмів, “совєти” там почали крутити свою пропаганду. Українські мистецькі діяч_ки не могли, а й подекуди самі не хотіли створювати кіно українською.
Самі “совєти” всіляко перешкоджали розвитку українського продукту. Тому українські режисер_ки мали або йти на поступки з владою й знімати російською мовою, або йти проти системи та ризикувати власним життям.
Українців та українок у радянських фільмах теж показували з метою пропаганди. Через кінематограф просували наратив, що українці та українки — це салоїди, які п’ють горілку, носять шаровари, нічого не знають та взагалі живуть в селі.
Наприклад, фільм «В степах України», 1952 року. Головного персонажа звати Галушка. Дуже поширене українське ім’я, чи не так? А вся ідентичність починається й закінчується поїданням вареничків.
Кадри з фільму «В степах України» (1952)
Образ української жінки в сучасному кінематографі
Чи змінились способи пропаганди й використання образу жінки в кіно? Розгляньмо це на двох прикладах. Перший — це «Моя прекрасна няня». Відверто, хто з нас не бачив бодай уривку цього серіалу, який постійно крутили по телевізору? Мабуть, всі бачили.
Головна героїня — няня Віка з Маріуполя. Вона разом з мамою та бабцею переїхали на росію в пошуках кращого життя. Звісно ж, всі їхні діалоги в серіалі обмежуються обговоренням потенційних залицяльників та коханців. Сценаристи серіалу зумисне зобразили няню Віку як стереотипну українську селючку, що постійно «шокає» й «гикає» та шукає кому б то впасти на шию. Ціле покоління українок піддалося цьому узагальненню. Як бачимо, часи минають, втім основні тези російської пропаганди в кіно незмінні.
Наступний приклад ближчий до нас і щодо часу, і щодо актуальності. Це кінострічка «Крим» 2017 року. Це російський фільм, який зняли після анексії Криму. За сюжетом, є росіянин, за його словами «зроблений в СРСР», та українська журналістка. Вони закохані, така собі історія про Ромео та Джульєтту. Щоправда, після Революції Гідності, росіянин всіляко намагається пояснити своїй кохані правду. Жінка у фільмі зображена дещо істеричною та дурнуватою, а весь сюжет крутиться навколо її перевиховання. У фільмі використовують класичні прийоми пропаганди: наголошування на братніх народах, апелювання до емоцій, просування думки, що «малєнькіє люді нічего не рішают».
Час минає, втім російська пропаганда в кіно залишається незмінною. Вони зумисне використовують жінок як підсилення стереотипів, які нічого не мають за собою, окрім маніпуляцій.
Те, що ніколи не варто дивитися.
Як перевіряти фільми?
З російським кінематографом все зрозуміло — дивитись там немає на що, хіба аналізувати та досліджувати істерію імперського народу. А як нам оцінювати кінострічки від Голлівуду, Netflix чи HBO? Вони можуть бути сексистськими та просувати патріархальні стереотипи. Для цього є кілька тестів, за допомогою яких можна фільтрувати те, що ми дивимось.
Тест Бекдел
Цей тест був заснований за мотивами коміксу Елісон Бекдел. Для того, щоб перевірити фільм на гендерну рівність, потрібно аби він відповідав трьом критеріям:
- у фільмі є хоча б дві жінки;
- вони мають імена й говорять між собою;
- вони говорять не про чоловіків.
Тест Бекдел в оригінальному коміксі
Сама Елісон каже, що цей тест неідеальний. Є безліч сексистських фільмів, які запросто проходять його. Втім його варто мати на озброєнні.
Тест на сексуальний торшер
У багатьох фільмах жінки виконують декоративну функцію. Вони є, втім не впливають на сюжет або ж на головних героїв. Сценаристи їх додають у якості прикраси. Як-от у фільмі «Вій» 2014 року. Панночка з’являється на кілька секунд у фільмі й обов’язково у сексуальному образі. При перегляді фільмів, спробуйте подумки замінити героїню на торшер. Чи зміниться від цього сюжет? Якщо не зміниться, то вимикайте кіно.
Тест Тауріель
Його вигадали після виходу фільму «Гоббіт 2». За цим тестом, у фільмі має бути:
- принаймні одна героїня;
- зі своєю власною історією;
- ця історія не є опорою для розвитку історії чоловіка.
Хороше кіно, яке зняли українки (список від Ксенії Термасіної):
А поки ви тестуєте свої улюблені фільми, лекторка підібрала для вас список вартісних кінострічок:
- «Брати: остання сповідь», режисерка Вікторія Трофименко.
- «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго», режисерка Надія Парфан.
- «Коли падають дерева», режисерка Марися Нікітюк.
- «Земля блакитна, ніби апельсин», режисерка Ірина Цілик.
- «Гуцулка Ксеня», режисерка Олена Дем’яненко.
А де дивитися хороше українське кіно?
І що нам з тим робити?
Ні для кого не секрет, що знімати українською хороше кіно про Україну донедавна було неможливо. А до 2006 року всі фільми взагалі кінотеатрах йшли російською, бо українського дубляжу не було. Маємо з вами складну ситуацію, втім ми можемо на неї повпливати. Як? Підтримаймо якісне українське кіно власним переглядом і, за можливості, гривнею. Й поступово відмовляймося від російських та сексистських стрічок.
Текст: Анастасія Рудюк
©Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні