Існує міф, що радянська наука була прогресивною, швидко розвивалась й конкурувала з науковими відкриттями на міжнародному рівні. У кабінетах та лабораторіях чоловіки робили відкриття світового масштабу. А партія впевнено скеровувала науковців у бік прогресивного комунізму.

Що з того правда? Як СРСР вигадував міфи та впроваджував терор проти доказової науки? І чому ми досі мало знаємо про науковиць, яких репресував та “забув” радянський союз? Про науку часів СРСР, українських науковиць тоді та зараз розповідала фем-активістка “Феміністичної Майстерні” Ярина Дегтяр. Лекцію організувала Феміністична майстерня у Львові.

Що було з наукою в СРСР?

Одним словом, лисенківщина. У 1928 році невідомий агроном Трохим Лисенко заявив про відкриття яровизації. Це неефективна технологія посіву зернових, яку відкрили ще до Лисенка. Але радянська влада захоплено рекламувала Трохима як унікального самородка та генія. А у звітах з ефективності яровизації сміливо брехали й звинувачували в низьких показниках так званих «куркулів».

Про розвиток науки в СРСР

Період лисенківщини — це і є наука часів СРСР. Партія заперечувала генетику, закони фізики та хімії, а натомість лікували всі хвороби содою й вирощувала сосни з ялин. 

Окрім того, партійне керівництво приводило в Академії Наук лише «своїх» людей, які підпорядковувалися владі. Тих, хто були талановитими, але не хотіли виконувати накази партії, звинувачували у шпигунстві та тероризмі. Про науков_иць стали все частіше казати «буржуазні» та «низькопоклонники перед Заходом». А такі звинувачення означали в’язницю, заслання та смерть.

Прогресивна наука в СРСР була насправді фікцією, яку будували на брехні та репресіях. Кінець лисенківщини почався зі смертю Сталіна. Втім ніхто так і не отримав покарання за підробку наукових дослідів та затримання й смерті талановитих науков_иць.

Катерина Ющенко — авторка однієї з перших мов програмування

У 1937 році батько Катерини провів для дітей екскурсію місцями козацької бойової слави. За це його визнали українським націоналістом і заарештували разом із матір’ю дівчини. А саму Катерину визнали донькою «ворога народу» й виключили з Київського національного університету. Молода дівчина залишилась наодинці.

Це історія українки, яка займалась програмуванням та однією з перших працювала на комп’ютері. Влітку 1937 року Катерина Ющенко вступає до Узбецького державного університету в Самарканді. А в 30 років Катерина захистила кандидатську дисертацію. 

Українка, яка створила концепцію однієї з перших мов програмування
Джерело: Українки

Спогадами про життя Катерини ділиться її син. За його словами, Катерина Ющенко жила скромно, не прагнула розкішного життя. Вона утримувала трьох дітей, свою маму та свекруху. Завжди була зайнята якоюсь працею, не мала спочинку. 

А декан Микола Глибовець згадував: «Приходжу я до Катерини за відгуком, бо вона була моїм опонентом на захисті кандидатської. Вона зустрічає мене на кухні, тримає в руках дисертацію, читає, гортає сторінки та смажить млинці».

Катерина Ющенко стала авторкою першого підручника з програмування в СРСР, була членкинею Міжнародної академії комп’ютерних наук та отримала орден княгині Ольги. А батько кібернетики, Норберт Вінер стверджував, що СРСР випереджає США розробці теорії автоматизації. Відділ автоматизації програмування Інституту кібернетики очолювала саме Катерина Ющенко!

Наталія Лук’янчикова — фізикиня, яку визнавали у всьому світі

Лауреатка Державної премії України в галузі науки та техніки, засновниця широковідомої школи із дослідження фотоелектричних та люмінесцентних процесів. Понад двісті наукових статей, 9 учнів, що стали докторами та кандидатами наук, пів року роботи в Німеччині на посаді запрошеної професорки. Вражає, так? 

Наталія Лук’янчикова
Джерело: Енциклопедія Сучасної України

Наталія Лук’янчикова народилась у 1937 році й все життя працювала в Інституті фізики напівпровідників НАН України. Вона була  постійною членкинею Міжнародного комітету, одним із завдань якого було формування пріоритетних напрямків світових досліджень у галузі шумів. Протягом кількох десятиріч Наталія Борисівна плідно співпрацювала з провідними вченими з Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Франції та США. 

Її дослідження вплинули на розвиток досліджень у галузі шумів. А в науковій літературі з шуму зустрічається термін «співвідношення Лук’янчикової».

Валентина Радзимовська — громадська діячка та докторка медицини

Це історія про те, як професорка мікробіології й засновниця української школи біохіміків була змушена емігрувати закордон, аби врятуватися від утисків радянської влади. 

Валентина народилась на Полтавщині в родині українських громадських діячів. Закінчивши жіночу гімназію в Києві у 1903 році, Валентина їде до Петербурга на навчання. Там активно бере участь у зборах української інтелігенції, Революційної української партії, читає твори Лесі Українки. Її будинок стає місцем зборів українського національного руху. Неодноразово Валентина переховувала документи та зброю.

Після початку революції 1917 року Валентина зосередилась на науці та викладанні. Прихід радянської влади остаточно замкнув життя науковиці.

Знімки Валентини Радзимовської з чоловіком та в молодості

У 1924 році вона стала професоркою Київського Медичного Інституту, очолювала кафедру у Всеукраїнському інституті народної освіти та Науково-педологічному інституті. Валентина Радзимовська була авторкою дослідження як соціальні потрясіння та революції з 1917 року впливають на дитячий організм. За результатами, був очевидний негативний вплив: низький ріст, збільшення ваги та недорозвиненість окремих органів.

У серпні 1929 року її арештували за шпигунство. Понад рік Валентина Радзимовська сиділа у в’язниці й терпіла моральні та фізичні тортури. Партія поставила на ній клеймо «неблагонадійної». Мови про науку й дослідницьку діяльність не могло й бути. Валентина їде закордон, де продовжує лікарську та викладацьку роботу. Серце Валентини Радзимовської зупинилось 22 грудня 1953 року у штаті Іллінойс, США.  

Олена Курило — творчиня української наукової термінології

У 1908 році Олена почала навчатися на філологічному відділі філософського факультету Кенігсберзького університету. Український мовознавець Євген Тимченко був першим, хто зацікавив Олену Курило українською культурою та визвольним рухом. Другим став її чоловік Дмитро Курило, який служив старшиною в армії УНР та був співробітником української дипломатичної місії у Варшаві.

Під час існування УНР Олена жила в Києві й створила підручник української граматики для дітей. У цей же період мовознавиця  почала працювати над розробкою української термінології. У 1918 р. опублікували «Російсько-український словничок медичної термінології».

Олена Курило була також позаштатною співробітницею Фольклорно-етнографічної комісії, членкинею Комісії краєзнавства та Комісії історичної пісенності ВУАН, дійсною членкинею Діалектологічної комісії ВУАН. Олена Курила їздила в експедиції в Чернігівщину та Полтавщину. Там вона збирала голосіння, пісні, казки та легенди українського фольклору. 

Олена Курило — мовознавиця та творчиня української термінології
Джерело: Збруч

На початку 1930-тих почалась кампанія цькування українських мовознав_иць. Роботу Олени Курило перервали. Після 1932 року жодна її праця не вийшла друком. Чоловіка Олени Курило відправили на заслання, а саму мовознавицю засудили до 8 років таборів. 

Є згадки про те, що Олені вдалося залишитися живою й вийти з табору 5 жовтня 1946 р. Але на цьому інформація про її життя обривається.

Сьогодення українських науковиць

Про українських науковиць ми знаємо мало, адже тут спрацьовує подвійний фактор пригноблення: СРСР та патріархат. Талановитих українок репресували, переслідували, а їхні праці забороняли. Ті жінки, яким вдавалось вибороти собі місце в науці в часи СРСР, мали ладнати ще з хатніми обов’язками, чоловіком та дітьми. Що змінилося з часів СРСР і яке становище українських науковиць зараз?

За даними Інституту статистики ЮНЕСКО, частка науковиць в Україні становить 47%. Жінки представлені в природничих та сільськогосподарських науках, машинобудуванні, медицині та технологіях нарівні з чоловіками. Втім суспільні стереотипи щодо жінок та брак фінансування досі заважає українським науковицям реалізовувати свій потенціал. 

Олена Ванєєва — математикиня та популяризаторка науки
Джерело: НАН України

Ось як про це розповідає Олена Ванєєва, математикиня, докторка фізико-математичних наук:

«Я зіткнулася з такою ситуацією, коли вступала до аспірантури. Вони зателефонували керівнику моєї магістерської роботи, щоб він дав відгук на мене. А він сказав: “Не знаю, хочете – беріть, хочете – не беріть. Але я думаю, що вона все не сама пише, а їй одногрупник розв’язує”».

Наталія Атамась — орнітологиня, популяризаторка науки
Джерело: Укрінформ

Власним досвідом зіткнення зі стереотипами ділиться також Наталія Атамась, кандидатка біологічних наук, популяризаторка науки:

«Сезон експедицій починається з квітня, коли вода в річках ще холодна. Що я чую? “Дівчинко, як це ти полізеш у холодну воду, тобі ж народжувати!”».

Українські науковиці руйнують «скляну стелю» та розвінчують стереотипи щодо жінок. Зрештою, у нас потужна традиція наукової думки, яку творять та розвивають жінки на рівні з чоловіками. Так, як це було тоді. Так, як це є зараз.

Корисні посилання від лекторки:

• Проєкт «Науковиці».  Це дванадцять історій та два документальних відео про українських жінок у науці під час повномасштабного вторгнення.  Науковиці попри війну продовжують свою роботу.
• Освітній арт-проєкт «Наука — це вона». Його ціль – розповісти про здобутки українських науковиць, а також спростувати міф про те, що наука — це виключно чоловіча справа.
  

Текст: Анастасія Рудюк
©Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні