Авторка: Гайдучок Юлія

Не вся правда війни вміщується в галереї — іноді її зберігають у зшитих вручну зошитах, в ескізах, у PDF, поширених через соцмережі. Самвидав — один із найінтимніших способів проговорити те, що зазвичай залишається на дні досвіду. Феміністичні зіни після 2022 року стали формою архівування досвіду, терапії, побудови спільноти.

«Whispers and Shouts» — Музей сучасного мистецтва, Нідерланди / Feminist Workshop, Львів (2023)

Це проєкт, який поєднав українських фотографок і активісток у форматі фотоальбому та зіну. Мета — представити документальні візуальні наративи війни очима жінок. Роботи охоплюють різні жанри — від фронтової фотографії до побутових сцен у притулках, пологових будинках, вагонах евакуації. 

Фотографка Яна Кононова у серії «Radiations of War» (2022) досліджує території, що зазнали російських ракетних атак, відображаючи процес переживання болю та документуючи наслідки війни. Вона досліджує «радіацію» як метафору поширення травми, що пронизує простір, пам’ять і покоління. 

Яна Кононова. «Radiations of War» (2022)
Фото : https://www.futures-photography.com/artist-projects/radiations-of-war

Це те мистецтво, що не дає нам відповіді, але відкриває простір для співпереживання.

Цікавим є також проєкт Debaltsevo, Where Are You? (2013–2023) нідерландської мисткині українського походження Карін Зені Верслейс — це спроба простежити власне коріння та переосмислити втрату через призму родинної пам’яті. Карін повертається до історії своєї бабусі, яка народилася у Дебальцевому. Проєкт охоплює дослідження коріння, водночас — це розмова з трьома сучасними жінками з Дебальцевого, які також були змушені покинути рідне місто.

Karine Zenja Versluis. Debaltsevo, Where Are You? (2013-2023)
Фото : https://www.eriskayconnection.com/debaltsevo-where-are-you/

Karine Zenja Versluis. Debaltsevo, Where Are You? (2013-2023) Фото : https://www.eriskayconnection.com/debaltsevo-where-are-you/

Робота має форму візуального запитання — що залишилося від минулого, коли навіть географія зникла з мапи. Верслейс показує, як війна вириває не лише теперішнє, а й минуле, позбавляє спадковості. Проєкт ставить болюче, але актуальне питання: чи маємо ми ще доступ до власного походження, коли місце — знищене, а історії — перервані?

«Undercurrents» — візуальний щоденник еміграції

Це міжнародний артбук, створений на основі резиденції для українських мисткинь у Польщі. Проєкт охоплює тексти, ілюстрації, есе, комікси, де розкриваються досвіди біженства, самотності, спільноти, психологічної адаптації. Зокрема, розділи фокусуються на темах тілесності, менструального табу в умовах війни, сексуального насильства. Назва («Підводні течії») символізує приховані емоційні шари війни — ті, що не потрапляють у новини, але визначають досвід виживання.

Фото : скриншоти з «Undercurrents»

Фото : скриншоти з «Undercurrents»

Роботи харків’янки Ольги Лісовської «The Wolf Pack». Цей проєкт досліджує життя дівчини, яка переживає депресію. Натхненням для нього стали спостереження за емоційним станом людей під час війни, а також особистий досвід перебування у зоні конфлікту. Фото : скриншоти з «Undercurrents»

Видання поєднує ілюстрації, фрагменти листів, діалоги, графічні новели. Тут жінки пишуть про побут у чужій країні, втрату мови, сексуальність, періоди в умовах воєнної логістики, страхи за дітей. «Undercurrents» був поширений через незалежні книгарні, культурні центри, феміністські фестивалі.

«STDP: Second Time Displaced Person» — Київ / Берлін (2023)

Назва цього зіну — гра зі скороченням «IDP» (внутрішньо переміщена особа). Він показує досвід людей, які були змушені переселитися не один,а два рази: спочатку — після окупації Донбасу, потім — після вторгнення 2022-го.

Проєкт поєднує художню документалістику, графіку, інтерв’ю. Презентувався у Києві, Львові, Берліні. STDP показує, що феміністське мистецтво — це не лише про гендер, а про глибокий гуманізм у межах катастрофи. 

Фото : скриншоти «STDP: Second Time Displaced Person» («ВПО: Вдруге переміщена особа») (2023)
https://seri-graph.com/second-time-displaced-person

Фото : скриншоти «STDP: Second Time Displaced Person» («ВПО: Вдруге переміщена особа») (2023)
https://seri-graph.com/second-time-displaced-person

Проєкт містить графічні оповіді, інтерв’ю з жінками з Луганська, Донецька, Сєвєродонецька. Тут фокус — на внутрішньому світі: як змінюється тіло, звички, релігійність, сексуальність в умовах довготривалої дезорієнтації.

Особливо болісні епізоди стосуються досвіду матерів, які втратили можливість народити у звичному медичному середовищі, або були змушені народжувати в бомбосховищах. Візуальні метафори зіну — це розірвані нитки, чорнила, що розтікаються, обличчя без зіниць. Символи втрати суб’єктності.

 Руслана Ключко та акт архівування в зіні «Hometown» (2023)

«Hometown» — це візуальний зін, створений художницею Русланою Ключко, що поєднує архівні матеріали, особисті фотографії, текстові фрагменти та 3D-моделювання. Його центр — місто Дружба, Сумська область, батьківщина авторки. Проєкт став своєрідною топографією пам’яті, де родинна історія накладається на колективний досвід занепаду, часу, втрат і трансформації.

Зін складається з трьох розділів, перший звертається до дитинства, родинного спадку та ідеї тіла в просторі. В другому — взаємодія з місцем через архівні сліди, де художниця фотографує локації, зафіксовані на знімках її діда, намагаючись зчитати їхній новий, порожній або зруйнований стан. Третій розділ — споглядально-меланхолійний, ніби повернення до «солодкого життя», яке втратило легкість.

Руслана Ключко. Зін «Hometown» (2023)
Фото : https://ruslanakliuchko.net.ua/hometown/

Руслана Ключко. Зін «Hometown» (2023)
Фото : https://ruslanakliuchko.net.ua/hometown/

Зображення в зіні супроводжуються QR-кодами до 3D-моделей — ця деталь додає матеріальності досвіду пам’яті, немовби дозволяючи буквально «заново оглянути» простори, які залишилися лише в спогадах.

У часи, коли архіви горять, а міста руйнуються, проєкти на кшталт «Hometown» стають способом не дати минулому провалитися у забуття. Жіноча суб’єктивність тут стає інструментом відновлення зв’язку з «домом», який більше не виглядає так, як у спогадах. Цей проєкт не лише про місто, а й про спробу зібрати себе заново через мапу втрат, місць що зникають, невиразного болю.