Сексуальна емапсипація на службі патріархату

Секс-позитив не завжди дорівнює фемінізму, а неоліберальний патріархат з напиленням завершеної сексуальної революції може набирати химерних і потворних форм, але сексуальна революція іще зовсім не завершена.

Серед багатьох речей, які бісять мене в патріархаті, одною із найбільш пекельних є його гнучкість і здатність миттєво підлаштовуватися під будь-які досягнення жіночої емансипації та фемінізму (що, mind you, для мене не означає одне й те саме). Це просто якийсь гад о десяти главах, який відрощує дві нові, щойно відрубаєш йому одну.

Я пишу про це в контексті нещодавнього матеріалу на Wonderzine про куколдінг, який дуже мене засмутив. У спільноті “Фемінізм УА” була активна дискусія на цю тему, але я хочу ще раз зафіксувати основні моменти, чому це явище ніяк не долучається до руйнації патріархату, а насправді лише утверджує його.

Якщо коротко, то куколдінг – це чоловіча фантазія, в якій партнерка зустрічається або займається сексом з іншими чоловіками, переповідаючи потім партнерові подробиці цих зустрічей (опціонально). Варто чітко відрізняти куколдінг від інших сценаріїв відкритих/поліамурних стосунків, які є консенсусними. Наприклад, коли обоє або один/одна з партнерів вирішують бути не-моногамними за взаємною згодою сторін.

Що не так з куколдінгом? Коротка відповідь – все. Це бажання завжди чоловіче, ніколи не жіноче, і вся риторика довкола нього пронизана метастазами утвердження влади над жінкою. Чоловіки, що практикують куколдінг хочуть “віддати свою дружину під владу коханця” і “дозволяють їм виконувати всі вимоги та бажання…у тому числі, щодо зовнішності та способу життя”. Дозволяють своїм жінкам виконувати вимоги їх коханців щодо їх зовнішності.

Куколдінг є ще одним свособом становленням влади над жіночою сексуальністю, і слугує виключно для зменшення тривожності чоловіка. У близьких стосунках ми неодмінно відкриваємося і стаємо більш вразливими, більш залежними від своїх партнерів/-ок. Нездатний сам впоратися з цими емоціями, куколд програє страх втрати “важливого близького” (страх, замішаний на тривожності, браку довіри та токсичній невпевненості) на своїх умовах і у свій час. Реалізувавши свій страх він звільняється від нього. Він сам контролює, де і з ким спить його партнерка, і не мусить переживати, чи зраджує вона йому – “санкціонована” ним зрада переходить у ранг милого сімейного фетишу, який не здатен ранити його маскулінне еґо.

Контроль за сексуальністю партнерки дозволяє повернути куколду почуття контролю за стосунками загалом. Це тріумф ідеї жінки як своєї власності – адже що свідчить про її “належність” чоловікові більше, ніж готовність “розділити своє тіло” з іншими заради задоволення свого партнера (привіт Ларс, привіт “Розсікаючи хвилі”). Симптоматично, що куколдів не дуже хвилює консенсус – на тематичних форумах однієї із головних тем є “Як вмовити дружину зраджувати мені?”, а дружини куколдів зізнаються, що “не особливо люблять займатися сексом з коханцями, але вже наловчилися отримувати від цього оргазм”.

Припускаю, що частково ця фантазія також дозволяє програвати через жінку свої гомосексуальні фантазії. Жінка тут, знову ж таки, об’єктивована – вона виступає як медіум, як чаша, перепрошую, через яку чоловік отримує потрібне йому задоволення. Як показує практика, така покручена логіка часто обертається проти своїх носіїв – “що починалося як втілення фантазії, швидко перетворюється на контроль та зневагу”. Хм, чому б це.

Фемінізм у цьому всьому – не приший кобилі хвіст. Я бачу лише fragile masculinity, яка шукає нові компенсаторні механізми своєї fragilness. У світі, що надає жінками все більше політичних прав і сексуальної суб’єктності, освіченим чоловікам не до лиця бути аб’юзивними монстрами і вони втрачають все більше каналів реалізації своєї влади. А от якщо апропріювати сексуальну революцію і мотивувати свої аб’юзивні потуги прагненням жіночого задоволення, то ніби кому цікаво рахувати, скільки людей у тебе в спальні. Тільки от душок від “сообщество куколдов отличается большим уважением к женщинам, поэтому у многих мужчин на вовлечение жены в куколд уходят годы” йде цілком собі патріархальний. І смердить, мушу сказати, на всю околицю.

Авторка: Наталя Єрьомєнко
Ілюстрація: zeloot