А ви вже чули непрохані питання на кшталт «Коли діточок, тобі ж уже 30?», «Не народила ще?». Материнство в суспільстві розглядають як обов’язкову умову існування жінки. Мовляв, задля реалізації потенціалу, жінці обов’язково народити й вийти заміж. Втім народжувати чи ні — цей вибір належить виключно жінкам, а не чоловікам, родичам чи знайомим.

Феміністична майстерня у Львові організувала дискусію про репродуктивний тиск та материнство у сучасному світі. Серед спікерок — Ольга Кукула, мама двох доньок, феміністка, проєктна  менеджерка в ГО «Д.О.М.48.24» та Настя, феміністка-чайлдфрі, активістка Екологічної Платформи. Модерувала дискусію Ярина, феміністка та івент-менеджерка Феміністичної Майстерні.

Фото: Таня Джафарова

Народження дитини як жіночий обов’язок: відсутність дітей — поразка для жінки?

Ольга: «Я не одразу стала феміністкою. Навіть більше, до 2018 року я взагалі думала, що це чоловіконенависницька  ідеологія. Я одружилась в молодому віці й дуже хотіла дітей. І думала, що це мій свідомий вибір на той час. З іншого боку, коли ти хочеш дітей — це нав’язано суспільством як умовна радість материнства. Як народиш, то ти будеш щаслива, всі будуть щасливі й запанує мир на землі. І для деяких жінок це розв’язання всіх проблем, як їм здається. 

Я знаю випадки, коли жінки страждають від депресії й переконані, що їм обов’язково допоможе одруження та народження дітей. 

Втім дитина не вирішує проблем, а створює їх ще більше. Нам нав’язують, що без дитини жінка не реалізована. Є дитсадки та школи, де поширюють гендерні стереотипи. Материнство з одного боку природний процес, а з іншого — штучний та нав’язаний суспільством. Втім це забезпечує наше виживання та продовження роду».

Настя: «Я ніколи не хотіла дітей, але я завжди бачила себе в ролі хресної або тітки. Дуже вдячна попкультурі, що побачила такий образ. Остаточне рішення щодо позиції чайлдфрі я прийняла у 8 класі, коли ми вчили анатомію, і мене шокували деталі вагітності. Зараз я маю сформовані політичні погляди, я анархістка та екоцентристка. Й дивлюсь на рух чайлдфрі з цього ракурсу.

Хоча в ХХІ століття представлення жінок чайлдфрі є, поза фембульбашкою досі існують стереотипи щодо материнства. 

Нещодавно я мала розмову з рідними й вони сказали, що я насправді боюсь материнства. Відчуваю тиск на кожному кроці, коли виходжу поспілкуватись з жінками. Мене дивують, коли інші жінки нав’язують мені вибір народжувати дітей»

Оля: «Мама стикається з безліччю викликів, починаючи від сім’ї та родини до непідготовленого простору міста й садків. Під час вагітності та народження дитини, всі за тебе дбають, а вже коли ти приходиш з полового будинку, то залишаєшся наодинці. Ти залишаєшся з проблемами та викликами. Мені здається що багато, хто має дітей переконує інших в цьому виборі, адже це вибух гормонів, зовсім інші відчуття любові до дитини. Можливо, це ще такий погляд “я страждала й нехай інші постраждають”. Я ставила собі питання чому. Чому ті, хто народили дітей переконують інших? 

В материнстві багато прекрасних речей, але водночас це велика робота. 

Коли була в декреті я писала пости та блоги. Хтось мені казав “Оля ти так жалієшся, діти виростуть й все буде добре”. До чого тут це, я хотіла показати справжні реалії материнства».

Фото: Таня Джафарова

Настя: «Народження дитини буде свідомим вибором, коли в суспільстві замість культу материнства буде негативістське ставлення до цього. Щоб люди шукали самі аргументів на користь материнства, а не навпаки. Окрім того, я дуже поважаю жінок які інформують інших про те, що материнство — це не лише радість. Це просто правда, яку мають знати люди до того як народжувати дітей».

Ярина: «Мені 27 років, і я не можу сказати мамі, що не хочу дітей. Моя мама народила мене у 26, а тому до 26 мені не натякали за материнство. Але зараз я відчуваю, що з кожним відео від її похресниці, мене попереду чекає веселе життя. Чомусь якраз-таки всі замовчують труднощі материнства. Коли жінка народжує, то її буквально лишають наодинці з усіма викликами. А ще є оцей ярлик “яжемать”. Це дуже мізогінна штука й ще один спосіб покритикувати жінок за те, що вони є».

Оля: «В мене було багато випадків, коли я відчувала себе ніяково. Моя старша донька Олеся дуже спокійна й чемна. А друга — суперчутлива. В неї була потреба, аби я була постійно біля неї, а в транспорті вона часто плакала. Люди часто робили зауваження з матами й критикою мого материнства. Це для мене досі травма. І якщо я їду з двома дітьми я дивлюсь чи ніхто не тригериться.  

Ми всі говоримо, що діти це щастя, але коли жінка народжує, то вона мінімум 3 роки вдома. Суспільство нав’язує твердження, що дитина не має заважати, дитина має бути слухняною, дитина має посміхатись.

Вони не розуміють що діти дуже різні, вони вчаться виражати свої емоції вони такі ж члени та членкині суспільства. Я колись написала пост про публічне годування, й один чоловік написав, що до трьох років жінці з дитиною треба сидіти вдома».

Ярина: «Ми маємо ставитись до дітей, як до повноправних суб’єктів суспільства з урахуванням інклюзії. Діти лише вчаться контролювати емоції та власну поведінку. Діти різні й ми маємо розуміти, що не все в цьому світі можемо контролювати. Діти мають право бути в суспільстві, а не сидіти з мамою до трьох років вдома. Не всі однакові, але всі мають однакові права».

Чайлдфрі як політичний вибір: чому все більше жінок не хочуть народжувати

Настя: «Я виокремлюю чотири політичних причини своїх поглядів. Перша — це турбота про жінок. Сучасне суспільство зараз не пристосовуване до спокійного материнства. Це важко й небезпечно для жінки навіть, якщо вона має якісь привілеї та збереження. Друга причина — це турбота про самих дітей. Наш світ доволі складний та жорстокий в умовах війни та криз. Особисто я не бажаю нікому народжуватись зараз. Третя причина — бойкотування самого інституту сім’ї. Мені б хотілося, щоб патріархальне суспільство не існувало. І остання, четверта причина — це турбота про екосистему. Але це радше символічний вибір, бо моя одна ненароджена дитина аж ніяк не вплине на рівень споживання. Ми живемо в дуже страшну епоху, де все створюється на користь людині, але на шкоду природі. Мені здається, що варто трохи сповільнити темпи з цим».

Фото: Таня Джафарова

Оля: «Мені було цікаво це почути, адже я не дуже обізнана в темі політичного вибору та чайлдфрі. Я дуже поважаю усвідомлені вибори людей, і коли людина може обґрунтувати свою думку. Тому з дечим я погоджуюсь. Щодо чайлдфрі, я часто стикалась у фемпабліках з такими словами ніби діти — це маленькі крикуни й жахливі люди. В такі дискусії я не влізала, але я мала питання “якими ви були, якщо ж вас так бісять діти?”. Можливо, це моє упередження або я запам’ятала лише такі випадки. Я не стикалась з усвідомленими чайлдфрі. Втім фіксувала випадки, коли говорять з якоюсь такою зневагою й негативом до дітей. Оце мене звичайно зачіпало.

Я згодна з тим аби не оспівувати материнство, а говорити про реальність й допомагати цим жінкам та дітям. Я б хотіла жити в суспільстві, де кожна жінка індивідуально підходитиме до вибору народження дитини».

Репродуктивний тиск у родині — форма насильства?

Оля: «Хочу сказати, що в мене репродуктивного тиску не було. І, знову-таки, я народила першу дитину у 23 роки. Від мене просто відчепились. Але коли я постила у своїх соцмережах анонс нашої дискусії, мені написав чоловік “ой, у вас такі класні теми, бо на мене зараз теж з тим тиснуть”. І я подумала “ну, а коли вже на тебе тиснуть, то й теми класні”. Ще мені написала дівчина, що тема доволі актуальна й класно, що ми її піднімаємо».

Настя: «Мені пригадується історія про мого колишнього. Коли я з ним ділилась побоюванням щодо вагітності, він казав, якщо я завагітнію, то він умовлятиме мене лишити дитину. 

Але яке право він мав мене вмовляти щодо материнства навіть в теорії?»

 Як діють пролайфери в Україні? Чи можна з цим щось зробити?

Настя: «Я помічаю дві категорії пролайферів. Перша, це різного роду праві націоналісти. Мені здається, що їхнє пролайферство — це ненависть до фемінізму та жінок. Друга категорія пролайферів — це Рада церков. І по Львову висять банери з пропагандою відмови від абортів. Такі організації більш небезпечні, адже вони мають вплив на людей та поширювати пролайферські твердження. Те, що релігійні люди відносять аборт до гріха — це дуже жорстоко щодо жінок, які зіштовхнулись з небажаною вагітністю».

Оля: «Ще кілька років тому я сама була проти абортів. Я не вважаю себе пролайф. Коли Польщі були протести, то я написала пост, що особисто я проти абортів, але ніколи не говоритиму іншій жінці щось робити. Щодо самої концепції руху пролайферів:  в мене був двоюрідний брат з інвалідністю, якого виховувала бабця. Це дуже важко. 

Дитина з інвалідністю протягом всього життя потребує спеціального догляду. І мама не може віддати дитину ні в садок, ні іншим людям. Жінка на все життя залишається наодинці з цією дитиною. А ще як чоловік піде, то вона залишається сам на сам з дитиною. І де ж ті всі пролайфи? 

Я вважаю себе християнкою і переконана, що аборт — це рішення. Для мене розв’язок цього питання більше в секс-освіті, якісній контрацепції та підтримці жінок». 

Війна та репродуктивний тиск

Настя: «Я зауважила з початком повномасштабного вторгнення збільшення культу материнства. Наприклад, теза “ми живемо заради дітей і воюємо заради дітей”. Або є люди, які стверджують, що саме зараз час народжувати дітей та одружуватись. Мені здається, що ця романтизація дуже небезпечна, адже ми в умовах війни та постійної небезпеки. Мені хотілося, аби люди які поширюють такі твердження, відчували відповідальність за це». 

Настя: «Мені не подобається суцільна романтизація материнства. Коли тобі й так все життя говорять про “діточки-квіточки”. Особливо зараз жінки не можуть впевнені в стабільності. 

Тому на сьогодні має бути ще більш скептичне ставлення до материнства, аніж у звичайному житті. Бо з народженням дітей ти відповідальна не лише за себе, а в тому числі за іншу людину».

Фото: Таня Джафарова

Оля: «Іноді я дуже переживаю за те, який у нас буде відкат щодо прав жінок. Я думаю, що коли ми переможемо, то в суспільстві будуть тисячі травмованих людей. Не думаю, що ми повернемось на 20-30 років назад, але після війни нам не буде так легко організувати марш жінок чи якусь феміністичну акцію. Тому, що от зараз це не на часі, а після перемоги говоритимуть, що ми боролись це за це».

Настя: «Мені здається, що певним запобіжником будуть ЛГБТК+, феміністки та еко-активісти у ЗСУ. Їх багато, вони публічно говорять про важливість прав людини навіть під час війни. Й саме вони стримуватимуть цей відкат» 

Оля: «Наостанок я хочу поділитися своєю мотивацією щодо активізму й зокрема участі в цій дискусії. Я хочу, щоб мої доньки самі обирали те, як їм жити у цьому світі»

Текст: Анастасія Рудюк
©Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.