На заході серед консервативних кіл йдуть дискусії навколо статті «The ‘Toxic Masculinity’ Smear» за авторством Бена Шапіро, в якій мова йде про те, що ліві ведуть війну із мужністю та маскулінністю. Автор пише (окрім відверто расистських речей), що токсична маскулінність є поняттям, яке вигадали ліберали для висміювання чоловіків та позбавлення їх можливості бути головою родини.
Основним недоліком подібної аргументації є нездатність відокремлювати маскулінність від токсичної маскулінності, тобто дві концепції, які мало стосуються одна одної.
В той час, коли багато аспектів маскулінності є чинними, токсична маскулінність має перформативну природу, тобто свого роду є виставою. Токсична маскулінність будується на двох ствопах: сексуальному загарбництві та насильстві — якостях, які почесно мати чоловікові. Якщо агресія та секс є мірилом чоловічої ідентичності, то не варто дивуватись, що профілактика та попередження зґвалтувань базується на зверненнях до жінок. Тобто, що жінки повинні зробити, щоб їх не згвалтували, а не як чоловіки мають діяти, щоб не гвалтувати.
Як ми можемо сподіватися припинити насильницьку сексуальну поведінку, якщо насильство та сексуальність все ще вважаються першочерговими чеснотами чоловічої ідентичності?
Традиційна ідея про чоловіче домінування, яка наполегливо підтримується в суспільстві, — фізично сильніший означає головний — була більш актуальна у часи метання списів та бійок на мечах, ніж зараз, коли машини виконують майже все, що стосується будівництва, полювання та бійок. Але навіть у ті часи, коли фізична сила була необхідним аспектом виживання, гендери були співзалежні. Нам необхідна рівність між ними, ось як було завжди.
Занадто часто зараз демонстрація сили використовується там, де навіть використання сили не потрібно. Також часом чоловіки використовують гіперкомпенсацію, щоб показати всім, які сильні вони є насправді. Як це відбувається? Вони не посміхаються, згинають та ламають речі, відрощують волосся на обличчі та навмисно поглиблюють голос. Звісно я не кажу, що всі чоловіки мають зобов’язані посміхатись, перестати копати речі, обмазатися воском та говорити фальцетом. Я кажу, що неважливо, буде якийсь чоловік так поводитись, чи ні, це нічого не каже про те, наскільки “чоловіком” він є.
Ця проблема має серйозне культурне відлуння. Токсична маскулінність в американській культурі бере початок з білих гетеросексуальних чоловіків та просочується в маргіналізовані групи, впливає на те, як люди з цих груп сприймають себе та поводять. Наприклад, ми не можемо розглянути поведінку афроамериканських гетеро чоловіків, не розглядаючи, насамперед, структуру “білої влади”, яка на неї вплинула. І ми не можемо відокремити те, як афроамериканські чоловіки ставляться до жінок, від того, як білі чоловіки ставляться до афроамериканських чоловіків.
Гіпермаскулінна агресія та мізогінія (ненависть до жінок) в хіп-хопі є наслідком того, що від чоловіків вимагають бути заможніми та впливовими. Жінки, гроші, нерухомість та соціальний статус є дорогоцінними товарами, оскільки вони представляють владу — те, чого через рабство афроамериканські чоловіки ніколи мали. Саме тут токсична маскулінність перетинається із шельмуванням чорношкірих. Біла Америка краще проігнорує історичний вплив на афроамериканську культуру, ніж визнає, що чорношкірі чоловіки не є більш агресивними, мізогінними та гомофобними “за своєю суттю”, ніж їхні білі побратими.
Влада, в авторитарному розумінні, не є чеснотою, проте фізична сила є! Проблема полягає в тому, що доволі часто ми плутаємо фактичну фізичну силу зі способами її демонстрації. Блокування емоцій, по-перше, непотрібне й дивне, адже емоції є біологічними реакціями, а не штучними. По-друге, посміхаючись, демонструючи доброзичливіть, інтерес до моди, мистецтва, своєї зовнішності, або кольорових зірочок, ти не втратиш своєї “мужності”, не станеш менше чоловіком.
Емпатія — більш традиційно “жіночна” якість, як каже суспільство — це не слабкість. Це інструмент прогресу, і це чеснота. Соціальне просування покладається на збалансоване розуміння природи та людської природи, останнє з яких відбувається через розуміння інших людей. Чим більше ми розширюємо ці два розуміння, тим сильніше ми стаємо. Емпатія полягає в тому, як ми дізнаємося, хто ми, кими ми здатні бути і як співпрацювати один з одним (незважаючи на різницю), щоб стати найкращою версією нас самих.
Це те, як ми зростаємо. Якщо ми цькуємо представників цілого гендеру за переживання та використання емпатії, ми стримуємо від розвитку ціле людство. Чому? Бо турбота про інших людей не дає нам боротися з ними? Бо боротися з іншими означає бути “справжнім чоловіком”? Бо ми зобов’язані зустрічати всіх не-гетеросексуальних та мирно налаштованих чоловіків глузуванням та переслідуванням, навіть якщо це загрожує винищенням їх всіх? Це просто неправда.
Єдине, що позбавляє чоловіків їхньої “чоловічності” — це ідея того, що чоловічу ідентичність можна визначити одним набором стереотипних форм поведінки. Моє послання чоловікам із токсичною маскулінністю: Це нормально — існувати поза межами цих стереотипів. Годі цькувати інших чоловіків, які так і існують. Обмеження, які ви нав’язуєте собі, призводять до того, що люди, які живуть навколо вас, також змушені жити з обмеженнями. І чим скорше ви позбудетесь ідеї, що ви не можете бути сильним чоловіком, не зачіпаючи кожного, хто не використовує токсичну маскулінність, тим скорше всі ми станемо сильнішими.
Оригінал: https://goo.gl/M4pvnu Ілюстрації: http://kanaes.com/
