Квір-теорія у рамках повсякдення

Зі сторони видно часткову львівську еволюцію. Ще у 2009 презентацію квір-антології “120 сторінок Содому” намагалися зірвати праві радикали та навіть завдати фізичної шкоди тим, хто її презентували. Наступними роками у Львові були перешкоджання та погрози феміністичним маніфестаціям та напади на акцію проти гомофобії. У 2016 році ж у рамках 23 Форуму видавців активістка Феміністичної Майстерні Марта Пересада прочитала лекцію «Квір-теорія у рамках повсякдення», а модерував її відкритий гей та ЛГБТ-активіст Олександр Закк.

Хоча, це радше теж можна назвати винятком, адже праві нападали на Фестиваль рівності і у березні цього 2016 року у Львові. Можливо, справді, як зазначила сама лекторка, слово “квір” ще не дуже асоціюється із ЛГБТ в Україні. Та і чи повинно асоціюватись?

У рамках тематичних заходів Жінка в темі під час Форуму видавців ми законспектували лекцію про квір-теорію.

Історія слова “квір”

В останні десятиліття є певне розділення понять “стать” та “гендер”. Вважається, що стать — це біологічна категорія, натомість гендер — це соціальна стать — очікування, які ми маємо щодо тієї чи іншої людини у зв’язку з її біологічною статтю. Однак, в дослідженнях квір-теорії поставлено під сумнів і цей зв’язок.

Дуже часто слово “квір” використовують як синонім до представниць та представників ЛГБТ-спільноти. Сьогодні це поняття є ширшим, але первинно воно мало вузьке значення саме представників ЛГБТ-спільноти. З англійської воно ж перекладається як “дивний”. Зараз це слово вже не має образливого значення, але десь у 70-х роках в англомовних країнах воно мало чітке негативне забарвлення. Це було аналогом до слів збоченець чи збоченка.

У 80-90 роках у США поширюються епідемії ВІЛ та СНІДу. Вони призвели до багатьох жертв, але суспільство та держава не сприймали це як свою проблему. Вони вважали, що це стосується лише малого відсотку населення — ЛГБТ-людей, які хворіють на цю хворобу. У цей час у США з’являються перші ЛГБТ-організації, що намагаються об’єднати лесбійок, бісексуальних людей та геїв аби разом привернути увагу до проблеми ВІЛ і СНІДу – до цього ці групи були доволі роз’єднаними. Так, на початку 90-х з’являється організація Queer Nation. Це була перша організація, яка присвоїла це негативне слово “квір” і почала так себе називати. Ця історія демонструє наскільки радикальним було використання цього слова на позначення себе в англомовній ЛГБТ-спільноті. В україномовному чи російськомовному середовищі це слово не передає цих негативних конотацій і навпаки звучить більш нейтрально.

У цей же час слово “квір” перетікає в академічну традицію і його починають використовувати в дослідженнях насамперед теоретики, які вивчали питання репрезентації гендеру в особистих стосунках та у суспільному житті. Воно виявилось дуже «зручним» на позначення не лише тих ідентичностей чи практик, які вважались маргінальними однак загалом були чітко визначеними й зрозумілими для широкої громадськості, як от гомосексуальність, а й підходило для опису всього «незрозумілого», «іншого», як інтерсексуальність чи не бінарна гендерна ідентичність.

Повсякденність як продовження життя

Слово “повсякденність” ми використовуємо для того, аби позначити той спосіб життя, який ми провадимо. Йдеться про базові речі, наприклад, наше повсякденне спілкування чи наша робота. Хоча ці речі й вважають фоном, але вони також на нас впливають і певним чином формують.

Повсякденність — це форма життя, спрямована на те, щоб це життя продовжувати та відтворювати. Чи йдеться про суспільство, чи про особисте, повсякденність спрямована на постійне відтворення. Ми прокидаємося, чистимо зуби, приймаємо ліки, якщо це комусь потрібно, — робимо все потрібне для продовження свого життя. Ми також йдемо на роботу чи виконуємо роботу — тим самим продовжуємо життя суспільства. Ми робимо це все не автоматично, однак ця діяльність підкорюється певним правилам. І звідки походять ці правила ми не знаємо. Ми сприймаємо нашу повсякденність як об’єктивну даність, як щось, що просто є. Ми намагаємося адаптуватися до нашого повсякдення.

Ми здійснюємо гендер

Гендер — це одна із практик повсякденності, яка також спрямована на відтворення. Так само як робота, як наше спілкування, гендер є певною практикою. Щоб зрозуміти це краще, треба звернутися до теорії перформативності гендеру Джудіт Батлер. На думку американської дослідниці – гендер перформативний, тобто він не є заданий нам від народження, однак ми постійно «здійснюємо» його за допомогою перформативних практик.

Щоб зрозуміти, як це відбувається, слід звернутись до теорії мовленнєвих актів Джона Остіна у якій він поділив висловлювання на констативи – ті, які лише описують явища, та перформативи – висловлювання, які становлять собою дію. До прикладу, коли Остін говорить: «Я називаю цей корабель “Королева Єлизавета”», – він не просто описує подію, а здійснює її. Адже до того, як це речення прозвучало – корабель не мав назви, або ж мав іншу. Натомість за допомогою цього висловлювання цю обставину було змінено.

Ідея про те, що мова конструює нашу реальність і наш гендер була підхоплена Батлер та іншими дослідницями й дослідниками. Це розколоте бінарне уявлення про статі у нашому суспільстві формується внаслідок щоденного прямого або непрямого називання людей за приписаним їм гендером.

Майже в усіх мовах світу важко уникнути гендерно-забарвлених слів. В англійській мові це є займенники: he – він, she — вона. В українській мови ми маємо теж займенники жіночого та чоловічого родів, а слова середнього роду, як правило, вживаються лише на позначення неістот. Крім цього українською ми не можемо описати людину, використовуючи прикметники без вказівки на її стать. Тобто майже будь-яке висловлювання, звернене до іншої людини містить вказівку на її стать. Навіть якщо ми не думаємо про гендер, ми не можемо оминути цієї категорії у наших висловлюваннях, у тому, як ми формулюємо свої думки.

Це власне і є той невидимий фон, який завжди присутній у нашому повсякденні і який ми сприймаємо як щось природне. Ми визначаємо себе через наш гендер, говорячи: «я – жінка» або «я – чоловік». Натомість квір-теорія переконує: ми не є гендером, ми «робимо» його.

Фемінізм та квір: за одне чи за різне?

Є багато феміністичних ініціатив, скерованих на те, аби зробити жінок видимими. Зокрема, в активістських колах поширено використання фемінітивів — позначення професій та родів зайнятості у жіночому роді. Як пояснюють феміністки, у цьому є сенс, адже коли ми говоримо “учитель”, “водій”, ми уявляємо чоловіків, навіть якщо йдеться про жінок.

Натомість, на думку Джудіт Батлер, в розколотому на два відмінних один від одного гендери суспільстві від початку вбудована ієрархія. А від так рівності двох гендерів не можна досягти, бо вони сконструйовані штучно у такій системі, яка не передбачає рівності.

І тут виникає певне протиріччя – чи можемо ми сподіватись звільнитись від рамок гендеру та говорити про рівність людей незалежно від статі, якщо рівноцінна репрезентація гендерів так і не відбулась? Чи можемо ми говорити про деконструкцію гендеру, якщо суспільство, в якому ми живемо все ще використовує цю категорію у кожній сфері життя? І чи можемо ми взагалі сподіватись на зникнення категорії гендеру з суспільного мислення, якщо зараз ця категорія надає форму нашим думками та висловлюванням?

ЛГБТ та квір

Подібні дискусії є і в російськомовній ЛГБТ-спільноті. «Нейтральне», незрозуміле для більшості україномовних чи російськомовних людей слово “квір” послугувало таким собі безпечним замінником абревіатури ЛГБТ.

Якщо ми напишемо у назві будь-якої події “ЛГБТ”, це викличе агресію. З чотирьох чи п’яти подій, які ми подавали на цей Форум, лише єдина, де звучало слово “квір”, а не “ЛГБТ”, була прийнята. Тому дуже часто в російськомовному та україномовному середовищі слово “квір” використовують як такий собі щит. Так, наприклад, ЛГБТ-фестивалі часто називають квір-фестивалями.

Тут постає питання, чи маємо ми використовувати слово “квір” замість “ЛГБТ”, якщо хочемо вибороти для ЛГБТ-спільноти рівні права та зробити її видимою?

Стосунки та секс

Навіть якщо руйнування рамок гендеру – може звучати як утопія, квір-теорії вже вдалось «розхитати» рамки цього конструкту. Зокрема це стосується уявлень про романтичний та сексуальний потяги до інших людей, а також гендерну ідентичність та гендерну експресію. Гетеронормативний порядок пропонує стандартний, навіть певним чином обов’язковий формат сексуальних контактів. Такий порядок передбачає, що ці контакти є бажаними майже у будь-який момент. Коли ми послуговуємося бінарною системою, ми фактично отримуємо один шаблон, за яким мають здійснюватися наші стосунки. Квір-теорія ж не вимагає назв, ідентичностей людей та має велике різноманіття.

Однак свобода вираження, яку визнає квір-теорія залишається умовною, коли ми повертаємось у середовище, яке нас оточує. Ми йдемо до лікарні – і нас просять вказати свою стать, заповнюємо будь-які документи – нам все ще пропонують два поля для «галочки». І це вкотре повертає нас до питання: Чи може квір-теорія бути втілена на практиці? Наскільки ми можемо розширити уявлення про гендер і чи можемо позбутись цього конструкту взагалі?

Схоже на те, що квір-теорія пропонує більше запитань, ніж відповідей.