У 1915 році американка Шарлотта Гілман опублікувала роман під назвою «Herland», українською —  «Їїзем’я». Це історія про націю жінок, які створили утопічний світ: співробітницький, мирний та без жодного чоловіка. Чоловіки спочатку не могли повірити в те, що жінки можуть самі побудувати успішне суспільство. Зрештою, вони вирішили, що жінки потребують трохи сексу та чоловічої майстерності. Героїні вірять на слово чоловікам та покладаються на їхні знання. Що й привело Їїзем’я до руйнування.

Шарлотта Гілман та обкладинка роману «Їїзем’я» 

Шарлотта Гілман ще сто років тому зачепила важливі питання, які не втратили своєї актуальності й зараз. Які культурні основи мізогінії в суспільстві? Чому чоловіки автоматично мають визнання та повагу, а жінки мають її заслуговувати хитрощами та важкою працею? І, зрештою, чи була влада бодай колись у жіночих руках? Спойлер: була. Про це та багато інших дотичних тем розповідала лекторка Тетяна, студентка політичних студій в УКУ та феміністка. Матеріал підготовано за її лекцією «Коли влада стала жіно(ч)ною: українська оптика», яка відбулася 7 серпня за організації Феміністичної майстерні у Львові.

«Нам трохи пощастило…»

На перший погляд, ми у XXI столітті маємо більше прав та можливостей, аніж наші прабабусі.  Жінки зараз можуть здобувати освіту, будувати кар’єру, кохати кого забажають та голосувати на виборах. Втім жінок у владі все ще менше, аніж чоловіків. Що чи, можливо, хто не дає нам бути в цих сферах? 

В оптиці патріархату жінка — це умовний додаток до чоловіка. Вона виховує дітей, стежить за домом, втім не бере участі в суспільному житті.  Візьмемо до прикладу усім відоме прислів’я «чоловік — голова, а жінка — шия». Ніби-то жінка, яка уособлює шию, має приховану владу над чоловіком. І лише маніпуляціями та хитрощами може керувати ситуацією. Для цього потрібно «робити» чоловіка піддатливим, слабшим, заманюючи його на територію спальні. 

А якщо жінка сильніша та більш компетентна, аніж чоловік, то її в суспільстві демонізують. До прикладу, княгиня Ольга. Древляни не просто вбили її чоловіка Ігоря, а й зажадали одруження з древлянським князем. Втім Ольга не впала в істерику, а стратегічно помстилась за чоловіка, очолила державу та розвивала дипломатію Київської Русі. Попри усі її здобутки як керівниці держави, в суспільстві всі знають лише історію її помсти. Як тоді, так і зараз, коли жінка стає конкуренткою чоловікам про неї говорять «жорстока та безпринципна».

Здебільшого княгиню Ольгу зображують конвенційно красивою, але з жорстоким поглядом

Скляна стеля над кожною жінкою

Окрім стереотипів, в системі патріархату є усталена думка, що жінка має залишатися осторонь влади та військової справи. До прикладу, метафори, які ми використовуємо щодо доступу до влади — «стукати у двері» чи «розбивати скляну стелю» —  підкреслюють те, що жінка там чужа. Щоб пробити цю «скляну стелю» потрібно дуже багато зусиль. Скло часто виявляється бетоном із шарами стереотипів і глузувань.

Заголовок у The Times на початку 2017 року чудово ілюструє «скляну стелю», яка заважає жінкам отримувати владу. Стаття має такий заголовок: «Жінки готуються до захоплення влади в Церкві, поліції та BBC». А сам текст був про те, що жінки незабаром можуть отримати посаду комісарки столичної поліції, голови Унітарної ради BBC та єпископки Лондона.

Заголовок у The Times — чудовий приклад сприйняття жінок як чужинок на владних посадах

Друга зміна після робочого дня

Окрім стереотипів та «скляної стелі», саме за жінками закріплена доглядова неоплачувана праця (за дітьми, людьми літнього віку, хворими родичами) і підтримка домогосподарства. І з цього виникає така дилема: ти або хороша матір і дружина, або кар’єристка.

Успішність жінки у патріархальному світі визначають не освіта чи професія, а попит серед чоловіків, готових запропонувати їй шлюб. У процесі виховання саме майбутнє заміжжя стає «залізобетонним» аргументом для корегування поведінки: «хто візьме таку неохайну?» або «чим чоловіка годуватимеш, якщо готувати не вмієш?». 

Ці патріархальні правила, які жінка засвоює під час дорослішання, крок за кроком позбавляють можливості конкурувати з чоловіками у престижних і суспільно важливих сферах. З дитинства звикаючи до знецінення власних інтересів, жінки в результаті виявляються меншістю у публічному та політичному просторі. 

Варто розуміти, що всі ці правила — штучно нав’язані жінкам з метою стишити наш голос й право на владу. Зрештою, в українській історії є безліч прикладів жінок, які керували та воювали на рівні з чоловіками.

Якщо загуглити «ідеальна дружина», то пошуковик запропонує сотні картинок жінок, які прибирають та готують.
Але нуль картинок жінок у владних структурах

Чи існували козачки в Запорізькій Січі?

Майже всі підручники та посібники з історії України розповідають: на Запорізькій Січі жінок не було. Мовляв, козаки зрікалися сімей і повністю зосереджувалися на військовій справі. Але насправді жінки були невіддільною частиною Січі. Низка письмових джерел демонструє, що була вельми поширена така традиція як переодягання жінок в чоловічий одяг, підмальовування вусів та гоління голови. 

В записаному Д. Яворницьким переказі «Могила Настина» відображено зовнішній вигляд та окремі сценарії повсякденного життя отаманихи. Вона носила шаблю, шаровари, шапку і «держала у себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона дівка….». 

Ще один приклад того, що жінки ще з давен були у військовій справі — це історія загиблих захисників замку Прухнік на Поділлі у 1524 році. Там були знайдені тіла переодягнених у чоловічий одяг жінок. А в повстанні під проводом Якова Острянина у 1638 році активну участь брала дружина козацького сотника Варвара. 

Українки в повстанському русі

Окрім княгині Ольги та козачок, українки брали активну участь у повстанських рухах. Здебільшого вони не воювали, а організовували діяльність армії, координували зв’язок та лікували хворих. Жіночій мережі українського повстанського руху була притаманна надзвичайна солідарність, взаємна підтримка та допомога. 

Жінки в повстанському русі часто розповсюджували агітаційні листівки. Часто друкаркам доводилося особливо важко. Вони перебували в підпільних друкарнях у важкодоступних місцях, працювали при нестачі кисню та світла, інколи місяцями не виходячи на свіже повітря.  Ще однією функцією жінок в русі опору була розвідка. Часто щоби отримати необхідну інформацію, жінки влаштовувалися працювати до органів влади та паралельно надавали інформацію повстанцям. 

Жінки зробили значний внесок в історію повстанської боротьби. Багато історій були трагічними: частина жінок загинула, інші — пройшли пекло радянських тюрем і таборів.

Повстанки ОУН-УПА тримали зброю та боролися за незалежність України
Фото: Тиждень.ua

Руйнуємо стереотипи та створюємо нову систему

В українській історії є безліч прикладів, коли жінки були при владі та мали важливе суспільне значення. Дарма що те, що вплив патріархату досі відчутний, нам потрібно залучати більше жінок до ухвалення рішень на державному рівні. Дослідження вказують на те, що політикині частіше просовують законодавство щодо догляду за дітьми, рівної оплати праці та домашнього насильства. 

Щоправда, основна причина зміни системи проста: несправедливо не допускати жінок, половину усього населення, до влади. Без нашого досвіду неможливо обійтися в технологіях, економіці чи соціальному забезпеченні. 

Втім жінок не можна просто вписати в структуру влади, яка закодована під чоловіків. Нам передовсім потрібно змінювати саму структуру, разом із патріархальними упередженнями щодо жінок.

Руйнуймо усталені стереотипи та підтримуймо тих відважних, які щодня роблять крок до отримання влади.  

Текст: Анастасія Рудюк
©Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні