Об’єктивація жінок і витоки феміністичного руху
За останні століття статус жінок помітно змінився. Те, що ми зараз сприймаємо як даність — можливість навчатися у школі та університеті, мати спадок, виборче право, працевлаштування, доступ до репродуктивного планування тощо — виборювалося протягом довгих років у різних країнах світу. І саме фемінізму слід завдячувати таким прогресом. Протягом кількох століть активістки й активісти феміністичного руху доводили (і досі продовжують доводити), що жінка — це людина.
Фемінізм — це рух, який виступає за соціальну, політичну та економічну рівність між чоловіками і жінками, прагне усунути гендерну дискримінацію, сексизм та патріархальні стереотипи. Його умовно поділяють на хвилі, які позначають питання, щодо яких жінки прагнуть рівності: виборче право, освітні можливості, репродуктивні права тощо.
Жінки в історичній перспективі: системне підпорядкування
Впродовж історії людства жінки* зазнавали утисків вищепереліченого: у середньовічній Азії та Європі жінок вважали підпорядкованими чоловікам; остання ж, колонізувавши Америку, поширила далі подібний устрій життя. Роль пересічної жінки (не імператриці чи королеви) в суспільстві того часу зведена до домашніх обов’язків і виховання дітей.
Просвітництво і зародження ідей рівності
У подальших історичних епохах жінки поступово піднімають питання рівності прав і відстоюють їх. Інтелектуалки епохи Просвітництва (17-18 століття) підмічають, що тогочасна нова реформістська риторика про свободу, рівність і природні права, зосереджені на нерівностях соціального класу та касти, ігнорують застосування цих принципів до жіночої статі. У 1792 році, у своїй феміністичній праці “На захист прав жінок” Мері Воллстонкрафт пропонує надавати жінкам і чоловікам рівні можливості в освіті, роботі та політиці.
«Жінки так само природно раціональні, як і чоловіки. Якщо вони нерозсудливі, то тільки тому, що суспільство виховує їх такими, щоб бути другорядними», – писала вона.
Аболіціонізм і початок Першої хвилі фемінізму
Ідеї Просвітництва лягають підґрунтям для аболіціонізму (18-19 століття) – руху за скасування рабства. У США, аболіціоністки намагаються застосувати концепції свободи та рівності до власного соціального та політичного становища. Їхня діяльність призводить до контактів із активістками в Англії, які поділяли такі ж переконання, і досягає своєї кульмінації проведенням першої конвенції з прав жінок у липні 1848 року у містечку Сенека-Фоллс, штат Нью-Йорк. Цей рік формально позначає початок Першої хвилі фемінізму.
Перша хвиля фемінізму (1848–1920)
Отож, на конвенції, організованій Елізабет Кейді Стентон та Лукрецією Мотт, учасниці жінки та чоловіки-союзники підписали Декларацію переконань, яка підтверджувала рівність жінок з чоловіками, закликала до освіти для жінок, права власності, керівництва в організаціях, а також до надання жінкам виборчого права.
Рух за жіноче виборче право у Штатах значною мірою маргіналізував або виключав чорношкірих феміністок, таких як Соджорнер Трут і Аїда Б. Веллс. І хоча ратифікація 19-ї поправки до конституції США у 1920 році виконала головну мету першої хвилі фемінізму — гарантувала білим жінкам право голосу — чорношкірі жінки та жінки іншої расової та етнічної приналежності стикалися з постійними перешкодами аж до прийняття Закону про виборчі права 1965 року.
У Європі, питання виборчого права теж стояло на порядку денному, тож у 1866 році до Палати громад Великої Британії було подано першу масову петицію за виборче право жінок. У 1897 році було створено Національний союз товариств жіночого виборчого права, який очолила політикиня та письменниця Міллісент Фосетт. Через недостатню успішність союзу, у 1903 році Еммелін Панкгерст заснувала в Манчестері Жіночий соціальний і політичний союз, який став відомим завдяки застосуванню більш «мілітантних» методів боротьби за виборче право – підпали та голодування; багато учасниць руху опинялися у в’язниці. Жінок цього руху почали називати суфражистками.
У 1918 році у Великій Британії було ухвалено Закон про представництво народу, який надав право голосу жінкам віком від 30 років і чоловікам віком від 21 року. В інших західних країнах виборче право було надано в різний час цього періоду, зокрема у 1918 році в Канаді та Німеччині, а у Франції за період першої хвилі фемінізму виборче право не було виборене, його жінки отримали тільки у 1944 році.
Інші досягнення першої хвилі фемінізму включали відкриття вищої освіти для жінок; реформу системи середньої освіти для дівчат, зокрема участь у формальних національних іспитах; розширення доступу до професій, особливо в галузі медицини; майнові права заміжніх жінок, визнані Законом про власність заміжніх жінок 1870 року у Британії; а також певне покращення прав жінок на опіку над дітьми у разі розлучення або роздільного проживання.
Після 1920 року, з отриманням виборчого права жінками в деяких країнах західного світу, динаміка феміністичного руху послабилася. Однак деякі активістки й надалі відстоювали свої права в межах місцевих організацій та груп зі спеціальними інтересами.
Друга хвиля фемінізму (1963–1980)
У 1963 році Бетті Фрідан опублікувала книгу «Загадка жіночності» (The Feminine Mystique), у якій пише, що «загадка жіночності зуміла поховати живцем мільйони американських жінок», [5] і що жінки відчувають невдоволення й обмеження рамками ролей дружин і матерів. Книга мала величезний успіх і саме вона дала поштовх тому, що згодом стало відомим як друга хвиля фемінізму.
Натхненні рухом за громадянські права та протестами проти війни у В’єтнамі, феміністки другої хвилі у США закликали до переосмислення традиційних гендерних ролей у суспільстві та припинення сексистської дискримінації [6].
Представниці напряму радикального фемінізму з організації Redstockings приєдналися до протесту 1969 року проти конкурсів краси. Аби показати, як жінок на конкурсах краси виставляють як худобу, підкреслюючи приховане припущення, що зовнішність жінок важливіша за те, що вони роблять, що вони думають або навіть чи вони взагалі думають, вони влаштували театралізоване дійство: коронували вівцю як «Міс Америка» та кидали «пригноблювальні» гендерні предмети, такі як бюстгальтери, корсети, накладні вії, високі підбори та макіяж, у сміттєвий бак перед журналістами.
Плакати з написами: «Паради худоби принижують людину», «Нудна робота: потрібна жінка» та «Низька зарплата: потрібна жінка» доносили меседж про те, що жінки є жертвами патріархальної, комерціалізованої, репресивної культури краси [5].
У 1970-х роках ухвалюється Закон про рівну оплату праці та приймаються знакові рішення Верховного суду США у справах Griswold v. Connecticut (1965) і Roe v. Wade (1973), пов’язані з репродуктивною свободою [6]. У справі Griswold v. Connecticut Верховний суд США вперше сформулював право на приватність для жінок у сфері репродуктивного життя, скасувавши закон, який забороняв заміжнім жінкам отримувати доступ до засобів контрацепції. У 1973 році рішення Верховного суду у справі Roe v. Wade надало жінкам у США право на аборт впродовж перших двох триместрів вагітності, що вважалося великою перемогою для феміністичного руху [4].
У 2022 році Верховний суд Сполучених Штатів скасував це рішення [1].
Загалом, фемінізм другої хвилі політично затвердив жіночі репродуктивні права і право на рівну оплату праці, а його різновиди спричинили сплеск досліджень щодо питань, які стосуються жінок. Нині це переросло у різноманітну академічну дисципліну — жіночі, гендерні або феміністичні студії.
Третя хвиля фемінізму (1990-ті – …)
Справа Аніти Гілл 1991 року, де жінка давала свідчення проти кандидата до Верховного суду США, звинувативши його в сексуальних домаганнях, викликала загальнонаціональну феміністичну підтримку і підштовхнула інших жінок ділитися власним досвідом сексуального насильства. Афроамериканські феміністки спільним коштом придбали рекламу в газеті New York Times і з маніфестом «Афроамериканські жінки на захисті самих себе» виступили проти расистського й сексистського ставлення в процесі слухання до професорки Аніти Гілл.
Спостерігаючи за цим, Ребекка Вокер, донька ікони другої хвилі фемінізму Еліс Вокер, почала описувати політичний клімат як “третю хвилю”.
Також початок 90-х років відзначився появою феміністичних панк-рок гуртів в андеґраунді, об’єднаних в рух “Riot Grrrl”. Ці “grrrl”-групи (англ. Girl – дівчина) поєднували панк-культуру з політикою, фемінізмом і стилем.
Одна з лідерок цього руху і вокалістка феміністичного гурту Bikini Kill Кетлін Ганна у співпраці з іншими представницями Riot Grrrl створила фензин (аматорське видання) The Bikini Kill Zine. Ці фензини використовували панк-рок культуру для обговорення феміністичних питань. У 1991 році в Bikini Kill Zine було опубліковано Маніфест Riot Grrrl, який чітко окреслив причини нового сплеску феміністичного активізму через музику.
Тому що ми, дівчата, прагнемо платівок, книжок і фензинів, які говорять ДО НАС, у яких МИ почуваємося включеними й які можемо розуміти по-своєму.
Тому що ми хочемо полегшити дівчатам можливість бачити й чути роботи одна одної, щоб ми могли ділитися стратегіями та взаємно критикувати й підтримувати одна одну.
Тому що ми не хочемо асимілюватися до чиїхось чужих (чоловічих) стандартів того, що є прийнятним, а що — ні.
Тому що ми злі на суспільство, яке каже нам: Дівчина = дурна, Дівчина = погана, Дівчина = слабка [11].
Фрагменти з Маніфесту Riot Grrrl, опублікованого у 1991 році в Bikini Kill Zine 2
Інші riot grrrl-феміністки зробили нові інформаційні технології головною відправною точкою свого активізму. Називаючи себе cybergrrls (англ. – кібердівчата) або Netgrrls (англ. – дівчата мережі), вони у своїх книжках знайомили інших дівчат і жінок з основами роботи з мережею, онлайн-спільнотами, цифровою самопрезентацією й активізмом, а також показували інтернет як простір для самовираження, солідарності та опору сексизму, кидаючи виклик уявленню про технології як суто «чоловічу» сферу.
Водночас цей рух критикував сексистську мову, переосмислював і привласнював зневажливі слова, такі як “slut” (англ. – хвойда) і “bitch” (англ. – сука), а також винаходив нові слова й форми комунікації, що утверджують самоцінність. Замість того щоб засуджувати стереотипи, спрямовані проти них, феміністки третьої хвилі гіперболізують ці стереотипи — починаючи вже з самого слова “girl” (англ. – дівчина) [5].
Загалом, третя хвиля фемінізму характерна строкатістю поглядів. Деякі феміністки заохочували жінок виражати свою сексуальність і індивідуальність, наголошуючи що жінки самі повинні вирішувати, як вони хочуть представляти себе світу [6].
Інші представниці руху задавалися питанням, чи такі явища, як відвертий одяг, туфлі на високих підборах і аматорські виступи на пілоні, дійсно символізують сексуальну свободу та гендерну рівність, чи є лише старими формами пригнічення поданими під новим соусом [3].
Гурти Bikini Kill, Bratmobile та Heavens to Betsy, вносли фемінізм у світ поп-музики, створюючи пісні, які торкалися проблем сексизму, патріархату, насильства, расизму та зґвалтування. Окрім цього, фемінізм третьої хвилі також прагнув бути більш інклюзивним щодо раси та гендеру. Особливо впливовою у цій сфері була робота Кімберлі Креншоу над концепцією інтерсекційності — того як різні форми пригнічення (на основі раси, класу, гендеру тощо) можуть перетинатися і впливати на людей [6].
Сучасні дискусії: умовна четверта хвиля фемінізму
Хоча четверту хвилю фемінізму відносно важко визначити — дехто вважає її просто продовженням третьої хвилі: поява Інтернету створила простір для нового типу активізму, підживлюваного соціальними мережами. Наприклад, рух #MeToo, розпочатий Тараною Берк у 2007 році, був способом для молодих жінок не білої шкіри поділитися своїми історіями сексуального насильства. У 2017 році хештег особливо завірусився в зв’язку з розкриттям фактів сексуальних зловживань впливового кінопродюсера Гарві Вайнштейна.
Акторка Аліса Мілано допомогла популяризувати рух #MeToo, написавши в Твіттері: «Якщо всі жінки, яких сексуально домагалися або над ким скоїли напад, напишуть ‘Me too’ у статусі, можливо, ми дамо людям уявлення про масштаби проблеми». Менше ніж за 24 години 4,7 мільйона людей долучилися до «Me too» розмови, створивши понад 12 мільйонів постів, коментарів чи реакцій на Facebook.
У листопаді того ж року відбувся Марш «Me Too Survivors» проти сексуальних злочинів і марш «Take Back the Workplace» проти сексуальних домагань на робочому місці. Обидва марші зустрілися в одній точці та об’єдналися для адвокації соціальних реформ і законодавства на підтримку жертв таких злочинів [10].
Окрім вимагання відповідальності за скоєння сексуальних злочинів, фемінізм четвертої хвилі фокусується на інтерсекційності, стає частиною ширшої свідомості щодо пригнічення, разом із расизмом, ейджизмом, класизмом, ейблізмом, дискримінацією за сексуальною орієнтацією тощо [7].
Підсумки та критичний погляд на хвилі фемінізму
Підсумовуючи і даючи власну оцінку подіям, можна сказати, що кожна хвиля фемінізму – це відповідь жінок на критичну масу упослідження, обмежень і стереотипів, які існують як статус-кво у суспільстві в той чи інший час.
Фемінізм першої хвилі мав на меті вибороти для жінки статус суб’єкта в державі, визнання її як громадянки з правом голосу на виборах. Це основоположне досягнення, без якого важко уявити розвиток феміністичного руху, бо як людина без будь-якого статусу в державі може від неї щось вимагати?
Феміністки другої хвилі, офіційно набувши суб’єктного голосу, педалювали теми репродуктивних прав, рівної оплати праці, визнання і ставлення до жінок як до людей, а не “худоби”, яка існує для служіння інтересів чоловіків. Гасла «Нудна робота: потрібна жінка» та «Низька зарплата: потрібна жінка» вказують на умовний зв’язок «гірше – жінкам», особливо у професійній сфері життя.
Третя хвиля фемінізму калейдоскопічно торкається різних питань, які резонують тим чи іншим групам осіб в суспільстві. Сексизм і насильство – предмет боротьби riot grrrls, вільність у прояві – фокус інших груп феміністок. Інтерсекційність – концепт, який виводить упослідження однієї людини іншою з бінарних координат чоловік/жінка і зіштовхує чолом із холістичним баченням пригноблення, де не тільки стать, а й раса, клас, орієнтація тощо переплітаються разом.
Четверта хвиля виринає з попередньої, і тепер існує в онлайн-просторах соцмереж, де жінки можуть надати розголос порушенням своїх прав і підтримати одна одну.
Враховуючи те, що здобуті колись права можуть бути частково або повністю скасованими (напр. право на аборт в США), четверта хвиля фемінізму навряд-чи є останньою. Допоки кожна жінка в світі не буде наділена правами, які забезпечують їй вільний вибір і автономність, допоки вони вважаються такими, що «існують тільки на папері» і реально не виконуються – рівності не існує.
Джерела:
- BBC News – Four ways the end of Roe v Wade has changed America
https://www.bbc.com/news/world-us-canada-65956103 - Britannica – Feminism
https://www.britannica.com/topic/feminism - Britannica – The Third Wave of Feminism
https://www.britannica.com/topic/feminism/The-third-wave-of-feminism - EBSCO Research Starters – Feminism: Overview
https://www.ebsco.com/research-starters/women-s-studies-and-feminism/feminism-overview - Feminism and Freedom – Three Waves of Feminism: From Suffragettes to Grrls (PDF)
https://feminism-and-freedom.tshisimani.org.za/documents/three-waves-of-feminism-from-suffragettes-to-grrls.pdf - HISTORY – What Are the Four Waves of Feminism?
https://www.history.com/articles/feminism-four-waves?utm_source=chatgpt.com - Pacific University – Four Waves of Feminism
https://www.pacificu.edu/magazine/four-waves-feminism - Simply Psychology – Summary of the First Wave of Feminism
https://www.simplypsychology.org/summary-first-wave-of-feminism.html - Women’s History Museum – Feminism: First Wave
https://www.womenshistory.org/exhibits/feminism-first-wave-0 - Women’s History Museum – Feminism: Fourth Wave
https://www.womenshistory.org/exhibits/feminism-fourth-wave - Women’s History Museum – Feminism: Third Wave
https://www.womenshistory.org/exhibits/feminism-third-wave - Week 14: Davis and Lorde – BCC Feminist Philosophy
https://bccfeministphilosophy.wordpress.com/2012/04/29/week-14-davis-and-lorde/
Про авторку: Людмила Циганенко, активістка.
*Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Європейського молодіжного фонду Ради Європи. Викладені погляди не обов’язково відображають офіційну позицію Ради Європи.
