Нещодавно в Україні розпочався процес перейменування назв вулиць та станцій метро. Зокрема ще у травні Львівська міська рада запланувала переназвати 53 вулиці, назви яких будь-яким чином стосувались росії та імперської культури. Жителі міста могли проголосувати за імена діячів та діячок, яких варто зафіксувати у пам’яті Львова. Історикиня мистецтва та засновниця медіа ArtLvivOnline, Олександра Кущенко зі ста запропонованих прізвищ обрала кількох мисткинь, історія яких пов’язана зі Львовом. Про мистецтво, сильних жінок та фіксацію пам’яті Олександра розповідала на лекції «Художниці, іменами яких (не)названі вулиці», яка була організована ФемМайстернею.

Фото з події «Художниці, іменами яких (не)названі вулиці», Таня Джафарова

«Якщо ми зацікавлені в тому аби в просторі Львова були прізвища жінок, які долали страшні перешкоди та створювали мистецькі шедеври, то ми маємо фіксувати пам’ять про них в тілі міста та у власних знаннях»
— Олександра Кущенко

Марія Дулемб’янка — учениця Яна Матейка та впливова львівська активістка

У дев’ятнадцятому столітті не всі батьки підтримували здобуття доньками вищої освіти. Втім родина Марії Дулемб’янки всіляко сприяла її розвитку. Народилася мисткиня у 1861 році у Кракові. Марія навчалась живопису в Яна Матейка, відвідувала академію Жуліана в Парижі, де студенткою також була Марія Башкірцева. Після навчання Марія Дулемб’янка жила та працювала в Європі й брала активну участь у художніх виставках.

Автопортрет Марії Дулемб’янки 

У 1880 році мисткиня знайомиться з Марією Конопницькою, польською письменницею та публіцисткою. Впродовж наступних кількох десятиліть вони подорожують разом через хворобу Конопницької. З 1886 році Марія працює та живе у Львові. 

Портрет Марії Конопницької, 1910

На Галичині мисткиня виступала з лекціями, публікувалась у феміністичних журналах. А у 1908 році Марія Дулемб’янка вперше подалася на вибори у Львові. Вона проводила агітацію виборців, організовувала зустрічі з електоратом. Тоді  близько пів тисячі людей проголосували з те, щоб Марія могла представляти народ у Крайовому сеймі в Парламенті Галичини

Окрім політики та мистецтва, Марія була рушієм активістської діяльності Львова. Вона заснувала Комітет громадянської праці жінок, Лігу чоловіків з захисту прав жінок. Багато часу вона приділяла також і благодійництву: збирала кошти, засновувала кухні для бідних, дитячі садки та клуби бездомних вуличних дітей.

Марія Дулемб’янка «Море», 1910

Марія Дулемб’янка стала визнаною мисткинею у Європі, навчалась у найкращих художників та художниць. Втім період її найактивнішої діяльності був саме у Львові. За життя вона намагалась допомагати знедоленим жінкам, організовувати рухи та творчі об’єднання. У січні 1919 році Марія доєдналась до Червоного Хреста. Під час однієї з волонтерських поїздок вона захворіла на тиф та померла. На проводи мисткині та громадської діячки прийшов увесь Львів.

Софія Альбіновська — голова Спілки польських художниць та заступниця Львівського товариства прихильників образотворчого мистецтва

Софія Альбіновська володіла неабиякими організаційними навичками. Сьогодні її б назвали культурною менеджеркою та керівницею. А тоді вона протягом 20 років очолювала Союз польських художниць та 15 років адмініструвала Львівське товариство прихильників образотворчого мистецтва. 

«Автопортрет у жовтій шалі», 1913

Народилась Софія Альбіновська в австрійській родині. У 1909 році вона їде в Париж навчатися графіці. За час навчання Софія активно подорожує, втім у 1912 вирішує оселитися у Львові. Тут вона вивчає математику та є студенткою двох університетів одночасно: зараз це Львівський університет ім. Івана Франка та НУ “Львівська Політехніка”.

У 1922 році вона одружується з Вітольдом Мінкевичем, знаним львівським архітектором та педагогом. Альбіновська постійно сприяла розвитку інших жінок. Коли її чоловік виконував архітектурні замовлення у Львові, оздоблювальні роботи за сприяння Софії брали на себе мисткині. 

«Інтер’єр кімнати художниці», 1960-ті

Відома Софія Альбіновська завдяки своїм інтер’єрам та натюрмортам. Поглиблене вивчення математичних наук допомогло їй застосувати пропорції й створювати реалістичні картини.

У 1939 році Софія вступає в Спілку художників України. Через Другу світову війну її чоловік вирішує покинути Львів й переїхати закордон. Софія не підтримала його ідею й попри можливості втечі й кращого життя деінде, залишилась у Львові в будинку на вулиці Палія.  Переживши війну, окупацію та прихід радянської влади, мисткиня помирає у 1972 році. Похована Софія Альбіновська на Личаківському кладовищі.

«Ваза з півоніями», 1930-ті

Люна Дрекслер —  донька львівського купця з найкращою мистецькою освітою

Народилася у Львові в 1882 році. Першу мистецьку освіту та знання отримала від художника Станіслава Рейхана та скульптора Антона Попеля. Люна також відвідувала майстерні для жінок при Львівській промисловій школі. У 1907 році мисткиня вирушає в Париж навчатися в Академії де ла Гранд Шом’єр. 

«Автопортрет у святині», 1923

Люна Дрекслер захоплювалася Огюстом Роденом, що відобразилося у її творчості. У 1908 році мисткиня повертається до Львова та винаймає майстерню. У тому місці збиралась прогресивна мистецька спільнота Львова. Люна брала участь у виставці Прихильників образотворчого мистецтва, де презентувала 20 своїх робіт.

Люна викладала скульптуру у школі ім. К. Танської, що була на вулиці Яблоновських, 13 (тепер Руставелі). Мисткиня була також членкинею міськох ради Львова та співзасновницею Союзу польських мисткинь.

«Погруддя жінки», 1907

Яніна Райхерт-Тот — видимість та слава не знайшли її ні у Львові, ні в Польщі

Народилася скульпторка у Самборі. У 1907 році разом зі сім’єю Яніна переїжджає до Львова та навчається у приватній гімназії ім. Словацького. У 1914 році через Першу світову війну родина Райхерт покидає Львів, і своє навчання Яніна завершувала у Брно. 

Фігури ангелів, Костел святої Марії Магдалини, Львів

У 1921 році Яніна після навчання повертається до Львова. Скульпторка вчителювала у жіночій гімназії та викладала в Державній жіночій професійній школі. Також Яніна Працювала на Львівській кераміко-скульптурній фабриці. Втім умови праці там були жахливі. Тому в 1940-х Яніна спільно з чоловіком вирішують робити державні замовлення.

Однак довго вони не могли цього терпіти і в 1946 році Яніна разом із чоловіком покидають Львів назавжди.

Софія Караффа-Корбут — ілюстраторка бестселерів без жодної нагороди

Народилась у 1924 році в селі Куткір (Львівська обл.). У Софії було фантастичне походження. ЇЇ батько — Петро Караффа-Корбут належав до шляхетного венеційського роду. Втім вона ніколи не спілкувалась з батьком й протягом всього свого життя намагалась знайти з ним зв’язок. 

Фотографія Софії Караффи-Корбут

Софія проілюструвала близько 60 книг, які виходили мільйонними накладами й за життя не отримала жодної нагороди від держави. Вона вчилась у Львівському інституті прикладного декоративного мистецтва.

«Лісова пісня»

У 1960-тих Софія Караффа-Корбут співпрацювала із видавництвами «Каменяр», «Веселка», «Дніпро». Вершиною її мистецької роботи стали ілюстрації до «Кобзаря» Т. Шевченка, «Лісової пісні» Лесі Українки та «Івана Вишенського» І. Франка 

Теодозія Бриж — мисткиня та зв’язкова УПА

Є люди, чиє життя схоже на кіно. Ти не віриш в те, що такі карколомні події могли статися в реальності. Одна з таких історій — дитинство Теодозії Бриж. 

Її батько долучив Теодозію до роботи в УПА у дванадцять років. Вона стала зв’язковою. Тендітна дівчинка переносила капсулки з важливими повідомленням під язиком. Цей досвід мав колосальний вплив на формування особистості мисткині.  Втім з часом батька Теодозії викрили та вбили, а її з вагітною матір’ю катували. Від смерті від тифу в ямі їх врятував невідомий селянин. Теодозія та її матір дивом вижили.

Теодозія Бриж

В  1950-тих Теодозія навчалася у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва. Її випускною роботою був проєкт пам’ятника Данила Галицького. У своїх скульптурах мисткиня часто зображувала жінок. Провідними мотивами її творчості були моделі виживання, опору та протистояння.

«Той, що греблі рве з русалкою», 1970

А в її майстерні часто збирались дисиденти та шістдесятники. Серед яких були Іван Миколайчук, Микола Вінграновський та Іван Драч. Музей-майстерня Теодозії Бриж розташована на вулиці Мартовича, 5 у Львові. Тому кожен та кожна, хто хоче познайомитися зі скульптурами Теодозії, має нагоду це зробити особисто.

Стефанія Шабатура — шістдесятниця, що пережила заслання

Народилась мисткиня в Тернопільській області. Вчилась й працювала у Львові. Стефанія брала активну участь у роботі львівського Клубу творчої молоді «Пролісок» та поширювали самвидав. За це радянська влада відправила її на заслання до 1979 року. Втім Стефанія пережила нелюдські умови й повернулась до Львова для того, щоб надалі творити.

Першочергово Шабатура відома своєю роботою з текстилем. Вона ткала гобелени та килими, які мають високу мистецьку цінність. Окрім того, Стефанія працювала художницею в текстильній промисловості.

Гобелен «Кассандра», 1971

з 1990 по 1995 Стефанія була депутаткою першого скликання Львівської міської ради. І за її участі над Ратушею вперше підняли український прапор. Мисткиня була членкинею Української Гельсінської групи, брала активну участь в діяльності партії Народний Рух України. Вся її громадська діяльність пов’язана зі спротивом режиму, втім в таких складних умовах Стефанія знаходила сили для шедевральних робіт в текстильній промисловості.

Що наостанок?

Можливо, ми не зможемо переназвати всі вулиці. Можливо, це лише терапевтична реакція на сьогодення. Але є багато інших способів зберігати пам’ять про важливих людей для міста. Це відвідування виставок і музеїв, створення тематичних екскурсій. Культура пам’яті — це процес, який починається саме зараз, саме з нас.

Текст: Анастасія Рудюк
©Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.