«Феміністки про війну» — серія неформальних розмов феміністок.

У цьому матеріалі ви можете ознайомитися із розмовою у текстовому форматі. Переглянути запис можна на нашому YouTube

Наскільки все погано з секс-освітою в Україні? Чи на часі про це говорити під час повномасштабної війни? Як культура зґвалтування впливає на сприйняття статевих злочинів, які чинять російські окупанти?

Говоримо у сьомому епізоді подкасту «Феміністки про війну». Гості:
Ольга Кукула — поетка, фемактивістка, тренерка з сексуальної освіти та наставниця в неформальній школі «Невгамовні»
Марія Омелька — сексологиня, фем та ЛГБТКІ+ активістка
Аня Бобровіцька — ексблоґерка, фемактивістка, засновниця бренду масажних свічок

Аня Бобровіцька: Привіт, мене звати Аня. Я секс-просвітниця, культурологиня і феміністка, працюю в держструктурі й нещодавно створила бренд масажних свічок.

Марія Омелька: Мене звати Маша, я сексологиня, перекладачка, активістка, феміністка, частина LGBTQ+ спільноти. Англійська назва моєї спеціальності — sex therapy (тут трохи інша термінологія). Також я секс-блогерка, хоча останні місяці неактивна, ще про це поговоримо.

Ольга Кукула: Всім привіт! Дівчата, дуже рада вас бачити. Мене звати Оля. Я маю кілька професійних ідентичностей — мама, поетка, феміністка. Також я громадська активістка, тренерка сексуальної освіти, наставниця у просторі «Невгамовні» та тьюторка в ГО «Дівчата».

Секс-освіта в Україні

Аня Бобровіцька: Розглядаючи секс-освіту загалом — наскільки все у «не дуже хорошому місці» в Україні з цим?

Марія Омелька: На мою думку, якщо уявити секс-освіту як графік, він точно йшов би вгору. Можливо, повільно, але йшов — тенденція була… до повномасштабної війни.

Я пропонувала проводити тренінги чи лекції з секс-освіти. Могла працювати всюди: в барах, клубах, кафе, школах, дитсадках, університетах — на будь-якому приватному чи державному рівні. Реакція на мої пропозиції два роки тому й перед війною — це зовсім різні речі.

Десь рік перед початком повномасштабного наступу мене запрошували майже усі, особливо приватні структури, бо з державними це організувати складніше. За тиждень було три-чотири школи, два бари, постійний рух. Зараз очевидно, що… Не скажу, що секс-просвіта не на часі, але як мінімум, не в тому контексті чи об’ємі, з іншою ЦА тощо.

Аня Бобровіцька: У мене трохи інший досвід — із початку війни почали частіше кликати виступати. Було декілька фестивалів, де я проводила лекції. Також запрошували у приватну школу. Відчуття було «Нічого собі, в школу!», а ще кликали в дитячі табори. Не впевнена, чи повномасштабна війна дійсно вплинула. Здається, ти так відчуваєш, бо зараз в Англії, правильно?

Марія Омелька: Так, я за кордоном майже весь час. Я точно знала, що поїду. На початку повномасштабного вторгнення також були певні обставини, тому я виїхала — спочатку в Іспанію, потім Англію. Можливо, я не на 100% у контексті, але в перші місяці війни ті школи, з якими я співпрацювала вже досить довго, пропонували «Маша, давай щось проведемо». Я казала «Давайте!», і вони губилися.

Ольга Кукула: Зараз менше відчувають потребу в секс-освіті, ніж раніше. Ми працюємо з різними темами у громадській організації — домашнього насильства та інше. Багато хто з влади каже, що зараз головне волонтерство і війна, а решта не на часі.

Аня Бобровіцька: Мене якось підписник запитав, як я можу займатися сексуальною освітою, коли в нас є “цигани” — бідні ромські діти страждають, а я розказую про презервативи. До слова, цей чоловік ще писав, що презервативи — це вигадка, яка не працює, лубрикант і жіноча змазка роз’їдають презервативи… Як тоді вона член роз’їдає, я не знаю, якщо чесно. І це доросла людина…

На лекціях у школах діти питали, чи можна використовувати поліетиленовий пакет замість презервативів. Волосся стає дибки. Як такі речі можуть взагалі бути не на часі? Я не розумію.

Ольга Кукула: Ми йшли до дітей з лекціями про менструальну гігієну. В одній зі шкіл області я розповідала про різні види засобів гігієни, і говорила про тампон. Тут учителька основ здоров’я (сексуальна освіта в нас фактично проходить на предметі «Основи здоров’я») додає коментар «Але, дівчата, тампон не можна». Я кажу: «Можна».

Потім ми з нею на перерві обговорюємо це. З точки зору анатомії, науки я пояснюю, чому це міф, що дівчата не можуть користуватись тампоном. І вона мені відповідає: «Добре, що ви сказали, я з ними це все обговорюю, ми ще спілкуємося про віктимну поведінку». Я уточнюю, яку віктимну поведінку, а вона відповідає, що не можна ходити ввечері гуляти, одягати коротку спідницю тощо. Тоді ще десять хвилин ми говоримо про «віктимну поведінку».

«Моя подруга подумала, що в неї рак, коли в неї почалась менструація»: шлях до секс-освіти

Аня Бобровіцька: Хочу розказати історію мого знайомства з сексом і сексуальною освітою, потім було б цікаво послухати ваші. Зі мною батьки про секс в основному не говорили. Проте розказували про презервативи, не знаю, як це працювало в їхній свідомості… Мама розказувала про менструацію, тому я це розуміла.

До нас у школу приходили Always чи Contex проводити лекцію про менструацію. Але запізно — дев’ятий клас, майже у всіх вже були місячні, тож ми нічого нового не дізналися.

Одна моя подруга подумала, що в неї рак, коли в неї почалась менструація, бо батьки не розповідали їй про це. А як було у вас?

Марія Омелька: Я навчалася в медичному, бо мої батьки медики, на жаль. Тому з дуже раннього дитинства знала як відбувається все: секс, народження, менструація тощо. Це аж було занадто.

У 12 років я була на пологах вперше, народжувала моя ж мама. Вони насправді не були травматичними — я так не відчуваю, на терапії ми це як травму не виявили, але було цікаво.

У мене була база знань з дитинства, здавалося, всі люди це знають. Пам’ятаю: мені 16, партнери завжди старші за мене, але я їм влаштовую мінілекції, чому треба презерватив, лубриканти тощо. Я постійно думала, що щось не так.

Знову ж таки, навчання на медичному. Я бачила, хто зі мною навчається, тобто майбутні українські лікарі… І розуміла, що не хочу, щоб хтось із моєї сім’ї лікувався в цих людей. Бо вони не вчили анатомію, ніхто, окрім мене. Заплатили за екзамени і так далі… А я не закінчила медичний, тому не піду в лікарі. Така проблема виходить — єдина людина, яка вчилася, не піде.

Я зрозуміла, що потрібно це збалансувати. Коли кинула медичний і шукала, куди себе приткнути, сексологія разом із секс-освітою (для мене вони нерозривні) стали моїм «просвітленням».

Ольга Кукула: У сьомому класі я допомагала в бібліотеці й побачила книжки за дев’ятий клас з біології людини. Я їх не те що б викрала, бо мала намір повернути, але взяла і пронесла попри бібліотекарку. Потім показувала картинки своїм однокласникам і однокласницям. Це, напевно, була перша секс-освіта, яку я проводила.

В дев’ятому класі ми дійшли до теми сексу. Цей приклад я розповідаю батькам і вчителям, коли веду тренінги чи лекції. Вчителька біології сказала «Ви й так все знаєте з цієї теми» і ми просто перейшли до іншого розділу. Я розповідаю, що так не треба робити, тому що насправді є дуже багато міфів.

Перший секс у мене був в 19 років з майбутнім чоловіком, все було гарно. Але в мене був досвід сексуального насильства… Думаю, що він повпливав на те, що я зайнялася секс-освітою. Як і мої доньки. Я — феміністка, громадська активістка і тренерка з секс-освіти. І в мене дуже егоїстична мета — хочу, щоб мої доньки жили у ліпшому світі й не зіткнулися з тим, що пережила я та інші жінки, з якими я працюю чи знаю їхні історії. Так само з іншими дітьми, тому я працюю в цьому напрямі.

Марія Омелька: У мене була хороша школа. Там найліпше з усього розповіли про секс, контрацепцію, хвороби, що передаються статевим шляхом тощо. Це було ще до дев’ятого класу в державній школі в Донецьку. Ані медичний ліцей Богомольця в Києві, ані Харківський медичний університет не переплюнули цього рівня. Фактично там не було теми секс-освіти.

Аня Бобровіцька: У школі в нас не було навіть атласу жіночої анатомії. Я не могла подивитися, як груди функціонують, наприклад, нам про них не розказували.

Марія Омелька: Медична освіта — складна, особливо в Україні. Вона націлена на те, щоб тебе вбити, щоб ти не спав, не їв. Коли ти це вивчаєш, то вже дивишся такими «асексуальними» очима, якщо так можна висловитися, вибачте, якщо когось ображу. Там до сексу задалеко: тобі боляче, ти хочеш спати, їсти і просто померти. Вийти з університету і забути про нього.

Секс-блогінг під час повномасштабної війни

Аня Бобровіцька: Маріє, на початку ти сказала, що менше ведеш блог, чому?

Марія Омелька: Почалося повномасштабне вторгнення і я довго їхала спочатку до однієї країни, потім іншої… Хотіла вести блог, але втрачалися чи здавалися недоречними певні контексти. Теми, які треба під час війни описати, я зачепила: як подолати стрес, впоратися з тривогою, як звернутися в кризову підтримку тощо.

У якийсь момент з’явилося відчуття, що я вичерпалася. Мені зараз вперше за останні роки ОК, що я не веду блог. Cправді позитивно це для себе сприймаю. Зараз облаштовуюся в Англії, це також непросто: три роботи, дві освіти, все паралельно йде, ще переїзд. Тож поки що даю собі цей невизначений час.

Секс-освіта точно змінилася. Останнім часом просвітницькі заходи, що я проводила, стосувалися сексуального насилля, це тема ТОП, number one. У певному сенсі я рада, що нарешті її торкаються, але я не рада тому, ЯК це сталося.

Оскільки я сексологиня і пройшла низку курсів для роботи саме із сексуальним насиллям — я з самого початку війни з цим працюю. Беру клієнтів, майже щодня маю консультації. Я дуже рада, що не встигла до повномасштабної війни пройти курс по роботі з дітьми, тому що це був би зовсім треш.

В мене було таке «токсичне правило»: одна клієнтка зі зґвалтуванням — один літр алкоголю, дві — два, три — три. Впоратися було дуже складно. Тобто впоратися мені увечері… не під час консультації. Але «ми вибралися з алкоголізму», вже можна мене привітати.

Аня Бобровіцька: У мене насправді дуже схожа історія. Я дуже себе гнобила за те, що не веду блог вже півтора місяця. Навіть думала «Боже, чи я можу себе називати секс-просвітницею, якщо не веду блог?». Він був дуже активний на початку війни, я включилася, зробила свій найкрутіший пост. Він називався «Менструація та війна».

Відчувала себе такою зіронькою — за день підписників помножилось на два. Пост назбирав десь 28 000 лайків — я не очікувала, що таке станеться. Дуже багато емоцій було, почувалася максимально корисною.

Я багато працювала з різними темами: секс під час війни, менструація, зґвалтування, — все, що могла. Потім зрозуміла, що взагалі нічого не хочу говорити, не хочу зараз вести блог. Він забирає енергію, а в мене була екзистенційна криза.

Вирішила, що буду навчатися більше. Наступного року вступаю на магістратуру з психології, бо вона мені потрібна. Хоча для мене це було складне рішення, бо коли я йшла з університету, то заприсяглася — «більше ніякого академічного навчання».

Для себе зрозуміла, що не буду працювати зі зґвалтуванням. Це надто складна тема, я не готова брати таку відповідальність. Не хочу усвідомити, що я підводжу людину, яку не маю права підвести насправді.

Але є дуже класний проєкт, «Сильні». Я їм донатила. Зараз я роблю масажні свічки і віддаю з кожної свічки 50 грн на благодійність. Ми робили великий збір на цей благодійний фонд. Вони працюють з жінками, які пережили зґвалтування під час війни. Я суперфанатка їхньої роботи. І рада, що можу їх фінансово підтримати. Всім рекомендую теж долучитися.

Оля, як в тебе під час повномасштабної війни?

Ольга Кукула: 24 лютого все так цікаво почалося… У мене були плани. Це не унікально насправді, але я мала плани. Зранку прокидаюся, а вихователька в чаті дитячого садочка пише «Сьогодні не приводьте дітей». Я не розумію, чому, починаю злитися, тому що всі мої плани… Працювати з дитиною чи без дитини — велика різниця, всі мої плани зараз рухнуть. Потім я вмикаю телевізор… і все розумію.

Спочатку був страх і дуже велика злість. Перший день я залишалася вдома, прибирала, хоча я не люблю цього робити. Усе було на злості. Потім пішла в мою ГО в Івано-Франківську — «Дім 48/24». Ми розуміли, що зараз буде приїжджати багато людей до Франківська, зокрема жінок з дітьми. У нас на поверсі є хостел, бізнес голови нашої організації і чоловіка, який ми переоблаштували під прихисток.

Перші місяці я зовсім не займалася секс-освітою, зосередилася на гуманітарці й допомозі. Ми писали пости, спершу франківці щось приносили. Потім писали малі гранти швидкого реагування, купували необхідне, облаштовували…

Це був ритм мухи в окропі. Практично без вихідних, ще й з дітьми. Оскільки всі дитсадки закрились, я вела їх на роботу й назад. Було дуже холодно, я пам’ятаю, — в офісі й усюди.

Мені допомогла інша діяльність. Випадково подалася на мистецьку резиденцію і на місяць з дітьми в травні-червні поїхала в Польщу. У Біловезьку пущу біля білоруського кордону, так далеко. Резиденція була в лісі з іншими мисткинями і це мене повернуло до себе і врятувало від емоційної ями.

Коли повернулася додому, то знову пішла на психотерапію. На початку війни я відмовлялася, бо здавалося, що буду вразливіша. Тобто якщо проговорюватиму свої емоції, то буду вразливіша, розплачуся і не зможу піти волонтерити тощо.

Зараз я залучена до кількох проєктів моєї організації. Ми підтримуємо економічну спроможність жінок, залучаємо ВПО. Непряма психологічна допомога — через документальний театр — дуже крутий інструмент. Тож я повернулася до школи, в якій викладаю, секс-освіти і проєктів від ГО «Дівчата», там теж сексуальна освіта у школах кількох областей.

Аня Бобровіцька: Коли я писала допис [про менструацію], для мене він був суперважливим. У нас жінки перебувають в укриттях, навіть народжують. Менструальна гігієна — це необхідно. Тоді я шукала гінекологиню, яка допоможе скласти пост, бо я не можу на багато запитань відповісти без медичної освіти.

Також писала відомим жінкам, які в темі, вважають себе феміністками, щоб вони на своїх сторінках поширили інформацію про пошук. Одна з цих жінок мені написала «Це не на часі, ми не про то зараз, як ми будемо таке питати?». У тебе починається менструація загалом, коли ти не очікувала. А коли це, наприклад, ще й укриття і ти не знаєш, що робити, бо не взяла прокладки? Мене це розізлило.

Тема зґвалтування в медіа

Аня Бобровіцька: Мене злило, що дуже багато людей, коли тема зі зґвалтуваннями чи пологами розкрутилася, почали на цьому гайпувати і писати якусь таку «чєпуху». Я читала деякі пости про пологи — хочеться плакати. Ці поради не просто тупі, вони небезпечні. Те саме зі зґвалтуванням, коли почали писати: «Жінки, не провокуйте, но-но-но».

Ольга Кукула: Зґвалтування хочуть медійно підняти. До нас в організацію зверталися, і я бачила коментарі від ЗМІ «Якщо ви чи ваші знайомі постраждали від сексуального насильства — розкажіть свою історію» і т. д. Я розумію, коли збирають свідчення для Міжнародного суду. Проте мені здається, що жінки, які пережили сексуальне насильство, навіть якщо вони погоджуються розказати свою історію, не завжди готові до коментарів.

По-перше, ти не завжди знаєш як подадуть твою історію, це надчутлива тема. По-друге, можна не бути готовими до медійності, коли її будуть обговорювати всі. Чи певної нечутливості — «Давайте розповімо всі ці історії».

Марія Омелька: У мене багато беруть інтерв’ю на цю тему і регулярно запитують, чи є клієнтки, які хочуть поділитися досвідом. Тобто їх знаходять зазвичай через терапевта. Він не каже «От в мене є клієнтка», ні. Менше за 50% випадків, але клієнтки чи клієнти можуть самі проявити бажання поділитися.

Наприклад, в мене є історія, якою людина дуже хоче ділитися анонімно. У нас зараз говорять про зґвалтування лише в контексті «Ось які рашисти у*бани: катують, ґвалтують, вбивають і бла-бла». Але реальна ситуація в тому, що далеко не лише рашисти. Це те, про що ніхто не говорить, не хочуть писати ЗМІ… Коли люди відчувають таку несправедливість, то абсолютно нормально, що вони будуть поширювати свій досвід.

Розмови не відбуваються в загостреній фазі, тому що постраждалі (за можливості) потрапляють в програми кризової підтримки, після цього у підтримувальну терапію, травмотерапію тощо, тому не знаходяться в гострому стані.

Ольга Кукула: Ось я боюся, що медіа нашкодять і ретравматизують, бо вони нечутливо розкажуть. Або коли ця історія вийде, людина почитає коментарі й це погіршить її стан.

Марія Омелька: Це може бути з будь-якою участю ЗМІ будь-якого типу… Так, тема чутливіша. Проте люди, які дають інтерв’ю, мають це знати, розуміти, усвідомлювати. В ідеалі, звісно.

Я вже мала досвід з британським телебаченням. Програма була зовсім не про війну чи зґвалтування. Досить розважальна. Було купа угод, які я підписувала про те, що може/не може статися, як я до цього ставлюся. А ще дві бесіди з психологом від цієї програми про те, як я почуваюся. Звичайно, якби в нас була така практика, це було б дуже круто. Та це зовсім різні бюджети. Який бюджет в наших журналістів, іноді взагалі безбюджетних? І на головному британському каналі?

Ольга Кукула: В моєї доньки, їй 5 років, взяли інтерв’ю, за моєї згоди. Я була присутня. Це моя знайома журналістка брала для місцевих медіа Івано-Франківська.

Дитина наговорила як наговорила, нічого такого я в цьому не побачила взагалі. Було прикольно, діти часто якісь перли видають. А коли інтерв’ю вийшло і я почитала коментарі, то була в шоці. Мені почали закидати, що я тиранка, б’ю дитину, хоча взагалі цього не було ні в інтерв’ю, ні в житті.

Я тоді була якраз вагітна молодшою. Опинилася в такому стані, що мене вивезли на дачу без інтернету. Плакала, в мене була істерика і все навалювало, навалювало…

Аня Бобровіцька: В мене був дуже цікавий досвід. Я записала tiktok чи щось інше, й мене закинули, знаєте, в групи типу «Катарсис». Це кончені праворадикальні групи, які обсирають людей, і ніх*я самі не роблять.

Було дуже смішно. Усе, що писали х*рове про мене — я страшна, не*бабельна тощо. У мене в принципі ОК із самооцінкою щодо зовнішності. Я дивлюся свої світлини, бачу себе й розумію, що насправді підходжу навіть під ці стандарти краси, які нам диктує патріархат. Тож це було ще кумедніше: єдине, до чого вони могли до*батися — зовнішність.

Після цього в мене змінилося ставлення до коментарів і загалом реакції інших людей. Я дійшла висновку, що люди тупі, багато тупих і кончених… І з цим просто треба змиритись. Я не буду звертати ніякої уваги на тих, які, не знаю, б’ють своїх дітей, можуть таке говорити про жінок, вживають різну таку слюрну лексик — «тьолка, баба»  і це все… Нах*ра мені взагалі їхня думка?

Я не вірю в самооб’єктивацію. Якби не існувало патріархату, не було б потреби думати, як тебе сприймають інші й підлаштовувати сексуальність під них.

Нюдси як (не)здоровий прояв сексуальності

Аня Бобровіцька: Я роблю нюдси. Було купа зйомок — не еротичних, але тіла в гарній білизні, а це має сексуальний контекст апріорі. Я виражаю свою сексуальність так, хоча в повсякденному житті одягаюсь не стереотипно сексуально.

Можливо, такий прояв сексуальності — адаптивний механізм патріархату для частини жінок, які не прорефлексували свою внутрішню мізогінію абощо. Якби патріархат зруйнували, такі прояви сексуальності не зникли б. Вони дійсно можуть подобатись. Мені подобається одягати колготи в сіточку, хоча їх вважають вульгарними і сексуалізують. Я їх стилізую і тішуся, потім ще обсиплюся глітером і сяю, як зіронька.

Марія Омелька: Коли я почала свою професійну діяльність, на мене почали підписуватися спочатку мої клієнти, потім директори шкіл, потім діти і так далі. Я пам’ятаю, говорю зі своєю подругою, яка також терапевтка: «І що тепер, матюкатися ніззя? І жопу постити ніззя? Що тепер робити?» Оце в мене була трагедія. Я довго сиділа в драмі, спочатку ж блог був особистий, для мене, а тепер став для клієнтів, професійніший. Багато грошей на ньому зав’язано.

Колись ми набухалися з тією ж самою подругою… Коли бухають терапевтки — це завжди щось круте виходить. Я просто під час цього бухіча, як зараз пам’ятаю, на Подолі, в «Барбакані», створила ту «жопу Марі», закриту сторінку, запостила туди recent photos of my ass, і така щаслива була, Боже!

Я погоджуюся щодо відповіді на запитання, де межа перед задоволенням примх патріархату і вираженням власної сексуальності. Моя думка як терапевтки — треба запитати себе разів п’ять, для кого ти це робиш?

Я це практикую іноді під час сесій з клієнтами. Запитую: чого ти хочеш? Для чого ти це робиш? Для кого? Якщо відповіді — для себе, для задоволення своєї потреби, любові до себе, самомилування, тоді це самовираження. А якщо відповідь — для партнера, лайків чи коментів — це, очевидно, не воно.

Аня Бобровіцька: Я думаю, все залежить від ситуації. Я гарно вдягаюся перед сексом і для партнера також.

Я колись писала прикольно статтю для ТТМ. Тема була приблизно «Чому я пощу нюдси?». У мене був перелік пунктів: чого? для чого? чого це важливо? І було запитання «А що скаже хлопець?» — умовний хлопець, в мене тоді не було партнера. Воно патріархальне й позиціонує жінку як сексуальний об’єкт. Бо важливо не те, що вона робить на світлинах і як це подає, а те, що людям цікаво, як на такі речі буде реагувати її вигаданий партнер.

Логічно, що я собі не буду шукати партнера, який скаже «Ніяких нюдсів, все, лавочку згортай, до побачення».

Марія Омелька: Я мала партнера, який це дуже критикував. Була в очевидно абʼюзивних стосунках, але суть не в тому. Там була не просто критика нюдсів, а того, що я публікую їх просто так. Коли ти продаєш менструальну білизну — це ОК. А коли для себе потанцювала і показала в сторіз — ні.

У мене досі горить з цього. Це навіть не патріархат чи мізогінія, це…

Аня Бобровіцька: Це ідіотизм. У мене був партнер, мої перші серйозні стосунки, — просто кончений у*бан. Інакше його й не назву, стільки років потім я відходила після цих взаємин.

Досі щось проживаю, це були абʼюзивні стосунки. Я ще тоді не була блогеркою, активно секс-просвітою не займалася. Він говорив, що не можна публікувати такі фото.

Якщо чесно, я йому трохи завдячую… Коли ми розійшлися, я була така зла, що почала ті нюдси робити й викладати у Instagram. Частково так почалась моя секс-блогерська діяльність. Тож це єдине, за що я йому трішки вдячна.

Ольга Кукула: У мене з сексуалізацією особистий досвід. Я довго не вважала себе красивою через суб’єктивні й об’єктивні причини. Пропрацювала ці комплекси в 27 років. Мені зараз 33, я нарешті себе відчула красивою, маю дві фотосесії «ню». Щодо публікації в Instagram: мені іноді хочеться, але мій чоловік проти. Це для мене барʼєр, бо я багато пояснювала, чому це для мене важливо.

Повертаючись до історії, коли я отримала багато негативних коментарів, які нашкодили… Я думаю про публічність, в мене двоє дітей, яких я сама веду в школу. Дехто з батьків стежить за мною в соцмережах, мої батьки підписані… Враховую більше не власне бажання, а те, чи зможу вивезти всі коментарі — негативні й позитивні.

Дікпіки й культура згоди

Ольга Кукула: Напевно, у вас теж було багато історій, коли чоловіки пишуть із пропозиціями сексу, а потім ще дікпіки надсилають.

Аня Бобровіцька: Мені так весело завжди.

Марія Омелька: Абсолютно. Найкрутіше, коли починається наступний рівень, — вульви. Або дікпік і вульва… Це такі «рівні зростання».

Аня Бобровіцька: Я мала один нюдс від жінки, він був бажаний. Мене запитала дівчина, чи вона може поділитися зі мною своєю еротичною фотографією. Я — гетеро, але було цікаво. Хіба вас часто аж питають? Сказала «Ой, блін, класно, давай». Було дуже приємно.

Ольга Кукула: Класно, це про культуру згоди, екологічно. А от просто надсилати… Перший дікпік, який я отримала, був ще ВКонтакті. Мені тоді було 21 приблизно, чувак написав фломастером на своєму члені «Оля» і це мені надіслав. У мене була маленька травма. З того часу я не люблю ці штуки.

Марія Омелька: От з фломастером у мене не було ніколи.

Ольга Кукула: Зеленим.

Аня Бобровіцька: Я ще маю одну дуже веселу історію про дікпіки і можемо завершувати. Якось написав один чоловік, ми з ним переписувались до цього. Він скинув фотку, це не був такий дікпік [показує, як сфотографовано], бо це якийсь жах. Скинув фото — він у дзеркалі, видно член.

Я відкриваю з думкою «що за х*рня взагалі», але йому нічого не відповідаю. Пізніше він пише «Ой, це не тобі» і видаляє фото. Думаю, може дійсно не мені, всяке буває. Ми з ним досить давно не переписувалися.

Я пишу з ввічливості: «Ой, я не цей, нічого не побачила, все ОК». То він мені ще раз надсилає, потім пише «Я теж нюдси роблю».

Це було дуже смішно. Люблю цю історію розказувати на лекціях для дорослих.

Марія Омелька: Я ще маленький коментар додам. На жаль, якими б не були очікування, ні в Британії, ні в Іспанії, ані ще десь ситуація сильно не відрізняється. Тут також люди, чоловіки в основному, але й інших гендерів та статей, не знають, що про таке треба питати.

Як виявилося, рівень секс-освіти, наприклад, Британії, він не дуже сильно вищий за середньостатистичний український.

Аня Бобровіцька: Я думаю, можемо завершувати. Дякую, мені було дуже цікаво та комфортно з вами.

Марія Омелька: Навзаєм.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.