Згідно з результатами дослідження «На­сильство стосовно жінок в ЄС: знущання вдома, на роботі, на людях та онлайн», проведеного Європейським агентством осново­положних прав (FRA) у 28 державах-членах ЄС та оприлюдненого в 2014 році: 33 % жінок зазнали фізичного та/або сексуального насильства, починаючи з 15 років; 67 % опитаних не повідомляли про випадки фізичного та/або сексуального насильства з боку партнера в поліцію чи іншу організацію.

Інформаційне агентство «Українські реалії» вирахувало: зважаючи на те, що в поліцію звертається лише 10-15 % постраждалих від сексуального насилля, в Україні скоюють десь 160 сексуальних злочинів на день. Кожні 10 хвилин в Україні відбувається сексуальне насильство чи насильство з сексуальним підтекстом.

Сюди належить насильницький секс, а також пропозиції сексуального характеру, неприємні і небажані доторки, обмацування, жарти, пов’язані із сексуальністю жінки тощо.

Однією з причин настільки моторошної статистики є таке явище, як культура зґвалтування. Тобто це середовище, де нормалізують, виправдовують або/та навіть заохочують різні форми сексуального насильства. Це культура, де жорстокість і примус романтизовані та вважаються сексуальними.

Існує також й таке явище як “віктимблеймінг” (англ. victim blaming – звинувачення жертви) – ідея про те, що жертва сексуального насильства сама несе за нього відповідальність і, відповідно, може його попередити. Віктимблеймінг проявляється тоді, коли жінку, яка стикнулась з насильством, питають, як вона була вдягнена і що робила, щоб нібито спровокувати ґвалтівника. Або коли звинувачують постраждалих в тому, що вони не звернулись в поліцію. Це дуже токсична ідея, яка принижує і соромить жертв, замість проблематизувати поведінку нападників.

Показовими прикладами культури зґвалтування можуть бути гумористичні телешоу, фільми чи серіали, де тема сексуального насильства подається як тема для жарту. Правда, ви теж чули ці анекдоти, де жінку зґвалтували випадково або де вона сама цього хотіла? Або ті, де замість підтримки і співчуття постраждалу висміюють.

Індустрія порно і еротики також є прикладом культури зґвалтування. Згідно з контент-аналізом порно 2012 року, воно щорічно стає все більш мізогінним і жорстоким. 9 з 10 фільмів зображують акти гендерованої агресії: душіння жінки, смикання або виривання волосся, ATM-акти (Ass to mouth, тобто коли після анального сексу, пеніс одразу засовується жінці в рот) або таке явище як гегінг (глибокий і жорсткий мінет, за якого у жінки cпрацьовує блювотний рефлекс).

До речі, середній вік, в якому людина вперше стикається з порно зараз 6-7 років. За повної відсутності якісної сексуальної освіти у школах та інших навчальних закладах ми маємо ситуацію, коли порно стає основною репрезентацією і “вчителем” сексу.

Дров в багаття культури насильства також підкидають есенціалістські ідеї про чоловіків, для яких секс є “найнеобхіднішою природною потребою” (що насправді не так) і жінок, для яких секс – це “обов’язок і необхідність”. Чоловіків спонукають задовольнити свою потребу будь-якою ціною: ціною задоволення іншої людини, ціною приниження і болю. А для жінок ідея болю в сексі нормалізують. Чого тільки вартує міф про болючу і криваву “втрату цноти”?

На противагу цим токсичним ідеям існує культура згоди. Це такий протокол спілкування, за якого перш, ніж вчинити будь-яку дію стосовно тіла чи особистого простору іншої людини, варто спитати її дозволу. (Аж так просто!) І лише отримавши активну згоду, діяти. Активна згода означає, що людина, в якої питають дозволу, дає досить артикульовану, сповнену ентузіазму відповідь. Ситуація, коли ця людина вагається або недостатньо активно погоджується, варто сприймати як “ні”. У патріархальній культурі часом будь-яка відповідь жінки, зокрема пряме “ні”, трактується як завуальована згода. А в культурі згоди, навпаки, пропонують за замовчуванням сприймати будь-яку відповідь як “ні” , крім прямого і чіткого “так”.  

Будь-яка реакція, крім прямого і чіткого “так” сприймається як незгода.

Однак не може бути нічого сексуальнішого, ніж коли людина, яка тобі подобається запитує чи можна тебе поцілувати, обійняти, взяти за руку і т. д. Мабуть, нікому не хотілось би будувати стосунки з партнером (чи партнеркою), який чхати хотів (-ла) на твої особисті кордони, почуття і бажання. Відтак, культура згоди – найсексуальніший спосіб перевести спілкування в більш тактильну площину.

Переклад: Ксенія Кропоткіна
Ілюстрація: Annalisa Grassano

Підтримати нас на Patreon!      Залишити відгук! 


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.