У віці 21 роки відомій акторці Беллі Рамзі діагностували аутизм.
Один з її колег помітив, що в акторки є ознаки аутизму, після чого Белла звернулася за допомогою і дізналася про свій стан.
Знаменитість каже, що аутизм не псує їй життя, а навпаки навіть позитивно впливає на її акторську майстерність. Цей розлад зробив її більш уважною до інших людей та допоміг здобути нові навички. Сама Белла називай свій діагноз «звільненням».
Квітень — місяць обізнаності про аутизм. Щороку 2 квітня світ відзначає Всесвітній день поширення інформації про аутизм. Ця дата покликана підвищити рівень обізнаності про аутизм, сприяти інклюзії та підтримці аутичних людей у суспільстві. Ми переконані: не існує у світі теми, яка не може бути осмислена з точки зору феміністичної оптики.
Більше про аутизм у жінок* читайте далі.
Традиційно дискурс про аутизм — як і психічне здоровʼя в цілому — будувався з патріархального погляду, де основна увага зосереджувалася на діагностиці, корекції та соціальній адаптації, а обʼєктами для дослідження виступали чоловіки.
Подібну ситуацію ми спостерігаємо і в дискурсі про РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності), наприклад. Це стосується як сфери досліджень, так і відображення у медіа.
Не дивно, що зрештою у суспільстві сформувалось уявлення, що типовий носій РДУГ — це гучний, метушливий хлопчик-розбишака, якого регулярно критикують за поведінку, небажання навчатися і надмірну енергійність.
А як зображають типового носія аутизму?
Звісно, це також хлопчик, але навпаки більш мовчазний, зосереджений на глибокому вивченні специфічної теми, почасти з області точних наук, який стає обʼєктом насмішок чи відсторонено поводить себе у соціумі.
У нього або немає друзів, або ж є декілька таких же «диваків-лузерів».
Інша варіація репрезентації — фрагмент про самітнього хлопчика, що грається конструктором і починає кричати чи битися об підлогу, коли до нього підходять. Дорослого чоловіка з аутизмом зображають як антисоціального генія, або несамостійного невербального чоловіка, поряд з яким збентежена матір, що все життя ним опікується.
Чи можемо сказати, що ці образи абсолютно не мають звʼязку з реальністю? Звісно, ні.
Проте вони не відображають її повною мірою, не репрезентують усіх людей з аутизмом. Особливо, коли йдеться про жінок*.
Відсутність досліджень аутизму у жінок*, а також різниця гендерної соціалізації має вплив на цю ситуацію.
В процесі дорослішання дівчатка, незалежно від типу мислення, навчаються маскінгу (процес маскування своїх внутрішніх переживань та думок і зміна поведінки в бік менш природньої для особи задля адаптації до умов соціуму). Тому прояви сильних емоційних реакцій внаслідок перевтоми чи стресу — мелтдаунів — в аутистичних дівчаток менш помітні для оточуючих, ніж у хлопчиків з аутизмом, і значно більше засуджуються дорослими.
Безперечно, сучасні медіа прислухаються до голосу суспільного прогресу, тому якщо ваша бульбашка включає 1-2 жінки* з аутизмом, ви рано чи пізно натрапите на актуальну інформацію про дослідження АС (частіше можна зустріти абревіатуру РАС — розлади аутистичного спектру. Актуальнішим натомість є вживання абревіатури АС — аутичний спектр, оскільки аутизм не є розладом психіки, який потребує лікування) у жінок*, можливо, навіть серіал чи кіно, де репрезентація аутизму матиме інакший вигляд.
Проте за межами цієї бульбашки тема все ще стигматизована.
Жінки* з аутизмом не отримують належної діагностики, а якщо й врешті отримують підтвердження, здебільшого в дорослому віці, — можуть зазнавати газлайтингу навіть від, здавалося б, прогресивних по_друзів, для яких говорити про антидепресанти і психотерапію є нормою.
Відсутність адекватних репрезентацій та прийняття у соціумі, жорсткі межі гендерних стереотипів і нетерпимість до інакшості сприяють тому, що жінки* з аутизмом не почуваються безпечно, щоб говорити про свій стан.
Проте завдяки досягненням феміністок процес підважування патріархальних установок і звернення уваги на жіночий* досвід впливає і на сферу дослідження психіки людини (не клітором єдиним, ура!).
Окрім того, що ми врешті говоримо про досвід аутичних жінок*, фемоптика дозволяє нам поглянути на сам аутизм не як на психіатричний діагноз, а як на стан буття, соціально сконструйовану категорію, що перетинається з гендерними нормами, патріархальними уявленнями про «нормальність» і механізмами виключення.
Фемоптика сприяє тому, аби ми ставили собі питання: чи можна взагалі протиставляти людину з аутизмом нейротиповій (сучасні матеріали про аутизм пропонують термін «алістична людина» на позначення не аутичної людини. А такі терміни як «нейровідмінність» та «нейротиповість» піддаються критиці. В україномовному середовищі все ще використовують ці поняття. Ми використали його задля включення людей з РДУГ та іншими особливостями функціонування психіки в парасольку нейровідмінності) як хвору здоровій? Чи можна стверджувати, що аутичні люди не адаптовані до соціуму? А може, варто звернути увагу на існуючі структури та інституції, які насправді не виконують своїх функцій?
Чи інклюзивність є приємним бонусом, усмішкою фортуни чи ознакою купівельної спроможності, а чи має бути нормою, до якої ми всі прагнемо? Можливо, нам варто таки прислухатися до голосу тих, хто більш чутливі до світу, аби цей світ врятувати і для самих себе?
ЩО ПОЧИТАТИ І ПОДИВИТИСЯ НА ТЕМУ:
Сайт The 3rd place (https://www.the3place.info/) — відкритий україномовний просвітницький портал про аутизм у дорослих.
Тік-ток:@neurochudova
Інстаграм: @neuro__divinity, @toren.wolf.
На каналі популяризаторки науки Ольги Маслової є серія розмов про нейрорізноманіття (https://youtube.com/@naukpopil)
Книги:
Strong female character – Fern Brady
Unmasking Autism: The Power of Embracing Our Hidden Neurodiversity – Devon Price
