Є багато інструкцій, як бути гарними батьками. А ось про неповагу до дитини говорити прийнято в рази менше. Це обумовлено й ейджизмом (дискримінацією за ознакою віку), й закоренілими патріархальними настановами, в рамках яких емоції та бажання дитини вважаються менш цінними та значущими, ніж емоції та бажання батьків. Також для пострадянського суспільства є характерною підвищена вимогливість саме до доньок, на яких накладають обов’язки дорослих або вимагають від них привабливості, в той час як сини можуть виглядати як хочуть. Отже, розглянемо кілька поширених шкідливих настанов з дитинства, які можуть псувати доросле життя.

 «Випрями спину, бо будеш кривою!»

Хрясь! З таким звуком на спини багатьох дівчат лягала важка рука батька й матері. Неодмінно було лупити, тихо підкрадаючись, щоб був ефект неочікуваності. Ще гірше, коли до цього (коли мова йде про неповнолітню дівчину) додаються погрози «здати в інтернат через криву спину». Тоді це повноцінний коктейль з фізичного та психологічного насильства. Донька в такому контексті сприймається як товар, який буде складно видати заміж в разі проблем зі статурою. Окрім батьків таке насильство можуть вчиняти вчительки та вчителі, викладачі позашкільних дисциплін, використовуючи для биття указку або знову ж таки руку.

Чому це не турбота: тому що таким чином порушується нервова система, людина знаходиться у постійному стресі, очікуванні удару зненацька. В дорослому житті це може вилитися в страхи, неврози, недовіру до значущих дорослих, болі чи травми в спині, в разі якщо удари були дуже сильними. Вирішити питання з правильним та безпечним положенням тіла допоможуть зручний стілець зі спинкою, правильно підібраний комп’ютерний/письмовий стіл, ортопедична подушка, рюкзак з ортопедичною спинкою й широкими лямками, носіння спеціального корсету для м’язів спини, фізіотерапія, масаж.

«Й не галасуй!»

З дитинства дівчатам часто прививають наступний шаблон поведінки: чим дитина тихіша, тим краще. Звісно, є тихі, малорухливі дівчата, яким цілком комфортно грати у тихї ігри. А от ті, хто не можуть прожити без рухливості, активності, голосного сміху, страждають. Таким дівчатам потрібний вихід емоцій назовні, покарання «за галасливість» не допомагають. Що цікаво, для хлопчиків в рази більша галасливість є майже нормою, а гіперактивна дівчинка викликає здивовані погляди. Далі цей шаблон переноситься в доросле життя й будь-які прояви емоцій жінок, окрім лагідних посмішок, можуть бути означені чоловіками як «надгучна поведінка», «істерична поведінка» тощо.

Чому це не турбота: коли мова йде про темперамент чи тембр голосу, то його важко змінити. «Задавлений» батьками голос може вилитися у страх публічних виступів, постійний надмірний самоконтроль, невротичні розлади.

«Посиди з братиком, а я до друзів! Тренуйся доглядати дітей, бо ти майбутня мама!»

З радянських часів в наші дні прокрокував стереотип, відповідно до якого кожна дівчинка просто мріє доглядати своїх молодших братів чи сестер. Ідея про те, що догляд за кожною дитиною — це обов’язок батьків дітей досі здається ледь не революційною. Безумовно, якщо старша донька сама виказує бажання допомогти в догляді за молодшою дитиною чи дітьми — це її право. Але також дитина має право відмовитись допомагати. Їй може бути нецікавий догляд за дітьми.

Чому це не турбота: нав’язування виконання батьківських обов’язків може розладити стосунки не тільки між донькою й батьками, а й між донькою й молодшими дітьми у підлітковому віці та дорослому житті. Кожна дитина має право на повноцінне дитинство, без перетворення свого побуту на суцільну доглядову працю, виконувану замість матері та батька. До того ж аргументація про «тренування майбутньої мами» дуже дивна по своїй суті. Дівчина може не бажати мати дітей. Або притримуватися позиції що навчиться усього, маючи на руках власну дитину. Зараз доступні мільйони книжок й інструкцій щодо догляду за немовлятами, тому маскувати примусову працю під тренування є простою експлуатацією дитячої праці.

Авторка: Ксенія Чубук
Ілюстрація: Joanna Neborsky