Одні лише релігійні джерела не здатні пояснити певні соціальні практики мусульманських суспільств, оскільки хоч іслам і є ключовою віхою функціонування більшості інституцій мусульман, він являє собою радше вагоме теоретичне підґрунтя, застосування на практиці якого залежить від ряду інших чинників, таких як інтерпретація Корану та практик Пророка, історії та багато іншого. Тож в даному розділі я спробую продемонструвати безпосередні практики мусульманського суспільства щодо жінки, її місця та ролі в публічній сфері та родині через вивчення загальних мусульманських традицій, оскільки не зважаючи на те, що певні устої кардинально різняться, залежно від країни, спільна релігія та минуле внесли багато ідентичних рис в усі мусульманські суспільства Близького Сходу та Магрибу. Так, часто ми знаходимо зовсім різні норми в законодавчій системі даних країн, щодо одруження, народження дитини, освіти тощо, однак, традиційні уявлення про ці речі, як показують соціологічні дані, є схожими, та навіть деколи ідентичними у більшості мусульман та мусульманок незалежно від держави.

До того ж, важливо  сказати, що попри глобалізацію та вагомий вплив західного суспільства на даний регіон, мусульманські спільноти активно борються проти “вестернізації” та діють всіма можливими способами аби захистити свої традиції та цінності. Саме тому впродовж історії, ми можемо спостерігати, що за хвилями модернізації суспільств та емансипації жінок часто слідують контр хвилі нової “традиціоналізації”, які найчастіше проявляються в риториці повернення до “витоків ісламу”, “великого минулого” та навіть відродження “великої батьківщини”. Так, якщо до 1979 року шах Ірану активно впроваджував модернізацію іранського суспільства так, аби воно було схоже на західне, то революція аятоли Хомейні призвела до встановлення строгих ісламських традицій із застарілими гендерними ролями, що автоматично поставило жінку в другорядне становище в іранському суспільстві. Те ж трапилося і в Афганістані, коли жінкам, вже звиклим до активного життя, повсякденної роботи та досить незалежного економічного становища, довелося надягнути бурки та сидіти вдома, чекаючи, що хтось принесе їм хліба, який вони самі більше не мали права здобувати. Саме через ці та багато інших історичних фактів, ми не можемо досліджувати історію розвитку прав жінок в даному регіоні лінійно, як це можливо на Заході та навіть в Україні. Тому я буду наводити загальні дані, опираючись, більшою мірою, на сучасну ситуацію, яка існує на сьогоднішній день.

Як вже згадувалося, попри відміну та навіть заборону ісламом різного ставлення до народження доньки та сина, дослідження демонструють, що родина радіє появі на світ доньки набагато менше ніж народженню сина. Так, згідно з дослідженням Світового банку, велика кількість мусульманських родин будуть намагатися народити другу дитину, якщо першою була донька, аніж навпаки [ 48 ]. Тож іноді дискримінація жінки починається вже з самого її дитинства, оскільки гендерний  пріоритет під час народження дитини часто відображається на її подальшому вихованні та ставленні до неї родини.

Звичайно на бажання мати сина часто впливають соціоекономічні обставини. Так, під час панування в Афганістані Талібів жінкам не можна було виходити з дому та заробляти собі на життя, а натомість, хлопчики могли працювати з юного віку. Це вплинуло на те, що народження дівчини стало вважатися справжнім горем в родинах, де був тільки один чоловік, або взагалі його не було. Іноді маленьких дівчат перевдягали в хлопців і, ризикуючи своїм життям, йшли в чоловічій світ добувати їжу для своєї родини[1]. Також хлопчики можуть бути більш очікувані через міркування про продовження родини, через факт соціальної структури суспільства, в якому чоловік займає вищу, більш престижну та важливішу роль [ 15, с. 33-37 ]. Що стосується суто мусульманських суспільств, то на даний пріоритет впливають також родинні традиції, оскільки батьки завжди знають, що рано чи пізно, їхня донька вийде заміж і тим самим повинна буде залишити свою родину [ 15, с. 48-49]. Крім емоційної складової, даний факт також впливає ще і на прагматичну сторону – якщо жінці дозволено працювати, вона ніколи не буде приносити гроші в свою материнську сім’ю, допомагати з домогосподарством своїм власним батькам тощо – всі економічні та іншого роду вигоди від неї таким чином залишаються для родини її чоловіка – саме тому батьки, які мають в родині тільки доньок, постійно хвилюються  про те, що можуть колись  лишатися самотніми, без ніякої допомоги від своїх власних дітей. Крім того, матері часто більш щасливі мати сина, оскільки знають, що коли він одружиться, їх статус в домі та в соціумі стане вищим. За мусульманськими традиціями, далеко не перша жінка чоловіка найголовніша в домі, а його мати, про яку він зобов’язаний піклуватися найбільше та яка має право диктувати свої правила в будинку [ 37, с. 5 ].

Про ситуацію з більш бажаним народженням хлопчика пише і Малала Юсуфзай – активістка та борчиня за права дівчат мати освіту. В своїй автобіографічній книзі “Я – Малала” вона пише: “Я родилась в стране, где в честь новорожденных сыновей открывают оглушительную пальбу: а новорожденных дочерей тихонько прячут в дальней комнате.” Цей факт, говорить вона, дуже пов’язаний,  з тим, що всім відомо, що жінка займає не значне становище в суспільстві – “ Когда девочки вырастут: их ожидает один незавидный удел – стряпать и рожать детей…” [ 54, с. 29 ].

В традиційній мусульманській родині дівчата та хлопчики виховуються по різному, найчастіше в родинній та соціальній площині існує сегрегація двох статей. Вважається, що така сегрегація існує для запобігання розвитку “незаконних відносин”, які забороняються в Корані. Це правило трохи слабше діє в лікарнях, які найчастіше будують для обох статей  [14 ].

Загалом в мусульманських суспільствах виховання дівчат виходить із їхньої майбутньої ролі в суспільстві – вона буде дружиною, матір’ю та господинею, саме тому традиційно виховується у доньок прагнення бути красивими для майбутнього чоловіка. Дружина в мусульманській родині також має бути скромною та вихованою, саме тому велику увагу приділяють поведінці дівчат та їх манерам. На додачу, якщо в родині є доньки та сини, то зазвичай виховується субординаційне положення доньок по відношенню до їх братів, як майбутніх “охоронців” та “захисників” [ 29, с. 57].

Що стосується освіти, то цей показник особливо залежить від політики країн. Відомо, що жінки, ще з часів Пророка, відігравали значну роль у поширенні ісламу та як вже було сказано, навіть в найбільш ісламізованих країнах, де релігійні лідери мають велику та навіть подекуди одноосібну владу, релігійна освіта – читання та вивчання ісламу, вважається дуже важливою. Що стосується світської освіти, то на загал її необхідність теж диктується роллю жінки в мусульманському суспільстві. Найчастіше освіта дівчат офіційно дозволена і обов’язкова в державах (за деякими виключеннями), однак згідно з ЮНЕСКО, серед 10 країн, в яких дівчата масово пропускають заняття в школі, 7 – мусульманських: Нігерія, Пакистан, Ефіопія, Кот-д’Івуар, Буркіна-Фасо, Нігер та Ємен. Приймаючи до уваги ці дані, ми можемо зробити висновки, що така ситуація також залежить великою мірою від економічних показників країни. З іншого боку, в таких найбагатших країнах світу, як Саудівська Аравія, жіноча освіта теж знаходиться на низькому рівні. У ваххабістській системі жінкам, найчастіше потрібен дозвіл на отримання освіти від батька або чоловіка. Багато жінок мають обмежений час, який вони можуть провести в бібліотеках, тому що не можуть відвідувати їх без чоловіків, які повинні їх супроводжувати. Також існує велика гендерна  сегрегація, так в Саудівській Аравії немає шкіл, які б дозволяли вчитися дівчатам та хлопцям в одному класі та навіть – приміщенні. Жінкам дозволено слухати лекцію від чоловіка тільки зі спеціального екрану, а питання вони можуть ставити по телефонній лінії, яка спеціально для цього працює в університетах [ 7, с. 4 ].

Що стосується викладання, то вважається, що іслам не передбачає того, що жінки можуть навчати чоловіків, саме тому жінки зазвичай викладають в закладах для дівчат. Коли ж доводиться викладати в змішаних інституціях, то жінки в найбільш традиційних системах знаходяться в чіткому субординаційному становищі по-відношенню до викладачів-чоловіків. Як розказує Д-ка Маріам аль-Джавіні, заступниця директора школи для дівчат в ісламсько-саудівській академії в Олександрії, Вірджинія, після того як викладачка перевірить роботу студентки чи студента та поставить оцінку, вона змушена також віддати її ще раз на повторну перевірку викладачу чоловічої статі. Аль-Джавіні також повідомляє, що загальне відношення до студенток лояльніше ніж до студентів, прийнято вважати, що саме студенти чоловічої статі будуть дійсно користуватися набутими знаннями на практиці. Загалом, частка викладачок в університетах мусульманських країн  є дуже маленькою (див. дод 1).

Мусульманський світ характеризується найнижчим рівнем жіночої писемності [ 26, с. 8-9]. Таке відношення до освіти дівчат, диктується поряд з іншими обставинними, бажаною роллю жінки бути домогосподаркою, матір’ю та хорошою дружиною. Навіть в тих країнах де праця жінок офіційно дозволена і не потребує додаткових дозволів від чоловіків, суспільство вважає кращою долею для жінки сидіти вдома і виховувати дітей. Цим пояснюється і те, що зростаюча роль жінок, які отримують освіту не впливає серйозно на встановлення гендерного балансу на ринку праці мусульманських країн. Дозвіл жінкам брати участь у виборах в Саудівській Аравії та Ірані не завжди вітається суспільною думкою, тому частка жінок в цій сфері мізерна, а ті, хто все-таки присутні на високих політичних посадах, розказують яких великих зусиль їм коштувало перш за все переконати родину та близьких, що немає нічого принизливого для жінки в тому аби працювати і, найголовніше, бути видимою в суспільстві [ 20 ]. Так на Близькому Сході тільки 20 відсотків жінок старше 15 років залучені до ринку праці [ 26, с. 18]. Зазвичай складність жінок потрапити на високі посади диктується також упередженнями і стереотипами, які існують у всьому світі, а особливо проявляються в традиційних суспільствах. Так більшість мусульманського населення не сприймають жінок як потенційних політичних лідерок і вважають чоловіків більш підходящими для таких посад.

В деяких країнах жінкам відкрита дорога займатися бізнесом та економічною діяльністю в більшій мірі ніж політичною, але такий тренд стосується переважно саме багатих економік Перської Затоки, таких як ОАЕ, Катар, в який громадянки мають достатньо власних грошей аби заснувати свій бізнес та керувати ним. Звісно, що в бідних країнах, жінки не мають можливості почати власну справу самостійно з нуля, тож якщо вони влаштовуються на роботи, зазвичай  це низькі позиції з низькою заробітною платою.

В мусульманських країнах сьогодні вагому роль грає також походження жінки, її громадянство та навіть релігійна секта. Так, якщо жінка походить з інтелігентної родини, в якій вона мала змогу отримати доступ до освіти та підтримку своїх батьків займатися тією справою, яка їй подобається, то замість того аби виходити заміж в ранньому віці, вона потенційно може добитися великих результатів, проте такі сценарії є радше виключенням, оскільки крім гендерної дискримінації в традиційних суспільствах присутні також і інші види нерівності, наприклад,  за походженням – жінкам з бідних країн які іммігрували в країни Перської Затоки набагато складніше буде отримати до себе шанобливе ставлення, ніж громадянкам, а громадянкам Саудівської Аравії, наприклад, з шиїтською вірою, буде набагато тяжче ніж тим, чия родина сповідує ваххабізм. Така нерівність прямо порушує норми мусульманської солідарності, які прописані в Корані, встановлюючи нові види нерівності. Це вплинуло і на те, що стратегії переважно західних організацій та таких світових як ООН, з покращення життя жінок на Близькому Сході та Магрибі, не призвели до якісної зміни ситуації.

Хоч роль жінок в політиці обмежена, вони часто грають вагому роль в соціальних процесах, особливо під час революцій та супротиву. В першому розділі я згадувала про участь жінок в битвах ще за часів Пророка, та історії відомо багато різних випадків, коли мусульманські жінки разом з чоловіками боролися за різного роду права. Вони брали участь в боротьбі проти колоніалізму та окупації, є багато задокументованих джерел, в яких є свідчення про вагому роль жінок під час повстання проти шаха в Ірані тощо  [ 25, с. 4 ]. Сьогодні найбільш репрезентаційні випадки це революції 2011-2012 років та палестинське протистояння.

Звісно, випадок з Палестиною дуже складний, він потребує окремого аналізу, оскільки жінки в ньому знаходяться в амбівалентній ситуації, вони часто є жертвами радикального ісламу, пропаганди патріотизму та соціального тиску, стаючи терористками-смертницями та віддаючи своїх синів у “воїни за віру в Аллаха”. Жінки на окупованих палестинських територіях часто страждають від традиціоаналістських поглядів суспільства, тож часто за невідповідність цим поглядам жінкам загрожують жахливі види покарань, які найчастіше вчиняють члени їхньої власної родини. Згідно зі звітом “Women against Violence”, 162 жінки було вбито власними родичами з 1991 до 2015 рік на палестинських територіях [ 8 ]. Все це безумовно є причиною постійного стану війни та пропаганди насилля. Однак, палестинські жінки також роблять і свідомий вибір, борючись за своє життя та життя власних дітей. Сьогодні ми бачимо багато новин, в яких описується участь жінок в протистоянні проти ізраїльської окупації, та палестинські феміністки вказують, що намагання змалювати ЗМІ те, що включення жінок є чимось новим і характеризує нову фазу палестинської боротьби є оманливим. Палестинські жінки завжди були важливими `акторками руху за незалежність, починаючи з моменту коли Палестина була підмандатною територією Великої Британії. Так у 1936 році британські солдати в селі Бака аль-Гарбія  забрали в полон всіх палестинських чоловіків, тоді, вночі, жінки та діти пішли до військових бараків, озброєні тільки камінням, вимагаючи звільнити їхніх чоловіків, чого вони і досягли. Під час воєн проти Ізраїлю вони також формували загони протистояння та організовували центри допомоги пораненим. Напевно кожній палестинській дівчині відома Лейла Халед, яка стала першою жінкою в 1967 році, яка воювала в Народному фронті визволення Палестини і добилася великих результатів [ 33 ].

Крім військових дій жінки на палестинських землях організовують освітні центри для дітей, центри притулку та багато іншого. Тож, ми можемо сказати, що попри всі стереотипи, які говорять про те, що жінка мусить сидіти вдома, мусульманки, насправді, часто виконують “нетипові” для них ролі аби захистити родину, суспільство та власні права.

Активність жінок та їх вплив на суспільство показала також хвиля повстань в країнах Близького Сходу та Північної Африки в 2011-2012 рр. Так, протягом революції в Лівії можна було спостерігати численні новини, про те, що жінки виходили на вулиці, повідомляючи про свою громадську позицію проти тоталітарного режиму М. Кадаффі. Те саме відбувалося в Тунісі, де на вулиці виходили як багаті жінки, так і бідні безробітні, в Єгипті, де силами жінок на площі Тахрір були організовані умови для протесту і навіть в Ємені, де відома Тавакуль Карман організувала перші протести в університеті проти правління Алі Абдулли Салеха. В Бахрейні жінки були серед перших, хто почали постання на площі Пеарл. Щось схоже сталося і в Сирії, де ще до подій в березні 2011 року, жінки приймали активну участь у громадському русі, вимагаючи реформ від партії Баас. Жінки заявляли про свою активну позицію, ризикуючи своїм життям, і як розказували в інтерв’ю ті, хто брали участь у повстаннях, сили правоохоронців, не дивлячись на стать та стереотипи щодо жінок в суспільстві, вчиняли такі самі акти насилля по відношенню до них, як і до чоловіків.  Разом з тим, жінки також потерпали від сексуального насилля з боку поліції, яке було націлене на приниження жінки аби довести її меншовартість та обмежену роль в суспільстві [ 51 ] [ 4 ].

Зараз, після того як пройшли вже роки після тих революцій, ми можемо спитати себе, куди поділися ці жінки. Як це часто буває, жінка потрібна лише в кризовий ситуації, а в мирний, чи навіть не зовсім мирний час, – коли повстання стають війною, яку починають та ведуть чоловіки, жінка повертається до другорядної ролі і знову стає невидимою в суспільстві. Так, в Уряді національної єдності Лівії, який визнаний міжнародною спільнотою та був створений за її ініціативи, майже немає жінок, що вже говорити про ті об’єднання,  які формуються без сприяння ООН та її політики гендерної рівності.

Звісно, Арабська весна, палестинське протистояння та безліч інших подібних подій лише демонструють справжню важливу роль жінок в суспільстві, їх прагнення покращити ситуацію у власній країні, впливаючи на хід подій. В протистоянні і повстаннях жінки мають шанс продемонстрували власні позиції, проте в мирний час, зазвичай, вони виконують свої гендерні ролі, приписані їм традиціями і часто законами, які уособлюють ці традиції.

Хоч існували та існують випадки жінок на фронті в мусульманських суспільствах, та треба наголосити, що найчастіше, під час війни, жінки займаються забезпеченням медичної допомоги, освіти та засновують притулки, тобто центри, які скоріше рятують від війни, ніж поглиблюють суспільство в збройне протистояння. Сьогодні саме жінки та діти в Ємені, Сирії, Іраку, Лівії та інших країнах є справжніми жертвами війни, які страждають від насилля, голоду, численних бомбардувань, що здійснюють ті хто, будучи наділені владою, володіють достатніми ресурсами аби вести бойові дії.

В мирний час, найважливіша роль мусульманської жінки – це роль дружини, матері та домогосподарки. Розглянемо загальні родинні традиції мусульманського світу та деякі показники по країнах.

Традиційними і єдиними можливими стосунками в мусульманських суспільствах є гетеросексуальні стосунки чоловіка та жінки. До шлюбу не тільки сексуальні стосунки, а й побачення є найчастіше заборонені згідно з мусульманськими традиціями. Звісно, дівчата з деяких родин можуть собі дозволити зустрічатися з хлопцем в певних країнах, однак, такі практики не афішуються, навіть тоді коли вони не заборонені законом. Найчастіше ініціаторами одруження стають родини або сам майбутній чоловік, який йде до батьків жінки і пропонує себе її “опікуну”, який найчастіше є її батьком або братом. Теоретично жінка може відмовитися, бо як вже було сказано, згідно з практиками самого Пророка Мухаммеда батьки не мають права змушувати жінку виходити заміж за людину, яка їй не подобається. Однак, по-перше, мусульманське суспільство ставить родину на перше місце, саме тому згідно з усталеними нормами жінка повинна вийти заміж і якщо вона цього не робить, вона отримає осуд суспільства. Зробити дівчина повинна це якомога  раніше, оскільки насправді, незважаючи на практики Пророка, сьогодні мусульманські чоловіки рідко одружуються на жінках старшого віку, бо не дивлячись на те скільки їм років, вони завжди можуть взяти собі молоду дружину. На додачу, в суспільствах також розвинутий культ “цнотливості” жінки, тому мусульмани рідко беруть в дружину жінку, яка вже була одружена до того. З огляду на соціальне положення жінки, її економічне становище, вона найчастіше піддається суспільному тиску і виходить заміж за того, кого їй вибрали батьки. До того ж в мусульманських родинах прийнято мати багато дітей, тому існує також тиск з боку родини позбавити її тягаря утримування дівчини, оскільки жінка рідко коли має змогу сама заробляти собі на життя, так, вона йде в іншу родину аби не бути обузою своїх рідних. Крім того, практика того, що жінка може теоретично відмовитися від запропонованої пари не визнається у всіх суспільствах однаково. Дехто говорить, що вона може вибрати тільки у випадку, коли їй пропонується стати другою, третьою або четвертою дружиною, а дехто взагалі не питає її згоди. Так найбільшу роль в створені шлюбного контракту відводиться старшим членам родин, зазвичай, чоловікам.

В мусульманських країнах існує велика проблема дитячих шлюбів. Дослідження, які були проведені на дану тематику, показали, що чим краща освіта в дівчини, тим пізніше вона виходить заміж, що, безумовно, залежить також і від родини, з якої вона походить.  Так в Єгипті  середній вік дівчат, які не мають освіти, для шлюбу – 18 років, до 20 вони вже народжують свою першу дитину. Ті дівчата, які отримали хоча б середню освіту, вступають в шлюб в середньому в 23 роки і народжують свою першу дитину в 25 [ 26, с. 18]. В більшості мусульманських країн “вік згоди” для дівчини – 12-15 років, хоча існують і певні виключення.

Найчастіше в даних шлюбах чоловіки набагато старші від своїх дружин. Саме з цієї причини на Близькому Сході та Північній Африці розгорнувся цілий рух, який називається “Дівчата – не дружини” (“Girls – not brides”), який підтримується ООН. В Тунісі – в одній з найрозвинутіших мусульманських країн, був проведений соціальний експеримент на реакцію населення щодо весілля 12-річної дівчинки та зрілого чоловіка[2]. Експеримент показав, що люди в Тунісі, особливо жінки, звертали увагу на це дійство і були загалом схвильовані даною ситуацією. Часто феміністичні організації проводять також різноманітні акції на дану тему, різного роду вистави, які показують всю абсурдність дитячих шлюбів (див. дод 2).

Коран не прописує якісь гендерні ролі в родині, однак традиційно вони чітко встановлені, і чоловік, і жінка займають тут своє певне місце і виконують приписані їм суспільством обов’язки. Зміна гендерних ролей в певній родині, особливо стосовно чоловіка, вважається принизливою і осуджується суспільством.

Сепарація статей найчастіше починається зі шлюбної церемонії, оскільки згідно з традиціями більшості мусульманських країн, на церемонії жінки і чоловіки не зустрічаються, і святкують весілля сегреговано. Важливі складові весільної церемонії: махр (مهر‎‎) – певна сума грошей або коштовності, які чоловік дарує жінці під час укладення шлюбу, шлюбний контракт, свідки та “опікуни”. На самій церемонії, під час підписання шлюбного контракту жінка та чоловік повинні сказати “Я приймаю”, щодо умов шлюбу, яких стосується контракт. Та оскільки часто наречена та наречений знаходяться окремо під час даного процесу, то до підписання шлюбного контракту може допускатися довірена особа, яка дає згоду від імені дружини. Дані процеси, звісно, є лише церемоніальними, оскільки все погоджено вже до весілля. Проте певні церемоніальні функції можуть бути досить символічними і демонструвати майбутні гендерні ролі чоловіка та дружини в родині. Так, під час офіційної додаткової релігійної церемонії, під час якої зазвичай читають Fatihah – перший розділ Корану і наречені дають клятви, наречена говорить: “Я, (ім’я нареченої), пропоную себе у шлюб відповідно до вказівок Святого Корану і Святого Пророка. Я обіцяю, чесно та щиро, бути слухняною та вірною дружиною “. Наречений: “Я обіцяю, чесно та щиро, бути вірним і корисним чоловіком” [ 41 ].

Як вже зазначалося – покірність та слухняність – найважливіші риси мусульманської жінки, які виховуються в ній з дитинства аби вона застосовувала їх в родині та суспільстві. Ця покірність та сором’язливість проявляються в одязі, який згідно з Кораном повинен не бути облягаючим та повинен “прикривати геніталії жінки”. Сьогодні на жіночий одяг і що таке скромність в умінні одягатися дивляться по-різному різні суспільства та політичні режими. Як ми бачимо з практики країн, хтось вважає що скромній жінці достатньо одягнути хустку, а хтось вважає необхідним що б у жінки не було видно навіть очей. Сьогодні загальна риторика спрямована на те, що жінка повинна сама обирати як їй бути вдягненою, насильний примус до будь-якої форми одягу диктується ієрархічною владою патріархального суспільства та об’єктивізацією жінки. Дослідження, які були проведені в деяких мусульманських країнах показали, що в загальному більше жінок ніж чоловіків говорять, що це право жінки вирішувати носити їй чи ні різного роду покривала, а також що загалом в досліджених країнах більшість людей (чоловік і жінок разом) все ж таки вважають, що жінка все-таки має право робити вибір з цього приводу (див. дод 3).

Домінуванням традиції “пристойної” та “сором’язливої” жінки диктуються і розуміння сексуальних бажань. Зазвичай мусульманки, навіть зі своїми чоловіками, не говорять про такі речі, оскільки це вважається непристойним і подекуди навіть гріховним. Це також пояснює той факт, що мусульманки дуже рідко звертаються в лікарню, якщо мають певні гінекологічні проблеми  [ 14 ]. Чоловік, на відміну від жінки, навпаки, може вільно говорити про такі речі, так прийнято вважати, що жінка повинна бути “чиста” і вільна від бажань сексуального задоволення, навіть часто сексуальне бажання жінки вважають міфом і намагаються зробити так аби воно не існувало. Цим фактом пояснюється практика мусульманських суспільств жіночого обрізання, яке зазвичай практикується в юному віці дівчат. Хоч дана традиція зараз вже заборонена в багатьох країнах, її практики не стають меншими, особливо залишаються популярними в невеликих поселеннях. Жіноче обрізання – це практика зрізання клітора дівчат, щоб приборкати їх сексуальне бажання та зберегти їх сексуальну “чистоту” перед шлюбом. Ця практика перш за все є смертельно небезпечною, вона часто призводить до кровотечі та смерті від інфекції. Ті дівчата, які виживають страждають від жахливих наслідків, які проявляються в шлюбі та вагітності. Найчастіше жіноче обрізання диктується саме традиціями суспільства аніж релігією, так в найбільш консервативній країні – Саудівській Аравії, вона найбільш осуджується, в той час як в африканських країнах ця практика є дуже поширеною [ 31 ]. Не дивлячись на велику кількість смертей та проблем, які пов’язані з даним звичаєм, жіноче обрізання дуже складно зупинити, так багато міжнародних організацій за права жінок підіймають це питання, однак їх засудження призводить тільки до певних офіційних дій керівництва держав, які в результаті забороняють її, однак це? не впливає на справжню відмову від даних дій в певних місцевостях, які роблять це нелегально, чим ставлять здоров’я дівчини ще в більшу небезпеку.

Сексуальні бажання та секс – табуйовані теми в мусульманських суспільствах, як і в більшості традиційних суспільств, саме тому діти, особливо дівчата, не отримають сексуальної освіти, навіть іноді власні матері не особливо з охотою розмовляють з дитиною на ці теми. Так жінки часто не тільки приховують свої проблеми, а й не знають про них. Оскільки жінки в періоди менструації не мають права входити в мечеть і навіть робити Хадж, який для багатьох мусульманок є дуже важливою подією в їхньому житті, жінки вживають таблетки аби відтермінувати свій менструальний цикл, які без консультації з лікарями можуть призвести до певних проблем зі здоров’ям [ 14 ].

Аби вивести менструацію з табуйованих тем група студенток і студентів з Пакистану вивісили жіночі прокладки в туалетах університету в Лахорі, з надписами “Це природньо” (“it’s something so natural”), “Я не зламана або погано зроблена” (“I’m not flawed or poorly made”). Так молоді люди намагаються активно протистояти навмисному ігноруванню тілесності в традиційному мусульманському суспільстві [ 32 ].

Оскільки про методи контрацепції ніде не написано в Священному Писанні, мусульмани не мають спільної думки щодо цього. Дехто вважає використання превентивних засобів можливим, але не бажаним, а дехто наголошує, що якісне планування родини вимагає і передбачає використання контрацептивів. Використання презервативів в мусульманських країнах відрізняється, відображаючи ці відмінні погляди і коливається від менш ніж 5% (у Мавританії, Ємені, Сомалі та Судані) до більш ніж 50% (в Туреччині, Лівані та Тунісі), хоча, звісно, такі показники складно оцінити точно  [ 14 ]. На загал, більшість ісламських шкіл дозволяє користуватися засобами контрацепції, в той час як деякі особливо консервативні клерикали ведуть масову кампанію аби переконати населення в гріховності цих засобів.

Традиційно жінка – це перш за все мати; хоча згідно з традиціями, справжнім вихованням дитини повинен займатися батько, догляд за нею та забезпечення турботою, особливо в перші роки життя, відводиться жінці. Аборти зазвичай заборонені в країнах регіону, однак дане питання дуже залежить також і від політичної системи країн. В більшості мусульманських держав аборт дозволений тільки тоді, коли виношування і народження можуть загрожувати фізичному здоров’ю жінки [ 13 ]. Коран та хадіси нічого не говорить про аборти, однак часто підставою для їх заборони є саме релігійні тексти. Багато хто трактує заборону вбивати дівчат під час народження, як несприятливе ставлення ісламу до переривання вагітності. Поруч з цим, Туніс ще у 1973 році легалізував аборти у період в перші 12 тижнів, коли в більшості навіть європейських країн аборти ще не були легальні. Що ж стосується мусульманських країн, то загалом законодавство щодо абортів в них залишилося незмінним ще з часів існування колоній, саме тому 17 з 47 мусульманських країн дозволяють аборти тільки в тому випадку, коли життю матері загрожує небезпека [ 42 ].

Як вже зазначалося, офіційно іслам дозволяє розлучення з ініціативи як чоловіка так і жінки, однак, на практиці розлучення є дуже рідкими, особливо з ініціативи жінки. По-перше, жінка часто не має економічної свободи аби жити окремо та можливості аби заробляти собі на життя. По-друге, розлучення означає суспільний осуд і повернення до материнської родини, яка теж найчастіше буде осуджувати жінку за такий крок. По-третє, через вже згаданий “культ цнотливості” жінка навряд чи буде мати шанс повторно одружитися – так доля розлучених жінок зазвичай трагічна, перш за все через суспільні бар’єри. Дуже багато мусульманських країн не надають навіть дані про відсоток розлучення, а відсоток тих, які надали є дуже маленький порівняно зі світовими показниками (див дод. 4). Часто на бажання розлучитися також впливають діти, які, згідно з традиціями, зазвичай залишаються з чоловіком. Це відрізняється залежно від країни та від соціально-економічного становище родини, однак звісно, що та жінка, яка вимушена повертатися в свою материнську родину, майже не володіючи статками аби утримувати себе, часто не може собі дозволити забрати з собою дітей.

Тож факти, які були наведені про долю та образ жінок в традиційному мусульманському суспільстві дозволяють нам зробити висновок про те, що далеко не релігія визначає ті чи інші засади звичаїв та традицій суспільства та його патріархальні засади, а навпаки – патріархальні засади суспільства подекуди впливають на трактування релігії, особливо в тих місцях, де її значення нечітке та без контексту може бути трактоване по-різному. Консервативність мусульманських суспільств диктується не тільки вагомою роллю ісламу, а домінуванням патріархального дискурсу в структурі суспільства. Так, навіть ті права, які надав іслам жінці, такі як розлучення, власний вибір, освіта та багато інших, хоч і теоретично можливі та складні в реалізації в умовах, які були побудовані практиками суспільств.

[1] фільм “Усама”, (електронне джерело) https://www.youtube.com/watch?v=Pi_wWhgf1xE

[2] Соціальний експеримент в Тунісі, (електронне джерело) http://www.mirror.co.uk/news/world-news/passers-react-angrily-middle-aged-7379053

Авторка: Марія Демішева
Ілюстрація: Gonçalo Silva/Demotix