Не можу згадати, в якому віці мені вперше потрапили на очі терміни «депіляція» та «епіляція». Але точно пам’ятаю, що чим ближче до випуску зі школи, то більш старанно виголеними були мої ноги, пахви, лобок. При цьому мене складно назвати класичною цільовою аудиторією жіночих журналів, де реклама бритв та кремів для видалення волосся вистрибує з кожної десятої сторінки. Звідки воно взялося? Складно сказати. Може, то прийшло з фільмів чи візуальної реклами. Вже не так важливо. Найдивніші відчуття у мене пов’язані з практикою вищипування брів. Років до п’ятнадцяти навіть на думку не спадало, що з бровами можна й треба щось робити. Середньостатистичні, нічим не примітні брови. Але чомусь матері схотілося зробити красиво й більша частина волосинок була висмикнута. Обличчя з новими бровами було якесь сумне, збентежене й жалісне.

Здавалося, що усі навкруги бачать, що поряд основним масивом волосинок пнеться, лізе нова, порушуючи «ідеальну» волосяну конструкцію. В косметичці завівся пінцет й почалося смикання. Не завжди вдале. Колись було боляче, колись не дуже. Десь рік тому мене наче щось вжалило: мені 26, а я навіть не знаю, яка в мене природна форма брів.

Волосинки виявилися вередливими й примхливими. Через багаторічне смикання вони відмовлялися рости як треба, виходили по мірі відрощування слабими, тонкими, випадали. Ще вони могли влаштувати повстання й почати відростати нерівномірно. Наче й висмикувати жаль, але й несиметричні брови спостерігати було нецікаво. Далі були місяці нудних притирань рослинними оліями. Догляд обличчю сподобався, волосини потовстішали, заблищали й не поспішали втікати з надбрівних дуг.

Вони росли й поспішали назустріч одна одній. Нарешті у майже щоденних знущаннях відпала необхідність. Олівець для брів перейшов з розряду «використати щоденно» до категорії «можливо, перед зйомками, якщо не ліньки фарбуватися». Час, коли власних брів було не так багато, був відмінним полем для експериментів, малювання хною та олівцем найдивовижніших та футуристичних форм. Але усе ж природність на сьогодні здається мені найбільш привабливою, якщо говорити про форму брів. Вони розумні. Самі по собі гострі на кінчиках, товстенькі ближче до перенісся. В них все гармонійно.

Нудний процес відновлення  втраченого допоміг  більш уважно фільтрувати бажання й виявляти, які з них дійсно належать мені.  Дописуючи цю колонку, мимоволі гордо проводжу пальцями по брові й шраму під нею. Мені усе подобається.

Авторка: Ксенія Чубук
Ілюстрація: «Hey Arnold!»