Від наших улюблених феміністичних месниць у масках Guerrilla Girls. Переклад статті.


Якби ти провела 30 років, намагаючись досягти цілі, то яких результатів потребувала б, щоб продовжувати?

Коли йдеться про здобуття навиків, може здатися, що декількох десятиліть більш ніж достатньо, особливо, якщо ти дослухаєшся до слів Малкольма Гладуелла, який у своїй книзі “Генії і аутсайдери” пояснює, що досягнення майстерності у певній сфері вимагає приблизно 10000 годин практики. Але коли справа стосується боротьби з несправедливістю, шлях до успіху набагато довший і складніший.

Із 1985 року група Guerrilla Girls під керівництвом семи анонімних жінок у масках здіймають такий необхідний галас через гендерну та расову нерівність у світі мистецтва. Вже більше 30 років вони публічно засуджують музеї, які не колекціонують та не експонують роботи жінок-художниць і художників не зі світлим кольором шкіри, використовуючи факти, гумор та “шокуючі візуальні матеріали”. І після кількох десятиліть роботи вони не збираються зупинятись.

Чому? Тому що жінки все ще дуже мало представлені в галереях та музеях. Останні статистичні дані відображають жахливий стан гендерного паритету в світі мистецтва: у 2013 році кожен художник у топ-100 аукціонних продажів був чоловіком. У 2014 в топ-40 не було жодної жінки. У 2015 році лише п’ять із 34 художніх галерей, досліджених феміністичною мистецькою групою Pussy Galore, могли пишатися реєстрами з понад 50 відсотками жінок.

В інших сферах поп-культури різноманітність зараз знаходиться у центрі уваги. Рух #OscarsSoWhite підвищив обізнаність про “білоцентричність” кінопремії “Оскар” і Голлівуду в цілому. В літературному світі існують як організовані зусилля, спрямовані на боротьбу з гендерною та расовою нерівністю у видавничій справі, так й індивідуальні акції протесту. Незважаючи на статистично підтверджену нестачу прогресу в світі мистецтва, Guerrilla Girls продовжують виступати за більш різноманітну репрезентацію в мистецьких інституціях з надією, що зміни вже видніються на обрії.

GUERRILLA GIRLS

Знаходячись на межі між мистецтвом та активізмом, нью-йоркські Guerrilla Girls використовують псевдоніми, на які їх надихнули художниці, що жили до них, і на публіці завжди носять маски горил. Вони надають перевагу анонімності, щоб зосередити увагу на проблемах, з якими борються, гострій нестачі представленості жінок у великих художніх інституціях, а не на їх особистостях. Разом, як замасковані месниці, вони створюють і використовують різноманітні засоби (від плакатів для рекламних щитів до наклейок) для викриття сексизму та расиму в політиці, світі мистецтва, фільмах і культурі у всьому світі.

Хоча багато їх несанкціонованих протестів були спрямовані на художні установи, такі як Музей мистецтва Метрополітен, Стамбульський музей сучасного мистецтва й арт-галерея Bilbao Arte, це не означає, що вони не співпрацюють з іншими музеями. У цьому році Центр мистецтв Вокера, який розпочав збір робіт “Партизанок” на ранньому етапі, відкрив експозицію з 88 плакатів, створених жінками у період з 1985 по 2012 рік.

У межах святкування 30-річчя Guerrilla Girls понад 30 мистецьких і культурних організацій у Міннеаполісі, штат Міннесота, та навколишніх містах співпрацюватимуть із колективом під час Guerrilla Girls Twin Cities Takeover восьмитижневого періоду, що охоплюватиме понад 50 виставок, дискусій, перформансів та спеціальних заходів.

Насиченість святкування підкреслює факт, що Guerrilla Girls такі ж активні, як і завжди. Невдовзі після їх приїзду до Міннеаполіса, ми розмовляли з “партизанками” Колльвіц і Фрідою Кало про те, що можуть зробити музеї, фемініст_ки, художни_ці та інші, щоб подія відбулася успішно, і впевнитись, що люди та установи поза межами міст-близнюків борються за гендерну рівність разом з ними.

“Якщо кожен не виступить на захист іншого світу мистецтва й не намагатиметься створити його, через 50 років музеї не покажуть справжньої картини того, що відбувалося в культурі”, заявила Кете Колльвіц, одна із засновниць, в інтерв’ю “Хаффінгтон пост” минулого місяця. “Вони покажуть лиш те, що відбувалось у владі”.

Читай далі, щоб дізнатися, як ми разом можемо створити історію мистецтва, що свідчитиме про всіх нас.

Що можна зробити індивідуально?

“Скаржтеся, скаржтеся і ще раз скаржтеся”, сказала Кало в інтерв’ю “Хаффпост”. Це може відбуватися у різних формах, але зазвичай передбачає визнання проблеми, чи то сексизму на робочому місці, чи недостатнього представлення жінок у фільмах, і висловлення своєї думки для її вирішення. Як показали нам Guerrilla Girls, це можна зробити, не розкриваючи свою особистість і не ризикуючи собою.

“Іноді маленькі анонімні дії дійсно спрацьовують”, додала Колльвіц. “Невелика партизанська акція може мати великий вплив”. Ось твій індивідуальний посібник для чинення такого впливу:

  1. Став під сумнів популярну культуру. Цей перший активістський крок відбувається більше на інтелектуальному рівні, ніж на зовнішньому, але є не менш важливим. “Люди сприймають як культуру те, що їм показують”, — зауважила Кало. “Ви повинні спробувати проаналізувати її та скласти власну думку, а не просто приймати те, що подають вам під виглядом високого мистецтва.”
  2. Наклейки не тільки для дітей. Guerrilla Girls давно використовують анонімні візуальні матеріали малого та великого розміру для викриття дискримінації й нерівності. На їхньому сайті доступні наклейки для друку: від анти-голлівудських наклейок для церемонії “Оскар” до легендарного нищівного плакату з написом “Чи повинні жінки бути оголеними, щоб потрапити до Музею Мет.?” Треба простий спосіб почати пропаганду? Чому б не почати з цього?
  3. Використовуй соцмережі для поширення своїх ідей. З моменту підйому Інтернет-культури Guerrilla Girls користуються соціальними мережами як новим інструментом протесту. “В минулому наші плакати заклеювали через декілька хвилин, але тепер усі наші роботи живуть цифровим життям у соцмедіа та в інтернеті, тож ми вважаємо їх не менш важливою частиною праці”, сказала Колльвіц. Ти можеш позначити Instagram-сторінку Guerrilla Girls і використати один з їхніх улюблених хештегів, #30yearsandstillcounting, щоб висловити своє незадоволення мистецькими інституціями.

Що можуть зробити музеї?

Деякі музеї, такі як Тейт Модерн та Музей сучасного мистецтва у Швеції, встановили квоти задля урізноманітнення представленості у своїх експозиціях і колекціях. Звичайно ж, Guerrilla Girls підкреслюють, що ці зміни відбулися лише завдяки обуренню художни_ць та громадськості.

“У кожному музеї є куратори, а іноді й директори, котрі займаються цими питаннями, працюючи за лаштунками або ж на виду, і з часом щось таки змінюється”, пояснила Колльвіц. “Але зміни в музеях відбуваються дуже повільно, вони не приходять просто з духом часу. Тому нам слід продовжувати тиснути.”

Окрім того, щоб вислуховувати скарги і відповідати на занепокоєння громадськості, ось що можуть зробити працівники музеїв:

  1. Уникайте символічних жестів (токенізму). Якщо йдеться про різноманіття, Guerrilla Girls були свідками переходу від відвертого упередження з боку інституцій (переважання робіт чоловіків зі світлим кольором шкіри в музейних колекціях і на стінах галерей) до ситуації, коли проблема вирішується лише формально. “Музеї думають, що якщо вони виставлять роботи однієї жінки-художниці чи одного художни_ка з іншим кольором шкіри, то проблема вирішена, але це не так.” зауважила Кало.

“Партизанки” кажуть, що хоч прогрес і може йти малими кроками, таким чином не досягти основної цілі гендерної рівності.

  1. Визнавайте свої помилки. Під час проведення фестивалю Twin Cities Takeover, один музей Інститут мистецтв у Міннесоті добровільно підпав під критику з боку “Партизанок”, попросивши їх оцінити свою колекцію. Відео з отриманими даними проектували на стінах цього ж музею. Особливо засмучує наступний факт: тільки 8 з 415 картин і скульптур у європейських та американських галереях (1400-1960) були створені жінками.

Усвідомлення та визнання проблеми це перший крок до виправлення помилок цього та багатьох інших музеїв.

  1. Не дозволяйте багатим колекціонерам впливати на мистецтво, яке ви збираєте та експонуєте. Якщо розглянете першопричину одноманітності музейних колекцій, ви побачите яскравий приклад конфлікту інтересів. За словами Кало, рада піклувальників музею не має складатися з багатих колекціонерів, які мають фінансовий інтерес у відборі творів мистецтва. Як зауважили Guerrilla Girls, так трапилося у випадку з Елі Бродом, чия колекція на 96 % складається з робіт художників зі світлим кольором шкіри та на 83 % з робіт, що належать чоловікам.

Що можуть зробити інші організації?

На думку Guerrilla Girls, якщо ви зацікавлені в активізмі, то найкраще, що ви можете зробити об’єднатися. Це може бути як формування власної групи, так і співпраця з іншими організаціями. Ви можете відчути дух співпраці й товариськості під час Twin Cities Takeover, що триватиме з січня по березень 2016 року. В цій події візьмуть участь понад 20 мистецьких і культурних організацій (від малих неприбуткових організацій до великих культурних інституцій) у Міннеаполісі/Сент-Полі та навколишніх містах.

Ось як ви можете підтримати дух співпраці:

  1. Не дозволяйте своєму его завадити вашій співпраці з іншими особами та організаціями-однодумцями. “Мені подобається те, що у Twin Cities Takeover задіяні не тільки ми”, підсумувала Колльвіц. “Це люди студент_ки, художни_ці, активіст_ки котрі збираються разом, щоб також щось робити. Вони не приєднуються до нас вони об’єднують з нами зусилля.”
  1. Добре мати фокус. Не чекайте, що справитеся з усім. Хоча діяльність Guerrilla Girls враховує системні проблеми, властиві іншим сферам, вони вирішили зосередити увагу на тому, що знають найкраще. “Ми постійно розширюємо масштаб своєї діяльності, але любимо критикувати саме світ мистецтва, оскільки він є відображенням того, що не так із суспільством та нашою країною”, додала Кало. “Ми ще не зробили всього, адже ми просто люди. Я сподіваюся робити те, чого ми ще не робили, і побачити, як інші роблять те, чого не зробили ми.”
  1. Будьте гнучкими та обирайте нові методи. “Світу потрібно більше фем-активіст_ок у масках, ніж є “партизанок”, каже Кало. “Активісток, які будуть впливовішими. У нас є своя спеціалізація та свій підхід, але він не єдиний. Ще багато недосліджених шляхів, до яких ми хотіли б підвести інших.”

Guerrilla Girls одразу зазначили, що їхня концепція фемінізму не тільки для жінок. “Є так багато людей, які виступають за фемінізм і поступово змінюють світ, даючи можливість жінкам жити так, як не могли їхні бабусі”, сказала Колльвіц.

За словами Кало, руйнування патріархату полягає у поширенні гендерної рівності, відмиранні стереотипів і припиненні привілеювання тільки однієї статі.”

“Наш фемінізм завжди був інтерсекційним, наголошує Колльвіц. Ми справді віримо, що ніхто не може бути вільним, поки всі не вільні.”

Коли вони так стверджують, легко зрозуміти, чому Guerrilla Girls після 30 років все ще борються, надихаючи молоді покоління жінок і чоловіків приєднатися до їхньої справи. А тепер, з твого дозволу, нам треба роздрукувати кілька плакатів.


Оригінал статті 
Авторка: Tricia Tongco 
Переклала з англійської: Олена Дем’янюк


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.