Учасниці Феміністичної майстерні разом із львівськими однодумицями зустрілися на пікніку, щоб поділитися думками і досвідами з приводу репродуктивної праці. Подія відбулась в рамках Резиденції солідарності, під час якої до нас завітала соціологиня Оксана Дутчак (м. Київ). Дослідниця працює над темою, поєднуючи дослідницькі та практичні інтереси, будучи мамою двох дітей. Ми підготували скорочену текстову версію розмови.

Авторки підручника Гендер для медій стверджують, що жінки, які живуть у містах розвинених країн, на “роботу після роботи” витрачають близько 3,5 годин на день. Дослідниці наголошують на тому, що така робота переважно покладається на жінок. За підрахунками Оксани Дутчак українські чоловіки витрачають на хатню працю у два рази менше часу аніж жінки: 20 та 43 години на тиждень відповідно.

Буми: С одной стороны, ты обязательно должна это делать, с другой – это не ценится. Тебе полы впадлу помыть, или что?

Аня І: У нашій родині кожен має свої обов’язки, тому із цим нема проблем. Хтось виносить сміття, хтось миє посуд. Уся хатня робота розподілена. Я не люблю мити посуд, але отримую задоволення від прибирання. Це і є мій обов’язок. У нашій сім’ї нема такого, щоб уся робота лягала на плечі когось одного, кому б це було важко. Але у нашому суспільстві весь цей тягар часто лежить на жінці, і вона може від цього потерпати.

Квітка: Я б розглядала репродуктивну працю не як елемент структури розподілу праці, а як елемент соціального часу. Соціальний час можна ділити на працю і на репродуктивну працю, яка взагалі працею не вважається. Соціальний час – цей весь час у добі, який має людина, і розподіляє його на власний (чи ні) розсуд. У випадку із репродуктивною працею – скоріше, не на власний розсуд, а на вимогу культури чи традиції.

Оксана: Я розумію репродуктивну працю з марксистського підходу, у якому продуктивна праця створює товари чи послуги, а репродуктивна – відтворює робочу силу. У капіталістичному суспільстві у цьому лежить базова різниця. Репродуктивна праця надається жінками і вона переважно не оплачується. Але якщо йдеться про роботу нянею, бачимо, що вона може оплачуватися. Гроші тут не є головною відмінністю.

Йош: Робітники на заводі також не отримують належного визнання, бо їхню працю ніхто не бачить. Але є різниця: вони отримують зарплату і принаймні є продукт, який хтось купляє. В хатній праці нема ані зарплати, ані очевидного продукту.

Одна з учасниць: Якщо говорити про публічний і приватний простори, то репродуктивна праця і хатня праця часто лишають у приватному просторі, і є невидимими у ньому.

Подвійні стандарти: нащо платити, якщо жінка зробить безкоштовно 

У посібнику “Гендер для медій” авторки посилаються на дослідження, за яким на неоплачувану працю у світі, включно із хатньою роботою, натуральним господарством для власних потреб та неоплачуваним виготовленням товарів для збуту на ринку, якщо її оцінювати за типовими рівнями заробітної платні, випадає близько 16 трильйонів доларів США, або більше 70 % загального світового виробництва. Попри це більшість хатньої роботи лишається не оплачуваною і не поміченою.

Аня І: Мій молодший брат дуже любить пекти торти, печиво. І він завжди чекає похвали. Одного разу я запитала у нього, чому він не каже мамі, який смачний борщ вона приготувала, хоча вона постійно готує. А коли ми перестали захоплюватися його печивом, а він все ще потребував від нас похвали, він зрозумів, що сам ніколи не хвалить. Ми обговорили із ним, що його хатня робота нічим не відрізняється від нашої. І мені здається, що якщо ці питання проговорити, стане легше бути відкритими і чути одне одного.

Настя: Через економічну кризу у нас в родині тато виконує більшість домашньої неоплачуваної роботи, а мама працює. Але так було не завжди. Колись і мама виконувала хатню роботу, а тато працював. Він не отримує за це гроші, але йому важливо отримувати за це якийсь інший фідбек. “Як ти смачно готуєш”, “Який ти молодець, що поприбирав”. Але якщо таке робить мама, він, навіть розуміючи, що це за робота і наскільки вона важка, не відчуває, що їй треба дякувати. Те, що мама готує, – це і так зрозуміло. Коли ж він готує, це сприймається як щось надприроднє. І у суспільстві – якщо це робить чоловік, це викликає повагу. Люди навколо також вважають, що тато молодець, що допомагає. А те, що мама працює і заробляє гроші для родини не викликає такого захвату. Це подвійні стандарти.

Слава: Мої батьки з 60-х років, коли гендерна рівність існувала декларативно. “Долой домашнее рабство!”. Моя мама росла у великій сім’ї, де її брати не робили нічого, а вони з сестрою – робили усе. Мій тато теж не мав жодних обов’язків, поки жив зі своїми батьками. І в цьому я бачу жіночу і чоловічу гендерні соціалізації. Коли вони створили сім’ю, мама почала працювати і заробляти гроші, а тато був вдома. І коли у нас почалися конфлікти, і я хотіла вигнати його з дому, він сказав, що не піде, поки йому не заплатять гроші за роботу, яку він виконував протягом 12 років: прибирав, готував, дивився за мною, як нянька. Він взяв середню зарплату і порахував – сума була доволі велика. Згодом конфлікт зам’явся. Але він дуже добре розумів, і що ця робота є дорогою, і те, що за неї треба платити. І він знав це, бо до того ніколи не виконував її як обов’язок. На маму навпаки постійно навішували хатні роботу, і через це вона не дуже розуміла, що це не є обов’язком, а є працею.

Аня І: Коли ми переїхали зі Львова в Одесу, то одразу зрозуміли, наскільки різні ці правила. За галицькою традицією ми влаштували генеральне прибирання перед  Великоднем. Наші сусіди не розуміли, навіщо ми миємо вікна, бо вони так не роблять. Я жила у різних містах і розумію, що говорити на загал про усе суспільство неможливо. Те, що турбує нас у Львові, не турбує їх там.

Вимоги до якості роботи, зовнішній тиск

Разом з позитивними змінами, які нам приносять технології, варто пам’ятати про до сих пір існуюче соціальне розшаруванння. У той час як мешканки розвинених країн витрачають все менше часу на домашню роботу, користуючись технікою, розділяючи роботу з чоловіками або нянями та виходячи у ресторани на вечерю, більшість українських сімей віддають перевагу купівлі плазмового телевізора, ніж пральної чи посудомийної машини, і не можуть дозволити собі харчуватися в кафе.

Бумі: Формально мой бойфренд делает по дому больше, чем я. Но когда я что-то делаю, то подхожу к процессу тщательнее. Моя граница чистоты выше, чем его. И если я мою посуду, я выкладываюсь на 100% – у меня это отнимает много времени. А он формально делает много, но менее качественно. Раньше мы часто ссорились: его доставал мой перфекционизм. И я даже в какой-то момент перестала что-либо делать. Теперь я стараюсь что-то делать, но есть ощущение, что если его не проконтролируешь, работа будет сделана некачественно. Из-за воспитания женщины понимают, что какие-то штуки нужно сделать тщательнее. Например, посмотреть срок годности продуктов в магазине. Я чувствую дополнительное давление на женщин в требованиях к этим деталям.

Ярина: Я хатню роботу виконую довше, але уважніше. Коли у нас були суперечки і сварки – я два місяці нічого не прибирала – лише мила посуд. І не знаю, кому від того було гірше: йому було байдуже від безладу, але мені було важко, бо я не могла знайти свої речі у купах неприбраного. Я досі не знайшла остаточного рішення проблеми, але тепер я більше помічаю і кажу, що мене не влаштовує, і ситуація стабілізувалася.

Ярина: Я також бачила дослідження, що традиційні українська кухня взагалі вимагає багато часу. І приготування борщу, за моїми підрахунками, займає більше трьох годин.

Аня О: Я зустрічала сім’ю в Бельгії, і вони розповідали, що готують страву лише один раз на день – ввечері. В обставинах, коли обидвоє працюють і обидвоє беруть участь у хатній роботі, вихованні двох синів, це їх вихід. На сніданок у них канапки, на роботі вони ходять в їдальню. Для них такий підхід – це економія часу і ресурсів.

Саша: А у нас, попри все, досі існує  радянський міф про здорову їжу. Хоча нещодавно вийшла книжка, яка розвінчує правило “з’їсти гаряче на обід”  

Настя: Коли я думаю піти кудись поїсти, я розумію, що це для мене задорого. Замість омлета в кафе за тридцять гривень, я краще куплю кілька яєць  по три гривні за штуку і приготую сніданок вдома.

Буми: Еще замечаю, как повышаются требования к репродуктивному труду. Люди должны ходить в более чистой одежде, питаться полезно и разнообразно. А если это касается детей, то с одной стороны, родителям технологически стало проще. Но с другой – сильно повысились требования к матери и ее отношению к ребенку.

Оксана: Це про феномен інтенсивного материнства, тобто, про збільшення вимог до того, як розвивати дітей. Про це добре пише Олена Стрельник у книзі “Турбота як робота”.

Як зробити домашню роботу видимою: досвіди, лайфхаки

Аня І: Можна залишити чоловіка самого, і тоді він точно усвідомить, наскільки це складно. Особливо, якщо залишити його із маленькими дітьми.

Саша: Рік тому моя подруга пішла у декретну відпустку, а до того вона працювала у проектному менеджменті. І коли їй стало нудно вдома, вона почала заміряти час, який вона витрачала на миття посуду чи на прибирання квартири. Усі дані вона вносила у таблицю – вона виміряла кожну тарілку і чашку, склала таблицю і поділила навпіл із чоловіком. Спочатку мене це здивувало, але потім я зрозуміла, що мала такий же досвід. Коли моя хатня робота була непомітною, я фіксувала її в календарі. Те саме попросила зробити чоловіка. І в кінці місяця було видно, наскільки відрізнялися наші внески у побут. Але це дало можливість більш справедливо розподілити роботу. Але я б воліла не займатися цим взагалі.

Саша: Є ще спеціальний додаток на телефоні про розподіл домашніх обов’язків. Пара завантажує його і може фіксувати, хто сьогодні виніс сміття, а хто купив батон.

Йош: У мене є знайома, яка займається науковою працею. Це праця вдома, яка вимагає великої концентрації. Наскільки я зрозуміла, у них з чоловіком була незапланована дитина, яку вони рано народили. Я слідкую за ними на фейсбуці, і розумію, що з багатьох моїх друзів лише у них хатня праця є видимою. Він, наприклад, може написати, що у них посудомийна машина зламалася, тому буде тепер у нього багато роботи. І я думаю: “Нічого собі, це його обов’язок!” Або вона може написати, що чоловік поїхав, тому їй доведеться тиждень їсти у кафе. Це класний приклад.   

Йош: Ми також були осінню в Німеччині, де ходили по різних анархо-ініціативах. У маленьких містах, де нема розважальної інфраструктури, вони мають кафе чи бар, у якому щотижня по черзі кілька людей готують їжу. Коли люди приходять пообідати, вони платять по кілька євро за їжу, а після цього всі самі миють за собою посуд. Праця є справедливо розділеною і видимою.

Глобальний рівень: як зарадити 

За даними Центру Разумкова, відсутність достатніх матеріальних виплат матерям та скорочення місць у дитячих садках змушують жінок поєднувати неоплачувану доглядову роботу із оплачуваною. Так, з 1990 року кількість дитячих дошкільних установ зменшилася в 1,6 рази, а кількість місць у них – у понад 2 рази. Станом на 2018 рік разова виплата при народженні дитини складає 10320 грн, а протягом перших трьох років життя дитини держава виплачує 860 грн щомісячно. Часом на цю суму має утримуватись не тільки малюк, а й сама мати, адже, до прикладу, декретна допомога безробітнім матерям становить 15 гривень на день.

Настя: У нас на державному рівні це позиціонується так: є демографічні проблеми, тому, наприклад, необхідно стимулювати народжуваність грошовими виплатами або заборонити аборти. Державу цікавлять загальні показники, на зразок – показники народжуваності. Але про якість життя, про конкретні історії та обставини держава не дбає. Можливо, якби можна було змінити ці установки, ситуація змінилась би.

Ярина: Якщо народжуваність співвідносити не зі смертністю, а з якістю життя, картина була б більш адекватною.

Оксана: Мені здається, що це перетин між марксизмом і фемінізмом, який я підтримую. Попри численну критику капіталізму, Маркс в “Капіталі” не пише нічого про репродуктивну працю. Думаю, що навіть для дуже розумних людей якісь речі лишаються непоміченими, бо вони виросли у патріархальній парадигмі, де ці обов’язки вважають природними для жінок. За те, що він не звертав уваги на цю тему, його критикували марксисистські феміністки. Репродуктивна праця дуже добре вписана у капіталізм, бо вона відтворює робочу силу. Маркс багато пише про це відтворення робочої сили, яке відбувається шляхом купівлі їжі, одягу, плати за житло. Але про те, як дійсно проходять ці процеси: хто купляє їжу, готує її, прибирає, виховує дітей – він не думає. Ця тема обговорюється мало. Але проблема у тому, що репродуктивна праця не є проблемою однієї людини чи однієї сім’ї. Репродуктивна праця критично важлива для капіталізму, бо вона безплатно забезпечує його робочою силою.

Проект «Резиденція солідарності» відбувається за підтримки за рахунок гранту від Фонду інститута «Відкрите суспільство» у співпраці з Правовою ініціативою Фондів відкритого суспільства»

Авторки: Катерина Глущенко, ЁШ
Ілюстрації: Tess Rubinstein


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.