Скільки жінок на Галичині називають себе феміністками? Мабуть, не багато, подумаємо ми. А скільки з них погоджуються з феміністичними ідеями?

Цей невеликий репортаж написаний на основі розмов з жінками міста про їхній щоденний досвід.

Історія 1

Оля і Максим — молода пара, науковці.

Окрім розвитку у професійній сфері, Оля має кілька хобі, одне з них – ремонти. На питання, звідки зацікавлення, відмовчується. Потім ділиться, що дідусь був столяром, займався ремонтами, мав майстерню. Олі було цікаво спостерігати за його роботою після школи, коли він працював і майстрував над перетворенням речей.

Коли Оля захистилася, її колеги казали, що це рідкісний випадок, що її чоловік “пропустив її попереду” – адже чоловік має бути головою в усьому. Це побажання було висловлене молодятам на весіллі. Якийсь час Оля думала, що першим таки захищатиметься Максим… Проте нова цікава робота забирає багато часу у чоловіка, тому його захист перенесено на пізніше, до більш сприятливих обставин.

Ні Максим, ні Оля, аж ніяк не вважають себе прихильниками “фемінізму”. Оля не заперечує його повністю, як три роки тому.

Історія 2

Інна і Олексій одружені, у них двоє дітей. Інна почала працювати у міжнародній компанії ще під час навчання, напередодні народження другої дитини їй запропонували очолити західноукраїнське відділення. Порахувавши переваги і всі можливі варіанти, сім’я вирішила, що у декретну відпустку піде Олексій. Для Інни це можливість розвиватися професійно і для сім’ї перевага у зарплаті була очевидною.

Інна ділиться переживаннями, що багато часу забирає робота, про внутрішню боротьбу з почуттям провини перед дітьми, про те, що часу для неї у себе не вистачає взагалі.

Вона відчуває, що недостатньо проговорені проблеми матерів, що працюють, бо на першому місці уявний образ бізнес-вумен, яка “встигає все”: “У нас немає няні, ми робимо все самі, це не просто.” Для мам з двома і більше дітьми немає гнучкого графіку роботи, як є в законодавствах розвинених країн або ж додатковий вихідний, чи можливість працювати з дому хоча б раз на тиждень.

“Мій чоловік займається домашнім господарством, бере(робить уроки) на себе школу старшої доньки і доглядає за молодшою. Підтримує мене”. Інну хвилює, як буде, якщо вони запланують третю дитину, які трансформаціі переживає сім’я у сучасних економічних умовах, зростання навантаження на батьків, які працюють.

“Чи називає себе мій чоловік феміністом? Ні!” – після хвилі роздумування говорить жінка. “Чи називаю я себе феміністкою?” – не відповідає.

Історія 3

Наталка закінчила університет, захистила диплом, знайшла грант на видання своєї дисертації. І пішла з наукової сфери у ІТ. Зарплата на кафедрі не давала їй змоги себе забезпечити. Щоб отримати стаж, поїхала у сусідній обласний центр за 160 кілометрів на 8 місяців. У цей час з 1,5-літньою донькою, за спільною домовленістю, залишився чоловік. Вона розповідає, що, попри те, що саме у цій галузі високі зарплати, вона зустрічається з сексизмом і упередженням щодо професійних якостей жінок. Те, що в місті є активістки, які займаються практичною діяльністю, дивує її. “У місті є феміністки поза академічною сферою? Не знала, це дуже добре”, – говорить вона. “Виявляється, фемінізм – не лише на кафедрі і на курсі “Гендер і соціологія. Це щось, що поруч”, – розмірковує Наталка.

Історія 4

Ірина хотіла взяти участь у березневому марші на підтримку і захист прав жінок. Запитала у організаторів, чи може вийти на Марш на захист жінок, якщо “не підтримує фемінізм, але підтримує права жінок”. “Моє запитання було сприйняте як троллінг, заледве не почалася сварка, я не зрозуміла чому. Мені так ніхто і не відповів. Може, я помиляюся, для мене це різні речі”.

Cпостерігаємо розрив між практиками, які за своїм змістом близькі фемініcтичним ідеям і запереченням приналежності до явища. Слово “фемінізм” у всіх випадках, окрім одного, сприймається як незрозуміле, або ж може мати негативний контекст чи становити загрозу. Чому так, якщо процитовані вище випадки є прогресивних відповідей на виклики, які має жінка у сучасному світі?

Що таке “фемінізм” кожної з респонденток, який відлунює у словах співрозмовниць різними тонами, бажання відсторонитися, відійти в бік.

Чи можна бути феміністкою і не називати себе феміністкою? Чи в цих історіях є зв’язок з фемінізмом, чи мають вони феміністичну перспективу? Вони поодинокі чи репрезентують більше ніж чотири історії чотирьох жінок?

Якщо проаналізувати визначення феміністичних теорій, їх об’єднує розуміння, усвідомлення, що у цей період розвитку людства у світі існує ситуація, яка є не на користь жінок. Вони грунтуються на тому, що проблема є і вона буде вирішуватися у кожній з теорій відповідно.

Для означення Галичини використовують термін “консервативність”. Чи можливо, що консервативність є обгорткою, тоді як однією з сутностей – діяльність емансипованих, профеміністично налаштованих і розрізнених жінок, які щоденно утверджують себе у різних сферах, але поки що без рівня аналізу особистого досвіду публічно?

Примітка:
Перед Другою світовою війною Галичина була домівкою масового феміністичного руху: “Союз українок” нараховував близько 60 тисяч учасниць, 82 філії, 1022 сільські осередки і був однією з наймасовіших організацій Європи, де жінки працювали з жінками і для жінок як задля вирішення найнагальніших соціальних, культурних, так і економічних, і політичних проблем.

Авторка: Анна Оксютович
Ілюстрація: https://joannaneborsky.com


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.