По гарячих слідах лекції «Українська арт-сцена та фемінізм» від кураторки Центру візуальної культури та мисткині Оксани Брюховецької.

Аудиторія мала можливість ознайомитись із двогодинним оглядом українського сучасного мистецтва періоду незалежності з феміністичної перспективи, а також послухати про художниць, які працюють з «жіночою» тематикою. Пропонуємо тезісно ознайомитись із змістом лекції.

Лекторка неодноразово наголошувала на важливості множинної інтерпретації мистецьких творів для рефлексії самих художниць. Вона розказала, що в інтерв’ю з нею деякі польські мисткині зізнавались: у власних творах феміністичні висловлювання усвідомлювали не відразу. Але для можливості інтерпетрацій і існує феміністична арт-критика.

Українські мисткині та митці перших років незалежності країни сторонилися соціально-політичної повістки: критичне мистецтво засуджувалось і сприймалось як проституція. На думку лекторки, така реакція зумволена на попередню заідеологізованість мистецтва радянського періоду історії України.

На нашу думку, це те, що ви не маєте пропустити:

  1. «Хроніки від Фортінбраса» – український фільм-перформанс режисерки Оксани Чепелик і Оксани Забужко, за мотивами одноіменної книги Забужко. Відома літераторка одна з перших почала відкрито ідентифікувати себе як феміністку. Водночас разом з прогресивними ідеями Забужко висловлювалась доволі консервативно.
  2. Оксана Забужко, Сергій Братков, акціоністки «Femen» свідомо чи несвідомо дотримуються лінії, яка репрезентує Україну в образі «жінки-жертви», спостерігаємо віктимну поведінку; апеляція до рефлексій над пригнобленим становищем української жінки в патріархальному суспільстві.Учасниці групи «Femen» атакували провокативну фотороботу Сергія Браткова акцією «Україна не вагіна». Робота Браткова є соціально-критичною, адже піднімає незручну тему того, як сприймають українських жінок на Заході – як доступна і водночас покірна. Саме тому  чимало чоловіків приїжджають в Україну у пошуках такої дружини. Акціоністки «Femen» протестували в неоднозначний спосіб – заявляючи, що «Україна не вагіна», але при цьому відтворюючи ті ж самі пози, що зображені на світлині Браткова.
    «Україна не вагіна»

    «Україна не вагіна»

  3. Під час акції «Квіти демократії» українська мисткиня Марія Куликовська разом з іншими учасницями розповсюджували в публічному просторі міста Дніпро гіпсові зліпки вагін. За Брюховецькою ця акція є певною мірою продовженням vagina-art, традиції феміністичного мистецтва 70-80 років, зокрема Валі Експорт. Відтак, можливі закиди щодо вторинності, примітивності, повторення ідей. Разом з тим, феміністичне висловлювання Марії підсилюється, отже, заново актуалізується політико-географічним контекстом і взаємодією з середовищем, про що свідчить неоднозначна реакція на акцію Куликовської навіть серед прогресивних прошарків українського суспільства. Сама ж Куликовська пояснює, що акція «Квіти демократії» відсилає до роботи «Роза для прямої демократії» німецького художника Йозефа Бойса
    kviti-demokratiyi

    Символ акції

  4. В інтерпретації Брюховецької українська мисткиня Аліна Клейтман у відео-роботі, намагається віднайти власну мову через символічні пологи, народжуючи свій язик в нестерпених муках.
  5. Р. Е. П. – революційний експериментальний простір – гендерно збалансована плеяда українських мисткинь і митців, які у 2004 році почали осмислювати соціально-політичні теми мовою мистецтва. Алевтина Кахідзе також використовує феміністичну оптику у власних мистецьках роботах. Перформанс Кахідзе «Тільки для чоловіків, або Суджений-ряджений, з’явися мені у дзеркалі» – це запрошення до рефлексій на тему маскулінності української арт-сцени, і переприсвоєння Алевтиною власного жіночого погляду.
    Перформанс

    Перформанс Алевтини Кахідзе

  6. Вартими уваги є жіночі техніки Анни Звягінцевої та Валентини Петрової.  Анна Звягінцева в PinchukArtCentre представила скульптуру, яка спонукає до роздумів над проблемою невидимої, а тому й неоплачуваної, хатньої роботи, яка традиційно закріплена за жінкою. «Вишивка» Валентини Петрової «Праця художниці – хобі» – феміністичне висловлювання на тему дисбалансу гендерних ролей в економіці мистецтва. Праця художниці менше ціниться, не сприймається рівноцінно, аніж художні роботи чоловіків-митців.
    Валентина Петрова, «Вишивка»

    Валентина Петрова, «Вишивка»

    В. Петрова також працює з темою тілесності. В галерейному просторі мисткиня зненацька захоплювала відвідувачів своїм оголеним тілом, яке ховала під пальто. В такий спосіб художниця намагалася говорити на тему чоловічого ексгібіціонізму як насильства – примусу розглядати чуже тіло. Про цей специфічний досвід, який пережили чимало українських дівчат та жінок можна прочитати за хештегом флешмобу#янебоюсьсказати. Ще одним прочитанням мистецького висловлювання Петрової може бути тема суспільного осуду щодо власного бажання жінки оголотися. Жіноче прагення до оголення допустиме, якщо співпадає бажанню чоловіка, або ж в комерційних (рекламних) цілях.

  7. На завершення огляду – перформанс «Happy Birthday», авторство належить вже згадуваній Марії Куликовській. У Saatchi gallery в Лондоні художниця розтрощила власні відлиті скульптури з мила як відповідь сепаратистам, які знищили її роботи у Донецьку. Справа в тім, що аналогічні мильні скульптури з проекту «Homo bulla» зберігалися в мистецькій платформі «Ізоляція», що знаходилась в Донецьку. Після захоплення міста та платформи сепаратистами – скульптури Куликовської були розстріляні. Цікаво що, мило для своїх скульптур Марія замовляла на заводі, на якому виготовляють зброю, а кулі випробовують на милі. У автодеструкції перфомансу «Happy Birthday» Куликовської зчитується декілька тем: автоагресія, анексія Криму, через що художниця була змушена покинути рідну домівку, і напад Росії на Україну.
Марія Куліковська «Happy Birthday»

Марія Куліковська «Happy Birthday»

За мотивами лекції Оксани Брюховецької
[getsocial app="sharing_bar"]