Секс-позитив не завжди дорівнює фемінізму, а неоліберальний патріархат з напиленням завершеної сексуальної революції може набирати химерних і потворних форм, але сексуальна революція іще зовсім не завершена.


Серед багатьох речей, які бісять мене в патріархаті, одною із найбільш пекельних є його гнучкість і здатність миттєво підлаштовуватися під будь-які досягнення жіночої емансипації та фемінізму (що, mind you, для мене не означає одне й те саме). Це просто якийсь гад о десяти главах, який відрощує дві нові, щойно відрубаєш йому одну.

Я пишу про це в контексті нещодавнього матеріалу на Wonderzine про куколдінг, який дуже мене засмутив. У спільноті “Фемінізм УА” була активна дискусія на цю тему, але я хочу ще раз зафіксувати основні моменти, чому це явище ніяк не долучається до руйнації патріархату, а насправді лише утверджує його.

Якщо коротко, то куколдінг – це чоловіча фантазія, в якій партнерка зустрічається або займається сексом з іншими чоловіками, переповідаючи потім партнерові подробиці цих зустрічей (опціонально). Варто чітко відрізняти куколдінг від інших сценаріїв відкритих/поліамурних стосунків, які є консенсусними. Наприклад, коли обоє або один/одна з партнерів вирішують бути не-моногамними за взаємною згодою сторін.

Що не так з куколдінгом? Коротка відповідь – все. Це бажання завжди чоловіче, ніколи не жіноче, і вся риторика довкола нього пронизана метастазами утвердження влади над жінкою. Чоловіки, що практикують куколдінг хочуть “віддати свою дружину під владу коханця” і “дозволяють їм виконувати всі вимоги та бажання…у тому числі, щодо зовнішності та способу життя”. Дозволяють своїм жінкам виконувати вимоги їх коханців щодо їх зовнішності.

Куколдінг є ще одним свособом становленням влади над жіночою сексуальністю, і слугує виключно для зменшення тривожності чоловіка. У близьких стосунках ми неодмінно відкриваємося і стаємо більш вразливими, більш залежними від своїх партнерів/-ок. Нездатний сам впоратися з цими емоціями, куколд програє страх втрати “важливого близького” (страх, замішаний на тривожності, браку довіри та токсичній невпевненості) на своїх умовах і у свій час. Реалізувавши свій страх він звільняється від нього. Він сам контролює, де і з ким спить його партнерка, і не мусить переживати, чи зраджує вона йому – “санкціонована” ним зрада переходить у ранг милого сімейного фетишу, який не здатен ранити його маскулінне еґо.

Контроль за сексуальністю партнерки дозволяє повернути куколду почуття контролю за стосунками загалом. Це тріумф ідеї жінки як своєї власності – адже що свідчить про її “належність” чоловікові більше, ніж готовність “розділити своє тіло” з іншими заради задоволення свого партнера (привіт Ларс, привіт “Розсікаючи хвилі”). Симптоматично, що куколдів не дуже хвилює консенсус – на тематичних форумах однієї із головних тем є “Як вмовити дружину зраджувати мені?”, а дружини куколдів зізнаються, що “не особливо люблять займатися сексом з коханцями, але вже наловчилися отримувати від цього оргазм”.

Припускаю, що частково ця фантазія також дозволяє програвати через жінку свої гомосексуальні фантазії. Жінка тут, знову ж таки, об’єктивована – вона виступає як медіум, як чаша, перепрошую, через яку чоловік отримує потрібне йому задоволення. Як показує практика, така покручена логіка часто обертається проти своїх носіїв“що починалося як втілення фантазії, швидко перетворюється на контроль та зневагу”. Хм, чому б це.


Фемінізм у цьому всьому – не приший кобилі хвіст. Я бачу лише fragile masculinity, яка шукає нові компенсаторні механізми своєї fragilness. У світі, що надає жінками все більше політичних прав і сексуальної суб’єктності, освіченим чоловікам не до лиця бути аб’юзивними монстрами і вони втрачають все більше каналів реалізації своєї влади. А от якщо апропріювати сексуальну революцію і мотивувати свої аб’юзивні потуги прагненням жіночого задоволення, то ніби кому цікаво рахувати, скільки людей у тебе в спальні. Тільки от душок від “сообщество куколдов отличается большим уважением к женщинам, поэтому у многих мужчин на вовлечение жены в куколд уходят годы” йде цілком собі патріархальний. І смердить, мушу сказати, на всю околицю.

Авторка: Наталя Єрьомєнко
Ілюстрація: zeloot