Феміністки часто чують закиди щодо власної неідеальності або того, що вони роблять мало/не те/не так. Здебільшого таке можна почути від чоловіків, які через гетеросексистську призму розглядають будь-яку діяльність жінки. Отже, час руйнувати найпоширеніші стереотипи про феміністок.

Феміністками стають від нестачі чоловічої уваги

Безумовно, кожна феміністка має свій життєвий шлях. Але, як показує мій особистий досвід, в фемінізм та активізм жінки можуть приходити через розуміння, що ряд державних інституцій не виконують своїх прямих обов’язків і не здатні захистити жінку від насилля. Вони бачать, що їх права порушуються на законодавчому рівні (як, наприклад, зі Стамбульською конвенцією, яку через опір Ради Церков ніяк не ратифікують). Щоб протистояти патріархальному світоустрою, жінки об’єднуються в  ініціативні групи, проводять феміністичні марші, лекторії, тематичні кінопокази, критикують недоліки чинного законодавства. А, й ще. Наприклад, мені чоловічої уваги було настільки через край (свисти на вулиці, домагання, спроба затягнути в автівку посеред білого дня), що прийшло розуміння: час з цим боротися.

Всі феміністки недостатньо красиві

Ну, почнемо з того, що краса є соціальним конструктом, що виник у суспільстві саме завдяки патріархату й активно ним пропагується. Не кажучи вже про те, що поняття прекрасного є абсолютно суб’єктивним. Багато для кого є сюрпризом, що феміністки є феміністками не для того, щоб виправдовувати наявні в чоловічих головах стереотипи про те, як саме має виглядати феміністка. Вона може бути й тінейджеркою, й жінкою тридцяти років, і бабусею, такою, що підпадає під уявлення про жіночність чи ні, з купою косметики на обличчі або без неї, в жіночному одязі чи в унісексі. Зовнішність аж ніяк не коригує з поглядами на права жінок.

Феміністкам нема чим зайнятись

Навпаки, величезна кількість феміністок не мають можливості повністю присвятити себе активізму через основну роботу. Хоча, безумовно, є й такі активістки, для яких правозахист чи психологічна підтримка і є основною роботою. Треба відзначити, що специфікою купи жіночих правозахисних ініціатив є неоплачуваність. Хтось на волонтерських засадах перекладає англомовні книжки з гендерної тематики, хтось організовує івенти чи перформанси, без будь-якої оплати модерує сайти з феміністичними текстами або пише колонки. Все це базується на вільному часі активісток, які відривають цей час від навчання, роботи, коханої людини чи людей, родини.

Феміністка має бути чемна, ввічлива й тиха

Чоловікам, звісно, хотілося б бачити феміністку, яка не порушує їх уявлень про чемність. Найчастіше це спостерігається в інтернет-дискусіях, де у відповідь на лайку, образи, спроби булінгу чоловік отримує відсіч й починає жалітися на те, що його емоційно недообслугували, недооблизали  й з ним були недостатньо чемними. Так, феміністки можуть лаятися, ходити з плакатами й волати в мегафон. А можуть бути дослідницями й писати про жіночий рух. Чи бути тренерками з толерантності. Феміністки можуть сваритися між собою, це не є особливістю феміністичного активізму, а притаманне будь-яким формам активізму чи колективам.

Отже, якщо якась феміністка не влізла у ваші уявлення про фемінізм…ну,  так буває. Може, саме час дізнатись про фемінізм більше?

Авторка: Ксенія Чубук
Ілюстрація: http://www.karolinschnoor.co.uk/