Мова — це відображення панівного дискурсу. Мова — це про владу. Чули, й не раз. Але проговорити шкоду замовчування та ткнути списом у подвійні стандарти зайвий раз ніколи не завадить, правда ж?


Загалом хороший хлопець. Ця фраза крутиться в мене в голові. Якось задумалась, що ці постійні повтори: «Загалом він хороший хлопець» закріплюють одне з найбільш розповсюджених упереджень. Колега на зустрічі ляпнув сексистську фразочку? Хм, скоріш за все ми подумаємо, що він не це мав на увазі. Загалом він хороший хлопець. Юнак принизив дівчину в розмові зі своїм приятелем? Не подумав, що вона могла б взяти це близько до серця. Насправді він хороший хлопець.

Який еквівалент цієї фрази для жінок? Його нема. Чоловікам пробачають погану поведінку, адже припускають, що перед усім вони мають добрі наміри. Вони не можуть застерегти себе від нападок чи аб’юзу, бо, ну знаєте, «це ж чоловіки». Подібні узагальнення цілком несправедливі: відносно чоловіків, що не ведуть себе як поганці; відносно тих самих поганців, що потребують корекції поведінки; відносно жінок!

Хтось колись чув, як для виправдання дурної поведінки жінки використовували фразу: «Вона загалом хороша жінка»? Ні-ко-ли. Наскільки часто лунає «Загалом він хороший хлопець», настільки ж часто ми чуємо «Та вона просто тупа стерво». Жінкам не так охоче прощаються будь-які їхні проступки, незалежно від того, наскільки вони незначні. Жінка на роботі відмовляється брати на себе провину за те, чого вона не робила? Жінка, що не погоджується зі своїм хлопцем в присутності його друзів? Дружина, що перебрала на вечірці у друзів?

Зауважте: я не кажу, що жінки не ведуть себе незграбно чи дратуюче. Мова про те, що жінкам не пробачаються найменші огріхи, в той час як чоловікам сходять з рук набагато гірші. Багато хто з нас із жахом спостерігали, як чоловіки хизуються “захопленням” інтимних частин жіночого тіла, а пізніше відмахувались від цього, мовляв, це ж “жарти рівню роздягальні”. І мовчали.

Незважаючи на чергові спроби української (і не тільки української) влади зазіхнути на керування жіночими тілами, за останні роки помітно побільшало жіночих голосів у просторі. Жінки висловлюються так голосно, як ніколи до того. По всьому світу жінки солідарізуються, а у книгах, блогах та на подіях регулярно висвітлюються подвійні стандарти та спроби досягти справжньої гендерної рівності. Такі прикрі ситуації, як закриття Горіхового дому, може і є тривожними дзвіночками, але в довгостроковій перспективі вони заохочують нас до руху вперед до впровадження змін.

І почати варто з мови, яка може стати каталізатором цього руху. У своєму есеї «Наші слова — наша зброя» Ребекка Солніт відзначає важливу роль мови у боротьбі за рух до майбутнього, в якому насильство відносно жінок не є неминучим. Коли у наших загальних фразах підтверджується та закріплюється припущення, що чоловіків переважно можна пробачити, а жінки зазвичай винні у _____________ (впишіть будь-що), це знов змушує нас мовчати. У кращому випадку це мовчання призведе до того, що ми засвоїмо вину. В гіршому ж, воно забезпечить можливість найгіршим витівкам бути неозвученими. Якщо ми «тупі стерви», а чоловіки «хороші хлопці», то які в жінок шанси бути почутими?

Чи то мова призводить до зміни культури, чи то культурні зміни корегують мову — звісно, це балансування між двома полюсами — мовчання у будь-якому випадку не дасть нам нічого. Воно тільки підтримує неприйнятний для нас статус-кво. Ми маємо продовжувати розповідати наші історії, навіть коли вщухає вирій новин, щоб заповнити своїми голосами ті кілька секунд між постійними нападками, що загрожують відкинути нас назад до часів, коли ми взагалі не мали голосу. Адже він — не завжди «хороший хлопець», а вона ніколи не «тупа стерво».

Оригінал: https://goo.gl/xSDZv8
Ілюстрації: Timo Kuilder


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.