Вчора, 11 жовтня, пройшов Міжнародний День Дівчат (International Girl’s Day). В цей день по всьому світі говорять про досвід дівчат, їхні проблеми та незкінченну боротьбу за місце в цьому світі. З цього приводу наша майстриня поділилася враженнями від книги «Я — Малала», де пакістанська дівчина розказує про своє непросте життя в долині, що була захоплена талібами. Рецензія на книгу «Я — Малала» Малали Юсуфзай.

Торік у Феміністичній майстерні мені випала нагода познайомитися з американкою, яка у 60-х роках була активною учасницею феміністичного руху. При спробі розпитати американську феміністку докладніше про її активізм, я поцікавилась, яку зі своїх феміністичних акцій С. вважає найбільш радикальною. Відверто кажучи, очікувала почути щось на кшталт про «відважних феміністок-барикади-сутички з копами», але відповідь мене приголомшила.

“Я часто думаю, що у шкільному класі можу вирішити більше проблем, ніж в мене виходило в часи супер діяльного політичного активізму…”

«…Діти молодшого віку особливо відкриті до нових ідей. І коли чую, як вони змінюють своє ставлення до чогось, це і є досить радикально для мене», — намагалася делікатно пояснити свій kind of radical action С.

Таємнича американська гостя уникала прямих відповідей на запитання про активістський бекграунд. Проте, вельми відкрито ділилася про теперішнє: подорожує країнами третього світу та викладає для дітей молодших класів. С. розповідала, що їй доводилося бачити дітей, які навколішки випрошують освіту. Можливо, саме діти були причиною продовжити боротьбу за кращі зміни, але вже в іншій формі. Дій локально, змінюй глобально.

Для С. феміністична боротьба продовжилась у готовності ділитися ресурсами, знаннями і проявляти підтримку найбільш нужденним. Розпакування цієї історії стало можливим завдяки прочитанню історії боротьби за право на освіту пакистанської школярки Малали Юсуфзай.

Щоденник Ґул Макай

 «Талібан міг відібрати в нас книжки та ручки,
але він не міг відібрати в нас здатність думати».

До талібанізації долини Сват, життя Малали було зосереджене навколо звичних процесів: навчання в школі, активного пізнання довколишнього світу, змагання з подругами за найвищі оцінки. Однак, зі встановленням талібами нового суспільного порядку, для Малали чимало речей змінилися. Для Талібану освіта дівчаток була неприпустимою не тільки тому, що в їх системі цінностей місце жінки зводилося до обслуговуючої праці (дім, кухня, діти та суцільна покора перед чоловіком), але й тому що читання книжок, знання англійської мови та вивчення природничих вважались чужорідною, європейською практикою.

“Яка іронія: таліби вимагають, щоб дівчат навчали й лікували фахівці жіночої статі, але не дозволяють дівчатам стати такими фахівцями”

Малала зворушливо згадує про улюблену шкільну форму яскраво-блакитного кольору, від якої довелося відмовитись на користь повсякденного одягу. Підручники дівчатам доводилося ховати під хусткою, аби не стати мішенню талібів. Для жінок з’явилась обов’язкова вимога у публічному просторі бути зодягненими у паранджу. Ігнорування вимог талібів загрожувало дівчатам та жінкам публічним покаранням — висікання різками, або ж таліби могли назавше спотворити зовнішній вигляд, хлюпнувши кислотою в обличчя. Попри заборону дівчатам здобувати освіту, Малала продовжувала ходити в школу. Власне, саме цей вчинок авторка книги визначає, як свій протест проти примусової талібанізації суспільства, свій маленький акт громадянської непокори.

ya_malala_retsenziya_3

Спогади Малали зрезонували пам’ять про інший досвід ненасильницької боротьби — Євромайдан 2013 року. Мовою протесту Малали були щоденні відвідування школи попри сувору заборону талібів; для українського студентства виявом непокори були бойкот навчальних закладів та страйки на площах своїх міст. Пам’ятаю, чимало студентів не відважувались на протест через острах бути відрахованими з вишів. «Бажання отримати найвищий бал втрачає сенс, коли ти взагалі не можеш учитися; коли в тебе забирають можливість учитися, ти усвідомлюєш, наскільки важлива освіта», — ділиться рефлексіями Малала. Я ж не могла збагнути, навіщо мені диплом, якщо існує загроза завтра прокинутись в цілком авторитарній країні?

Під псевдонімом Ґул Макай, Малала вела блог на веб-сайті «Бі-Бі-Сі», в якому ділилася власними рефлексіями на тему свого життя та її родини в атмосфері талібського терору. Малала вірила, що  правда може протистояти атмосфері страху.

Дівчинка, в яку стріляли таліби

«Таліби нищили все старе, однак не створювали нічого нового»

Талібанізація суспільства супроводжувалася знищенням історичних пам’яток долини Сват, жорсткими обмеженнями для жінок, примусом місцевих жителів до підтримки та співпраці з талібами,  забороною освіти для дівчат, практиками доносу та суцільною атмосферою страху перед екстремістами.

У своїх спогадах Малала ділиться історією вбивства місцевої танцівниці Шабани, як приклад, що відображає зміну суспільних процесів. Жителям подобалось спостерігати за танцями Шабани, вона користувалась чималою популярністю, водночас місцеві не поважали танцівниці. Тому її вбивство відбулося за мовчазної згоди більшості. «Шабану засуджували, що вона «зіпсована», та насправді чоловіки із задоволенням дивились, як вона танцює, і водночас зневажали її за те, що вона танцівниця», — згадує Малала.

Паранджа не була геть новим предметом одягу для жіночої частини пакистанського суспільства, чимало жінок вже носили її. Однак, ставлення до паранджі змінюється з обов’язковою вимогою. Примус до однаковості та нетерпимість до людського різноманіття не є цінностями ісламу.

“Я думаю, якби Аллах хотів, щоб ми всі були однакові, він би не створював людей такими різними.”

Постійна присутність війни, численні вбивства та випадкові смерті позначилась на світосприйнятті дітей. Наприклад, Малала з острахом згадує, як змінились дитячі забавки. Замість звичних ігор у піжмурки, діти в долині Сват гралися у солдатів і талібів. Із галузок вони майстрували ракети, а з палиць—  автомати. Батьки та їх чада прокидалися серед ночі з криком: «Це бомба?», оскільки будь-який шум міг виявитися вибухом бомби чи стріляниною.

Талібанізація суспільства призвела до масової соціальної відчуженості, невизначеності та дистресу, фрустрації та підозрілості на фоні страху. На сторінках своєї книги Малала неодноразово акцентує увагу на почутті страху. Саме через страх перед талібами, місцеві жителі засудили танцівницю Шабану. Страх робить людей не тільки заручниками, але й співучасниками антилюдського режиму.

ya_malala_retsenziya_2

Підтримка талібів давала примарну надію на відносну безпеку, а тому чимало людей намагалися вберегти своє місце, приймаючи вимоги Талібану. З розпачу чимало юнаків добровільно вступали до лав терористів. Звичними були випадки, коли таліби вривалися в домівки, вимагаючи в людей гроші на нові автомати, або ж примусово забирали чужих синів воювати на їхньому боці. Заможні сім’ї рятувалися втечею за кордон. Для бідних сімей, в яких чоловіки працювали у шахтах чи в Перській Затоці, такої можливості не було, вони стали легкою здобиччю для талібів.

Через боротьбу за освіту, захоплення західними демократіями та відверту публічну критику ісламістської системи, таліби здійснили замах на життя Малали, вистріливши в голову п’ятнадцятирічній дівчинці. Але Малала вижила.

Дівчинка, яка боролася за право на освіту

«Одна дитина, один учитель, одна книжка й одна ручка можуть змінити весь світ»

Історія Малали — це не тільки прагнення безперешкодно навчатися, це також рух у напрямку до пошанування прав і гідності кожної людини, до прозорої некорумпованої влади; рух тих, хто прагнуть кращого майбутнього для себе та інших. Заснування однойменного Фонду Малали є продовженням боротьби за освіту для дівчаток і наданням підтримки у їх прагненнях та починаннях.

У своїх гострих судженнях Малала доходить висновку, що будь-які політичні, соціальні та культурні питання взаємозалежні з освітою. Поступові трансформації у політичній, культурній та суспільній площинах потребують розуміння та осмислення важливості забезпечення шкільної освіти для всіх членів суспільства.

ya_malala_retsenziya_1

Проблеми війни та миру, політичного і релігійного екстремізму, демократії і авторитаризму, насильства проти жінок, дитячої праці та торгівлі людьми, расизму і гомофобії, бідності та корупції, екології й урбаністики, медицини, науки і техніки нерозривно пов’язані з освітою. Відтак, саме від доступу та якості освіти залежатиме вирішення цих проблем.

У Львові безкоштовно взяти почитати книгу можна в офісі Феміністічної Майстерні (пл. Ринок, 42). Книга українською. Щоб відвідати наш офіс, просто напишіть нам у Фейсбуці чи Вконтакті для узгодження часу вашого візиту.

Авторка тексту: Лілія Тулупенко
Ілюстрації: Zen Pencils (з перекладом femwork.org)
[getsocial app=”sharing_bar”]