Ти коли-небудь замислювалась над тим, чому активне сексуальне життя хлопців не осуджується, але дівчатам часом достатньо викласти селфі, аби отримати грубі коментарі? Спробуємо розібратись, чому так стається і що з цим робити.


Слатшеймінг (англ. «slut» — «шльондра» та «shaming» — соромлення, публічний осуд) — критика та осуд жінок і дівчат за їхню сексуальну активність, або ж вигляд чи поведінку, які в інших асоціюються з цією сексуальною активністю.


Термін відносно нещодавно з’явився в англійській мові, а в українській взагалі не має прямого аналогу. Слатшеймінг може набувати різних форм — чутки про велику кількість партнерів та осуд щодо цього, публікація інтимних фото або переписок, цькування в інтернеті, відверті образи через яскравий макіяж чи окремі елементи одягу, тощо.

 

Звідки це взялось?

Загальна ідея, яка робить слатшеймінг можливим — думка про те, що жіноча сексуальність може бути виражена лише у певним чином, за певним шаблоном. А всі, хто виходять за цей шаблон — погані люди, і не заслуговують на повагу. Кожне суспільство створює цей шаблон «пристойності» для своїх член_кинь. Він може змінюватись, так само, як інші суспільні норми. До прикладу, два століття тому неприпустимим вважався секс до шлюбу. Сьогодні нас жахає сюжет шевченкової «Катерини», однак колись батьки, які вигнали вагітну доньку з дому не викликали здивування. Так само нині ми не дивуємось, коли дівчат цькують ровесники за «відвертий» одяг чи активне сексуальне життя.

Тобто межі того, що суспільство дозволяє жінкам, значно розширились у порівнянні з попередніми століттями. Нині ми не використовуємо слова «покритка», однак скільки засудливих щодо жіночої сексуальної поведінки слів все ще можна почути на вулиці чи побачити у соцмережах? Та головне — незмінним залишається переконання, що суспільство має право вирішувати, як слід поводитись жінкам, а вони самі — ні.

В чому небезпека слатшеймінгу?

Ідея про те, що сексуальність жінок не належить їм самим, часто звучить серед тих, хто здійснює сексуальне насильство. Останні не реагують на відмови з боку дівчат, сприймаючи їх як об’єкти, якими можна володіти, а не як свідомих людей, які самі розпоряджаються своєю сексуальністю. Ти можеш знати із власного досвіду, як іноді знайомий чи незнайомий хлопець припиняє нав’язливі залицяння лише після того, як почує, що в тебе є хлопець. Навіть якщо насправді його немає, право вигаданого хлопця на влодіння тобою звучать для нахабного співрозмовинка авторитетніше, ніж твоє категоричне «Ні».

На адресу дівчат, які пережили зґвалтування, досі звучать жорстокі звинувачення «Сама винна», «Ну, вона ж так одягається – напросилась», «Чого вона очікувала, коли йшли до нього додому», «Не слід було напиватись» і безліч інших. Про жертв вуличного пограбування зазвичай не говорять «Для чого ж було ходити по вулиці» або «Не слід було носити з собою гаманець і телефон». Натомість у випадку сексуального насильства суспільство чи окремі люди намагаються перекласти всю провину на потерпілу. Роблять вони це зазвичай не зі зла, а саме через токсичні стереотипи про те, що дівчина має поводитись певним чином, а якщо вона ці межі переходить, то вона погана людина, і заслуговує на покарання.

Чому інші дівчата підтримують слатшеймінг?

Свідомо чи ні, чимало жінок бояться потрапити під загальний осуд. Ображаючи інших жінок, вони намагаються відгородитись осуду та дистанціюватись від вразливої групи людей. Мовляв, «От вона “шльондра”, і я так впевнено кажу про це, бо я на відміну від неї — не така. Я засуджую, бо я – вище». Однак, це все — велика пастка. Адже слатшеймінг стосується всього, що може бути розцінено як прояв сексуальності, навіть якщо це позбавлено логіки. Як от легкий одяг, який ти одягаєш влітку через спеку, або червона помада, яка пасує тобі більше за будь-яку іншу — все це може бути сприйнято як прояв сексуальності і стати приводом для образ. Тобто навіть коли ми граємо за правилами, встановленими іншими, ми все одно програємо. Чи не викликає це обурення?

Що ж робити?

Якими б не були неписані правила цього суспільства, зрештою, єдиною людиною, яка відповідатиме за твою поведінку, будеш ти. Відповідно лише ти маєш право вирішувати, що добре, а що погано для тебе. Це не відміняє можливості питати поради у батьків чи подруг у моменти сумнівів, але остаточні рішення — це завжди твоя справа. Розуміння цього допомагає залишити позаду думки сторонніх людей про те, якої довжини спідницю ти маєш носити.

Так само варто викинути з голови осуд щодо інших дівчат. Адже вони мають таке саме право на вільне самовираження чи прояв сексуальності, навіть якщо їхні вподобання чи рішення кардинально відрізняються від твоїх. Ми можемо не уявляти життя без здорового сну і ранкової зарядки і при цьому не відчувати потреби цькувати тих, хто недосипає і лінується вдень. Або ж ми можемо пити вранці лише чорну каву, але не відчувати при цьому зневаги до людей, які полюбляють чай з молоком. Чому ж ми готові поважати жінок лише у тому випадку, коли вони займаються сексом чи одягаються лише так, як це робимо ми або так, як цього вимагає хтось інший? І чи справді тут йдеться про повагу?

Крім того, важливо відкрито виступати проти цькування щодо інших дівчат. Не мовчи, коли чуєш слово «шльондра» на адресу своїх подруг. Це слово, як і його аналоги, що не існують поза своїм образливим значенням, давно має бути викинуте на смітник.

Переклала: Марта Пересада
Ілюстрації: http://pollynor.com/
[getsocial app=”sharing_bar”]


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.