Великі ісламістські організації, такі як всім відома аль-Каїда, ІДІЛ (“Ісламська держава”), Талібан, аль-Нусра та багато інших – це перш за все угруповання, які працюють на базі єдиної ідеологічної риторики, суть якої, у всіх згаданих випадках  – це повернення до “справжнього” ісламу, тобто того, який практикував сам Пророк Мухаммед та його сподвижники. Сам суфікс –ізм, в слові “ісламізм” показує те, що дана течія є саме ідеологічною, оскільки намагається поширити свою інтерпретацію ісламу, як єдину вірну, пропагуючи її за допомогою радикальних методів. Незважаючи на те, що більшість мусульман заявляють, що радикальні бойовики терористичних організацій не знають нічого про те, що таке справжній іслам, самі члени ряду терористичних угруповань впевнені, що володіють “істиною”, якої до них володів тільки сам Пророк. Поки вони заявляють, що те, що вони пропагують – це справжня воля Аллаха, все більше і більше людей стають жертвами їх ультра-правих консервативних поглядів, які разом зі всім іншим, також встановлюють жорсткі гендерні ролі, яким повинні слідувати всі, хто по тій чи іншій причині, опинились під їх владою.

Аби не писати в даному досліджені про всі ісламістські угруповання, яких багато, і які між собою різняться, найчастіше, тільки методами та деякими цілями, я взяла на озброєння саме Ісламську державу Іраку та Леванту, або на сьогоднішній день просто – Ісламську державу, оскільки вона є найбільш універсальною, з огляду на її історичну пов’язаність з іншими впливовими  угрупованнями, та єдиною, якій вдалося реалізувати на практиці велику частину своїх теоретичних положень, включно з тими, які стосувалися жінки.

Тож, загальна ідеологія більшості радикальних організацій – салафізм, що є радикальною інтерпретацією ісламу сунітської гілки. Арабське слово “سلف” означає “предок”, “перше покоління”, тобто салафізм закликає всіх своїх послідовників і не тільки, повернутися до того стилю та образу життя, які, як вважається, вели їхні предки в VII-VIII ст. В “неправильних” інтерпретаціях ісламу, тобто в тому, що в даній релігії існують інші секти, крім салафістської, прихильники даної ідеології звинувачують Захід, оскільки саме він, на їх думку, приніс різні “нововведення”, які є чужими ісламу. Варто, поряд з цим сказати, що сам Пророк Мухаммед ще за свого життя передбачив появу сект, а в суні з цього приводу сказано, що щоб там не було, насправді є тільки одна істина секта –  “фірак”, всі інші ж будуть горіти в аду, однак, за життя, жодна з них не має право називати себе “істиною” – це уточнення зазвичай ігнорується більшістю сект, не говорячи вже про самих ісламістів. Тож салафізм, або як на сьогоднішній день його ще називають деякі дослідники – нео-салафізм – є тим консервативним вченням, на базі якого і виникають радикальні ісламістські групи сунітської секти.

На сьогоднішній момент ІДІЛ, звичайно, втрачає свої позиції і є набагато слабшою, ніж вона була, наприклад, в 2015 році, коли територіально займала більшу частину Сирії та Іраку. Однак, попре те, що з цих двох країн, які за допомогою міжнародних зусиль, за останні два роки, частково звільнили свої території від терористів, ісламісти почали мігрувати в інші слабкі держави, такі як, наприклад, Лівія та Афганістан. Крім того, бойовиків ІДІЛ вбивають, але, як показує практика, ідеологія залишається; не тільки на Близькому Сході, а також і в багатьох інших країнах по всьому світу, є багато прихильників доктрини ІДІЛ, які вірять в істину вчення радикалів. Сьогодні не відомі точні практики терористів з даного угруповання, оскільки багато територій та людей, ще знаходяться під контролем бойовиків і не здатні дати точні свідчення, проте з того що розповідають свідки, які втекли з території терористів, або які були звільнені силами державних та міжнародних зусиль, ми можемо зробити певні висновки про жінок і їхнє становище в “халіфаті”. Крім того, ми можемо аналізувати також певні документи, які були знайдені, на території панування ІДІЛ, а також пропагандистські інформаційні канали терористів, такі як журнал “Дабік” та численні соціальні мережі, через які вони розповсюджують свою ідеологію.

Тож, практика даної ісламістської організації, показує, що хоч у ІДІЛ і немає чіткої окремої доктрини щодо жінки (вони вважають, що все вже написано в Корані), є певні правила поведінки, які вони зокрема встановили в Мосулі (Ірак), який вважають своєю столицею, та безліч інших практик, про які говорять ті, хто безпосередньо жили в захопленому Мосулі та на інших територіях, підконтрольних ІДІЛ. Аналізуючи джерела, ми можемо сказати, що в ІДІЛ існує три категорії жінок – дружини халіфату, рабині та мешканки. Обов’язкова вимога останніх – сповідування сунітського ісламу. Так відомо, що мешканки, які сповідують іншу релігію, або є представницями іншої секти, повинні прийняти “правильний іслам” або стати рабинями.

Саме остання категорія мешканок халіфату підлягає під загальні правила, що встановлюють бойовики на захоплених територіях. Тут треба сказати, що не на всіх територіях правила є однаковими за своєю обов’язковістю, зазвичай, там, де ІДІЛ почуває себе більш впевнено, встановлюється жорсткіше регулювання, а де менш – навпаки.

Після того як 12 червня 2014 року бойовики захопили іракський Мосул – і без того досить консервативне місто, в якому жінки повинні були покривати волосся та носити вільних одяг, бойовики почали ходити по домах та роздавати правила поведінки в “новому режимі” – “Закон міста”. В листівках по відношенню до жінки було написано: “Доброчесні жінки повинні носити скромні широкі та вільні джильбаби, залишатися в будинках та залишати їх тільки у випадках необхідності”. Також було сказано, що жінка не повинна привертати до себе уваги та має вести себе так, аби бути непомітною. Через декілька днів, після захоплення Мосула, розповідають свідки, в місті з’явилися автомобілі з надписом – “Поліція моралі”, якій надавалося право заарештувати жінку, або просто зробити їй та її чоловіку зауваження про її одяг та поведінку.

Дресс-код жінки в ІДІЛ надзвичайно строгий, головна його ідея – жодна частина тіла жінка не повинна бути відкритою. Так він складається з абаї – чорного широкого плаття, яке покриває тіло жінки до п’ят, покривала, що накриває голову і все волосся жінки, шкарпеток, які повинні бути тільки чорного кольору, рукавичок, теж чорних та хімара – накидки, яка закриває обличчя та очі. Якщо жінка не дотримається дресс-коду, її покарання – 21 удар батогом. Разом з нею, карають також і її чоловіка, який, як вважається, повинен був слідкувати за жінкою. Зазвичай покарання в такому разі для чоловіка – це сплата певної суми грошей.

Жінка в ІДІЛ не має права виходити на вулицю без супроводження чоловіка. Так, хоч їй і дозволено працювати, можливості робити це дуже обмежені. Чоловіків теж часто карають за “непристойний вигляд”, так причиною може бути довжина бороди, запізнення на молитву, наявність цигарок чи алкоголю, або прослуховування музики тощо [ 9 ].

Члени ІДІЛ заявили, що для дівчини є нелегальним виходити заміж в 9 років, “більшість чистих жінок вийдуть заміж в 16-18 років, коли вони все ще молоді та активні” – заявили вони [ 43 ]. Разом з тим, бойовики закрили всі жіночі клініки і не дозволяють чоловікам лікувати жінок [ 30 ]. З огляду на те, що більшість докторів Іраку та Сирії були чоловіками, жінки майже не отримують медичну допомогу на окупованих ІДІЛ територіях.

Та найважливіше для ІДІЛ – це діти, яких їхні батьки, на всіх захоплених територіях, повинні приводити в школи халіфату, аби їх вчили його ідеям та стратегіям знищення “невірних”. Приводять всіх  – хлопчиків і дівчат, де їх вже з маленького віку вчать “правильного ісламу”, аби в ІДІЛ були послідовники та послідовниці. Хлопчики, яким виповнюється 12 років, автоматично стають “воїнами за віру” та йдуть воювати [ 11 ].

Інша категорія – це дружини халіфату, від яких, згідно з розповідями, зокрема тих, кому вдалося втекти з ІДІЛ, залежить багато в функціонуванні самої квазі-держави. Бельгійська жінка, яка зі своїм чотирирічним сином поїхала в халіфат, та якій вдалося втекти, розповідає, що для терористів дуже важливі жінки, які “свідомо” слідують їхній ідеології, оскільки вони не тільки забезпечують ідеологічну пропаганду, а й нерідко воюють проти “невірних”    [ 11 ]. Під час процесу набору жінок, їм говорять, що бути чиєюсь дружиною – це не обов’язкова умова аби бути частиною халіфату, однак, зважаючи на те, що жінка не має права навіть виходити надвір без супроводу чоловіка, рано чи пізно вона таки змушена вийти заміж. Для ІДІЛ, як для терористичної організації, яка прагне привернути увагу до себе всього світу, дуже важливі жінки саме із західних країн, які говорять англійською, та, нерідко, добре розбираються в нових технологіях, комп’ютері тощо. Жінок, а найчастіше дівчат, оскільки середній вік тих, хто приїжджають до ІДІЛ, зазвичай, не перевищує 22 роки, приваблює той романтизм, який найчастіше розповсюджують терористи онлайн, їм говорять, що ніхто, крім членів халіфату не зрозуміє їх, так зазвичай ті жінки вирішують одружитися відразу та їдуть в Сирію чи Ірак. Загалом, за даними “Terrorism Research and Analysis Consortium” , 15 % всіх рекрутованих в ІДІЛ, станом на 2015 рік, становили жінки [ 23 ]. Діти, яких ці жінки потім народжують, або у випадку зі згаданою бельгійською жінкою, привозять з собою, не вважаються суто їхніми, їх забирають аби, знову ж таки, вчити бути “воїнами Аллаха”.

Щодо соціальних мереж, які ведуть деякі з таких дружин, то тут яскравим прикладом може бути так звана “Shams” – “BirdofJnnah”, як вона підписує себе в соціальних мережах. Аналізуючи її активність, ми можемо сказати, що серед жінок ІДІЛ культивується “жертовність” по відношенню до чоловіка, який в будь-який час може померти на “війні за віру”. Так, одного разу на своїй сторінці в твіттері  “Shams” написала: “Promise me you will wait, until our baby’s birth, promise me that you will stay alive” [ 43 ]. По смерті чоловіка прийнято влаштовувати свято за померлим воїном. Очевидно, що зважаючи на закони ІДІЛ, зазвичай, через якійсь час, жінка повинна повторно вийти заміж, аби мати “опікуна”, який забезпечує її хоч якимись правами. Та певні жінки, які щиро вірять в ідеологію, і самі завжди готові померти за віру, стати “мученицями Аллаха”, так розповідають, що всі “дружини” носять з собою АК-47 та пояс смертниці, в разі якщо щось станеться і їх захопить ворогуюча сторона.

Такі жінки як “Shams”, виконують і пропагандистську діяльність, так вона писала, що саме в халіфаті знайшла гарне суспільство, чоловіка своєї мрії та сестринство. Більшу частину пропаганди виконують саме жінки, вони роблять пости в соціальних мережах з різними жартами та віршами, які можуть на перший погляд показатися навіть дитячими та не серйозними[1]. Точно невідомо, але як свідчать самі жінки, “дружини халіфату” також активні і в інших різноманітних сферах, так “Shams” не раз демонструвала широкому загалу фотографії свого лікарського кабінету, і стверджувала, що керує лікарнею. Однак, точно про їх рід занять не відомо, зазвичай ідентичність таких жінок встановити важко і дізнатися правду про їх життя в халіфаті – тим паче. Очевидно також, що більшість жінок дійсно підтримують ідеологію халіфату, багато з того, що вони роблять і говорять, скоріше за все, спровоковано щирою вірою. Сьогодні, звичайно, коли ІДІЛ страждає від масових втрат власних ресурсів, більшість цих жінок вже не пишуть в соціальних мережах, і ніхто не знає, в більшості випадків, що з ними сталося.

Жінки з ІДІЛ також активні на полі бою. Так, існують спеціальні табори для жінок, де їх вчать воювати. Ідея боротьби жінок разом з чоловіками за віру Аллаха зовсім не нова, однак ІДІЛ стала першою організацією, яка залучила жінок в такій великій кількості [ 43 ]. Акса Махмуд, що теж приїхала в ІДІЛ із Заходу, одного разу завантажила символічну фотографію зброї та Корану. Бойовикам потрібні жінки в цій сфері, тому що їм активно приходиться воювати з курдськими жіночими загонами. Справа в тому, що серед бойовиків ІДІЛ існує повір’я – воїн не попаде в рай, якщо його вбила жінка. Саме тому, жінок повинні вбивати жінки, – вважають вони. Також жінки карають інших жінок, часто б’ють їх батогом, що їм робити, зазвичай, наказують чоловіки, аби виховати в них жорстокість. Вони також шукають чоловіків в жіночому вбранні, оскільки самим чоловікам не можна торкатися до чужої жінки. Зазвичай до “дружин халіфату” у бойовиків краще ставлення ніж до всіх інших жінок, які проживають під контролем ІДІЛ, так їм дозволяють купувати багато дорогих речей, які не дозволяються простим жінкам (наприклад білизна), про що розказують очевидці. Разом з тим, ніхто не знає нічого про справжнє життя цих жінок та їх домашній устрій.

Найжахливіше ставлення у бойовиків до “рабинь” – дівчат, яких було захоплено в “невіруючих” родинах. Найбільш жорстокі дії, зазвичай, здійснюються щодо єзидських, тобто курдських жінок, які є найбільшими ворогами ІДІЛ в Сирії. Так, одна з таких жінок, які побували у рабстві ІДІЛ, Надіа Мурад, розповідає, що бойовики ставилися до них як до неживих предметів, вони продають таких жінок на ринку, роблять так зване “очищення”, жінки стають жертвами численного сексуального насилля та знущань [ 52 ]. В 2014 році члени ІДІЛ опублікували інструкцію, яка стосувалася того, як треба поводитися з рабинями і як треба правильно їх карати.  Заголовок цієї інструкції звучить так – “Питання та відповіді, що стосуються полонених жінок та рабинь”. Вони написані в форматі “питання-відповідь”, і визначають позицію ІДІЛ по відношенню до полонянок, яка спирається на специфічну інтерпретацію Корану. По-черзі зрозуміло та чітко даються відповіді на такі, наприклад, питання: “Що надає право брати жінку в полон?”, на що відповіддю є: “її власне невіра”. Сказано, що в полон можна брати будь-яку жінку, незалежно від віросповідання. На питання, чи можна злягатися із жінкою відразу після того, як її було взято в полон, дана така відповідь: “якщо вона цнотлива, її володар може злягатися з нею відразу після взяття в полон. Тим не менше, якщо вона не цнотлива, спочатку треба промити (очистити) її утробу”. “Чи можна вступати в статеві відносини з рабинею, яка не досягнула зрілості?” –  “Можна, якщо вона підходить для злягання”, – відповідає памфлет. Рабиню, згідно з даними інструкціями можна продавати та купляти, бити та насилувати, полонена стає справжньою власністю в руках чоловіка, терористи вважають, що все це повністю відповідає Корану та суні [ 38 ].

Тож, як ми бачимо, в “ідеальному світі” ісламістів, який вони намагаються створити, жінка, не залежно від категорії, є власністю чоловіка та повинна виконувати будь-яку його волю. Тільки ті жінки, які повністю коряться бойовикам і приймають їх ідеологію, мають, принаймні на загальний погляд, хоч якісь права, попре те, що достеменна їх доля нікому не відома. В таких своїх діях, бойовики стверджують, що повністю слідують Священному Писанню, та як ми побачили, вони трактують його на власний розсуд, часто ігноруючи навіть практики Пророка, так наприклад жінка в ІДІЛ немає право на власний вибір, або взагалі на будь-яку суб’єктність самій вирішувати свою подальшу долю. В підтвердження правомірності своїх дій, бойовики цитують Коран, що ще раз підтверджує, що будь-які практики релігії людиною, залежать від її власного бачення світу. Тож, насправді, не Коран вплинув на практику бойовиків, а патріархальне мислення та бажання встановити новий режим влади та ієрархію насправді дійсно керують ісламістами. Пророк відмовлявся від держави, він не прагнув також бути халіфом, саме тому не залишив після себе жодного наступника, в той час як ісламісти, навпаки, боряться за владу та можливість панувати над іншими, чим встановлюють нестерпні режими, від яких найбільше страждають жінки, які стають жертвами насилля, пропаганди та терору.

Однак, варто також сказати, що жінки, в даній ситуації, не є тільки жертвами терористів, вони об’єднується аби боротися разом проти поширення їх території та ідеології. Крім окремих курдських загонів, які формують жінки аби ефективно боротися з ІДІЛ на Півночі Сирії, існують також різноманітні групи в Іраку, Сирії та Афганістані,  які, найчастіше, функціонують під проводом державної поліції. Так в Афганістані мусульманські жінки, в бурках і зі зброєю, воюють проти проникнення бойовиків ІДІЛ в країну, та поширення ідеології руху Талібан на власних територіях. Жінки беруться за зброю, навіть часто лишаючи вдома маленьких дітей, аби забезпечити їм майбутнє без репресій ісламістів [ 2 ]. В Іраку 30 жіночих об’єднань, які складаються з представниць різних релігій та сект, теж воюються проти ісламістів. Жінки кажуть, що їх надихнули курдські загони, які вперше показали їм, що жінка може не гірше ніж чоловік, захищати себе, свою родину та дім[2].

Та жінкам в традиційних мусульманських суспільствах, на відміну від курдських реалій, перед тим як воювати з ісламістами, треба спочатку боротися з гендерними стереотипами навколишнього середовища, оскільки, суспільство часто вважає неприйнятним те, що жінки захищають себе подібного роду методами. Саме тому вони сприймаються державою радше символічно, чиновники за допомогою факту участі жінок намагаються вплинути на чоловіків, аби ті взялися за зброю. Це впливає на те, що жінок досі не бачать як потенційну ефективну силу в боротьбі, і єдина причина цього – стереотипне мислення і переконання, що жінка – це слабка стать, вона повинна сидіти вдома і чекати на те, що чоловіки захистять їх від ворогів.  Тож жінки знаходяться в тяжкому невизначеному становищі в даному регіоні –  між консервативним та ультро-консервативним режимами, що робить їхню боротьбу ще складнішою, а життя небезпечнішим. Однак сьогодні саме час, для патріархальних суспільств вирішувати, хто їм більший ворог – емансипована жінка, яка може захистити себе від насильника, чи ісламісти, які брутально знищують все, що вважають несумісним з їхнім власним баченням світу.

[1] Архів блогу Акси Махмуд – [електронне джерело] https://www.buzzfeed.com/ellievhall/inside-the-online-world-of-the-women-of-isis?utm_term=.pkYNErmk3#.sx50OekD4

[2] Відео – [електронне джерело]: https://www.facebook.com/thisisinsider/videos/1543890892584970/

Авторка: Марія Демішева
Ілюстрація: Gonçalo Silva/Demotix


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.