Жінки без супроводу чоловіків — це майже завжди виклик суспільству, розхитування норм. Усунути аномалію оточуючі намагаються часто несвідомо, за допомогою засудження, нав’язування страхів та глумління. Чи є ті, хто підтримують ідею здобуття такого досвіду жінками, та з чим стикаються соло-мандрівниці, розказує Богдана, що підкорила Говерлу разом з подругою.


Ще в дитинстві я закохалася в гори. І поставила собі за мету в дорослому віці піднятись на найвищу точку в Україні — Говерлу. Настав час, і душа захотіла злетіти на 2050 метрів угору. Я почала готувати план сходження. По перше, не  йти з «туристичною» компанією. По друге, — жодних хлопців (невдалий досвід подорожі з хлопцем). В ідеалі хотілося б піти самій. У двадцять років підійнятися на двотисячник! У горах добре мати перевірене плече, і  я запропонувала піти разом моїй хорошій подрузі. Зауважу, що ніхто з нас спортом не займався, а кожен день ми мали б проходити 5-10 кілометрів вгору. Підготувавшись морально й трохи фізично, ми вирішили прожити в горах 5 днів, 6 ночей. Ми розуміли, що 15 кілограмів за спиною і важке сходження  стануть нелегким випробовуванням для нашої психіки.

Нарешті автобус підвіз нас під самісінькі гори.  Моїм найбільшим страхом було потрапити під зливу з блискавками. І я таки потрапила. На самій вершині Петроса. Але цей страх виявився всього лише природною примхою, що не так вже й сильно мене налякала. Найбільш неочікуваним для нас було сприйняття нас як туристок іншими людьми. Першим був водій автобуса. Довізши нас до підніжжя вершини, він поцікавився, де інша частина нашої команди. Коли ми сказали, що нас двоє, водій роззявив рота й після паузи сказав, що таких хворих дівчат він ще не зустрічав. А туристів возить кожен день. Тобто за весь час його роботи він зустрів двох дівчат з рюкзаками і без хлопців вперше.


Читати: Соло-похід – 7 порад феміністок для самостійної подорожі


 Ми розкладали палатки, готували їжу, йшли по маршруту, долаючи свої кілометри, оточені неймовірною красою Карпат… Але була одна цікава тенденція. Повз нас аж до заходу сонця постійно проходили туристи. Це були сім’ї з дітками, або парочки (хлопець з дівчиною), великі компанії (де більше хлопців або одні хлопці).

У горах люди стають ближчими, усі мандрівники здоровкаються й бажають одне одному успішного сходження.  Кожна друга компанія звертала на нас увагу не як на звичайних туристів.  Після звичного привітання були запитання типу: «А де ваші хлопці?», «А чому ви вдвох?». Менш «безпардонні» питали, чи не боїмося ми, що нас гуцули в горах «той во?». 


Читати: Українська мотоциклістка про навколосвітню подорож соло


Звісно, швидкість сходження у нас була не дуже. Та ми й нікуди не поспішали. Цілих п’ять днів насолоджуватися новими чуттями єдності з природою, ранковими концертами птахів, вечірніми танцями вогнища. Але постійно знаходилися «розумники», які кепкували зі швидкості нашої ходьби,  радили нам не поранитись топірцем і навіть натякали на те, що ми прийшли сюди познайомитись зі справжніми чоловіками. Єдині, хто дивився на нас з повагою, були жінки з сім’ями. Дізнаючись про наш план, вони не тільки хвалили нас, а й вирішували наступного разу іти тільки жіночою компанією. У такі моменти я розуміла, що це не просто був похід двох дівчат в гори. Ми відкрили (хоч не багатьом) шлях вільнішого життя. Тепер не обов’язково шукати гору-чоловіка для носіння важких речей. Відкрию вам секрет: у поході нам їсти майже не хотілося. На п’ять днів нам було достатньо трьох пачок круп і двох банок консервів (які ми так і не з’їли). 

 Є багато мінусів і плюсів у подорожах з чоловіками чи жінками. Я не планую переконувати вас у своїй правоті. Якщо мене спитають, з ким краще подорожувати, я відповім: «І з жінками, і з чоловіками». Єдине, що мене обурює, — це стереотипне ставлення до жінок у поході. Ні, жінки не ниють. Вони ниють так само, як і чоловіки. У психологічно напружених ситуаціях усі вразливі. Жінки більш вразливі через ставлення до них людей навколо. За ці дні я дійсно почала боятися за своє життя. І це тільки тому, що всі навколо попереджали про небезпеку.  Але я це зробила й тепер знаю межу свого страху.

Авторка: Богдана Кутняхова
Ілюстрація: http://violetanoy.com/


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.